5.2. Національний масштаб трансферу технологій

З метою підтримки інноваційної діяльності в Україні було створено ряд позабюджетних фондів. У 1993 році розпочав свою діяльність Державний інноваційний фонд (ДІФ). За результатами відбору інноваційних проектів та їх науково-технічної експертизи ДІФ проводив фінансування і матеріально-технічне забезпечення реалізації цих проектів на поворотній основі шляхом надання безвідсоткової інноваційної позики, інвестицій та лізингу; здійснював контроль над цільовим використанням наданих коштів, організовував надання експертних, правових та інжинірингових послуг у сфері інноваційної діяльності тощо. Необхідно зауважити, що ДІФ та його регіональні відділення проводили фінансування проектів лише в пріоритетних напрямках розвитку науки і техніки в Україні, затверджених Верховною Радою.

З початку діяльності ДІФ було профінансовано 1852 інноваційних проекти на загальну суму 698 млн. грн. На початок 2000 року було завершено 610 інноваційних проектів, вироблено інноваційної продукції на суму 176 млн. грн., створено 22,5 тис. робочих місць. Але механізм централізованого формування грошових коштів у ДІФ не передбачував 100% їх розміщення під інноваційні проекти. У кінці 90-х років кошти ДІФ часто спрямовувалися не на інноваційну діяльність, а на покриття дефіциту державного бюджету, погашення заборгованості з заробітної плати, інших соціальних платежів.

Статистичні дані свідчать, що сьогодні фінансування інноваційної діяльності у промисловості України через позабюджетні фонди є низьким. Слід зазначити, що неефективна податкова політика призводить до приховування прибутків, переведення капіталів у “тіньовий сектор”. Фахівці Світового банку окреслили цю проблему так: “значна невідповідність між ефективністю роботи підприємств та рівнем прибутковості після сплати податків, що показується у звітності”. Амортизаційні кошті підприємств також виявляються недостатніми для фінансування і оновлення основних засобів.

Ряд українських економістів вважають, що головним чинником фінансового забезпечення інноваційного процесу найближчими роками повинно стати банківське кредитування. Як зазначають О. Васюренкота, І. Пасічник у статті “Шляхи розвитку кредитного забезпечення інноваційної діяльності”, успішність економічної діяльності в інноваційній сфері останнім часом дедалі тісніше ставиться в залежність від рівня залучення кредитних ресурсів банківських установ до системи фінансового забезпечення відтворювальних процесів.

Як основні фактори, що обмежують кредитування інноваційної діяльності підприємств, особливо довгострокове, слід виділити наступні: великий кредитний ризик; високий рівень процентних ставок за банківськими кредитами; переважно короткостроковий характер банківських пасивів; зацікавленість банків у кредитуванні господарських операцій із швидким обігом грошових потоків.

Цілком очевидно, що за нинішніх економічних умов залучення банківських установ до кредитування інноваційної діяльності потребує розробки та впровадження дійових стимулюючих заходів на державному рівні. Заходи щодо активізації кредитних операцій в інноваційній сфері мають передусім забезпечити: вищий рівень дохідності кредитно-інноваційних операцій порівняно з іншими активними операціями банків та зниження рівня банківських ризиків від вкладень в інноваційні проекти (ризик незбалансованої ліквідності, кредитний ризик).

У окрему групу виділяють іноземні джерела фінансування інноваційної діяльності, зокрема такі, як прямі іноземні інвестиції, міжнародна науково-технічна допомога, міжнародні і національні наукові та венчурні фонди, франчайзинг, міжнародний лізинг.

В Україні вже тривалий час іде полеміка щодо необхідності та доцільності залучення іноземних інвестицій. Більшість економістів вказують на необхідність залучення таких інвестицій в умовах дефіциту фінансових ресурсів та сучасних технологій, підкреслюючи, одночасно, можливі негативні явища для країни-реципієнта.

Висока активність іноземних заявників у поданні заявок на знаки для товарів та послуг свідчить про зацікавленість іноземного інвестора в оволодінні ринком України. Проте частина іноземних інвестицій у вигляді нових технологій є невисокою, вони спрямовуються переважно в галузі зі швидким оборотом капіталу. Інакше кажучи, іноземні інвестори намагаються вкладати свої кошти в ті сфери економіки, де потрібні мінімальні вкладення, відбувається швидка їх окупність, очікується висока норма прибутку, а ризик є невисоким.

На сучасному етапі розвитку наша країна унаслідок трансформаційних процесів у минулому переживає період нестабільності і становлення (вже впродовж двох десятиліть) економічною, правовою і соціальних структур. Які-небудь зміни подібного характеру не проходять без значних витрат ресурсів, а зміни в масштабі цілої країни потребують залучення капіталів колосального масштабу. На жаль, наша економіка не може забезпечити достатній рівень інвестування. Внутрішні інвестиції гальмуються нерозвиненим вітчизняним фондовим ринком, а також станом банківської системи України. В результаті цього, питання залучення інвестиційних ресурсів з-за кордону є досить актуальним вже впродовж довгострокового періоду часу. Не дивлячись на це, ситуація із зовнішніми капіталовкладеннями теж виглядає не кращим чином – унаслідок несприятливого інвестиційного клімату і нестабільності законодавства. Хоч і спостерігається тенденція до збільшення об’ємів зовнішніх інвестиційних потоків, все одно країна відчуває їх недолік.