16

Тема 4: «Велике князівство Литовське: державний устрій та суспільний лад»

(Ч.1)

ЗМІСТ

1. Утворення Великого князівства Литовського та Речі Посполитої 1

2. Суспільний лад Литовського-Руської держави 3

3. Державний лад Великого князівства Литовського 6

4. Судоустрій Великого князівства Литовського 8

1. Утворення Великого князівства Литовського та Речі Посполитої

Постійні внутрішні чвари та війни на Русі, зазіхання північних та західних сусідів на її землі, монголо-татарська навала – призвели до політичного западу земель Південно-Західної України. Українське Закарпат­тя увійшло до складу Угорського коро­лівства. Північна Буковина і Дністровське Пониззя стали частиною Молдавського князівства, а з 1514 р. – підпадали під владу Османської імперії. Основна частина українських земель на середину XIV ст. опинилися під владою Польського королівства (Галичина, частина Західної Волині, Захід­не Поділля (від 1430 р.) та Великого князівства Литов­ського (Середнє Подніпров'я, Поділля, Волинь).

Від середини XIV ст. і до середини XVII ст. (300 років) українські землі перебували під владою литовських та польських володарів. На Україні тривав процес соціально-економічного, культурного розвитку, проте по­літика колонізації, експансії католицизму викликали підйом народного руху опору, який став осередком зародження козацької держави.

Утворення Литовсько-Руського князівства.

на обширних просторах Східної Європи зростають Польща, Литва, Угорщина, Молдова, Московія, Кримське ханство, Туреччина, яких, приваблювали українські землі.

Велике князів­ство Литовське, утворене в XIII ст., перше скористалося ситуацією що склалася на Україні. Стало­ся це тому, що оточена непрохідними для кінноти лісами і болотами Литва була недосяжною для монголо-татарських орд.

• Об’єднання литовських земель в єдину державу відбулося у другій половині XIII – на початку XIV ст. за князів Міндовга і Гедиміна (1316-1341 рр.). Гедимін заснував столицю Великого князівства Литовсь­кого – м. Вільнюс над річкою Вілією і зміцнив Литовську державу так, що вона поступово почала захоплю­вати землі сусідів, передусім білоруські й українські.

Його сини, Любарт 1340 р. став волинським князем (Луцьк і Рівне) і намагався здо­бути Галичину та другий – Ольгерд захопив Чернігівсько-Сіверську землю, а 1362 р. зайняв Київ. У 1363 р. литовці приєднали до Литви (міста Хмельницький і Вінниця). Ольгерд об'єднав під свою владу значну тери­торію: Київщину, Переяславщину, Волинь, Поділля, Чернігово-Сіверщину, аж до берегів Чорного моря. Литовське князівство перетворилось у могутню і велику державу, яка займала обшир від Балтійського до Чорного моря, від Захід­ного Бугу до Оки і була однією з найбільших держав Європи.

Литовсько-Руське державне утворення до середини ХІV ст. сформувалося як величезна територіально-багатонаціональна феодальна держава під назвою ВКЛ, Руського і Жемайтійського. До складу держави входили: литовські, білоруські, українські та окремі російські землі.

• Литовські князі май­же нічим не відрізнялися від місцевих князів і бояр – розмовляли тією самою мовою, майже всі були православної віри (Любарт, Ольгерд, його сини), добре знали місцеву культуру, звичаї, дотри­мувались їх і шанували. “Ми старини не чіпаємо і новини не вводимо”, - писали вони у своїх розпорядженнях, законах, залишаючи спочатку без змін місцеве управління, господарські установи, правові форми, всілякі локальні звичаї.

Литовські правителі домагались власної мети і зберіга­ли на українських землях попередні порядки та звичаї тільки доти, доки це не суперечило їхнім інтересам. Інша справа, що литовська влада загалом була м'якшою, толерантнішою, зрозумілішого для місцевого населення, ніж жорстка, нещадна татарська, тому й сприйнятливішою, але знову ж таки – чужинською.