Тема 3. Класифікація, розподіл, направлення, прийняття, розміщення та облік засуджених до позбавлення волі в установах виконання покарань

Дисципліна: Кримінально-виконавче право.

Категорія слухачів: слухачі факультету заочного навчання.

Дидактичні цілі:

Навчальна – сформувати у слухачів систему науково обґрунтованих знань щодо класифікації, розподілу, прийняття та обліку засуджених до позбавлення волі на певний строк в установах виконання покарань.

Розвивальна - розвити у слухачів інтелектуальні здібності до осмислення, формування навичок системного аналізу теоретичних і практичних основ кримінально-виконавчої політики, кримінально-виконавчого права та кримінально-виконавчого законодавства України для використання їх у своїй роботі та науковій діяльності.

Виховна - сприяти розвитку у слухачів наукового світогляду і спрямованості на творчу активність, усвідомлення мотивів навчання, пізнавального інтересу до юридичної професії та формування морально-естетичних якостей юриста-професіонала.

Навчальний час: 2 год.

Міжпредметні та міждисциплінарні зв’язки: кримінальне право, кримінальний процес, кримінологія, пенітенціарна психологія, пенітенціарна педагогіка, правова статистика.

Технічні засоби навчання – мультимедійні презентації.

План лекції (навчальні питання)

1. Загальна характеристика позбавлення волі як особливого інституту державного примусу.

2. Поняття та критерії класифікації засуджених до позбавлення волі на певний строк, її значення для досягнення цілей покарання.

3. Правові підстави та порядок розподілу засуджених по установам виконання покарань.

4. Направлення, прийняття та розміщення засуджених до позбавлення волі в установах виконання покарань.

5. Структурні дільниці установ виконання покарань.

6. Види і форми обліку засуджених

1. Загальна характеристика позбавлення волі як особливого інституту державного примусу

Інститут кримінального покарання у виді позбавлення волі з урахуванням його соціальних наслідків є об’єктом вивчення не тільки кримінально-правових наук, а й економіки, психології, педагогіки, соціології, кримінології. Позбавлення волі є особливим заходом державного примусу, який склався історично, має місце в усіх світових країнах. Його існування зумовлено об’єктивними потребами захисту суспільства від злочинності – це одна з найбільш суворих форм державного примусу, що застосовується до осіб, які являють собою підвищену суспільну небезпеку, коли покарання не пов’язані з позбавленням волі, вважаються недостатньо ефективними. Відбуваючи покарання у виді позбавлення волі засуджена особа ізолюється від суспільства, на неї покладається специфічні обов’язки, обмежується її правовий статус, застосовується комплекс виправних засобів, спрямованих на досягнення мети покарання. Засуджена особа стає учасником правовідносин, під час яких здійснюється каральний вплив. Соціальна роль позбавлення волі неоднозначна. Сьогодні кримінальна політика держави спрямована на економію репресії і застосування там де це можливо і доцільно покарань не пов’язаних з позбавленням волі. В той же час, суспільна думка ефективним засобом здатним вплинути на зниження злочинності визначає саме позбавлення волі в найбільш суворих його видах і термінах. Це зумовлено: значним зростанням злочинності; кризою судово-правової та кримінально-виконавчої систем; зниженням попереджувальної ролі кримінальної відповідальності й ефективності покарання; вірою у всесильність позбавлення волі і недостатньою обізнаністю про негативні наслідки його використання.

Позбавлення волі призначається за більшість злочинів як єдине та як альтернативне покарання. Цей вид покарання може застосовуватися з деякими уточненнями до всіх груп населення на строк від 1 до 15 років. За сукупністю вироків строк позбавлення волі не може перевищувати 25 років. До неповнолітніх застосовуються знижені строки позбавлення волі, від 6 місяців до 10 років, за сукупністю злочинів чи вироків остаточне покарання не може перевищувати 15 років.

Сутність покарання у виді позбавлення волі полягає в тому, що засуджений наділяється важливим специфічним обов’язком – перебувати у спеціальній державній установі в межах строку встановленого вироком суду. Специфічні правообмеження як елемент кари при позбавленні волі відрізняють це покарання від інших, роблять його найсуворішим у загальній системі покарань. До них відносять: позбавлення засудженого особистої свободи; ізоляція від суспільства; застосування режимних заходів; суспільний осуд, стан судимості. Разом з тим самій природі позбавлення волі властиве протиріччя, оскільки: маючи за мету максимально пристосувати людину до життя в нормальних умовах суспільства, її змушені ізолювати від нього; маючи бажання викорінити у свідомості злочинця шкідливі уявлення та звички, його, разом з тим, поміщують у середовище інших злочинців, де відбувається взаємне «зараження» негативними звичками і уявленнями; намагаючись привчити злочинця до життя в нормальному середовищі, його одночасно поміщують в обстановку, яка в принципі є ненормальною, неприродною; здатність людини до активної корисної діяльності потрібна в кінцевому підсумку для відмови її від злочинного способу життя, тим часом позбавлення волі значною мірою позбавляє людину самостійності в прийнятті рішень.

Підставою, для виконання покарання у виді позбавлення волі, є вирок суду, який набрав законної сили і звернутий до виконання. Саме з цього моменту засуджений стає суб’єктом кримінально-виконавчих правовідносин і до нього застосовується весь обсяг правообмежень, передбачений вироком суду та кримінально-виконавчим законодавством, яке регламентує порядок і умови виконання/відбування покарання у виді позбавлення волі.

Після вступу вироку суду в законну силу, протягом 10 діб, засуджена особа під вартою етапується зі слідчого ізолятора до виправної чи виховної колонії вид якої визначає ДПтС України для відбування покарання.

Відповідно до ст.18 КВК особи, засуджені до позбавлення волі відбувають покарання у виправних колоніях: мінімального рівня безпеки: з загальними та полегшеними умовами тримання; середнього рівня безпеки; максимального рівня безпеки. Неповнолітні, засуджені до позбавлення волі відповідно до ст.19 КВК відбувають покарання у виховних колоніях, які за рівнями безпеки не поділяються.

Як правило, засуджені до позбавлення волі особи відбувають весь строк покарання в одній виховній чи виправній колонії у межах адміністративно-територіальної одиниці відповідно до їх місця проживання до засудження, або постійного місця проживання рідних засудженого. Переведення засудженого до іншої виправної чи виховної колонії допускається за наявності обставин, які свідчать про неможливе подальше перебування засудженого в даній колонії.

Оскільки метою покарання є не тільки кара, загальна та спеціальна превенція, а й виправлення і ресоціалізація засудженого протягом усього строку відбування покарання до засудженого застосовується цілий комплекс засобів виправного впливу, передбачений ст.6 КВК україни з метою повернення його до самостійного загальноприйнятого соціально-нормативного життя в суспільстві після звільнення.