1.Сучасний погляд на проблему якості законодавства у юридичній науці

Під якістю закону належить розуміти сукупність сутнісних характеристик і здатність закону реально задовольнити суспільні потреби та приватні інтереси. Перша вимога до якості закону – щоб він не залишався на папері, а застосовувався на практиці.

Можна вирізнити два аспекти якості законодавства: соціальний, що пов'язаний із його змістом, і юридичний, що пов'язаний з формою.

Соціальний аспект якості законодавства передбачає такі критерії:

• актуальність — відповідність змісту законодавчого акта основним напрямам розвитку суспільства;

• відповідність закону реальним умовам життя і відповідна його ресурсозабезпеченість

• законність — відповідність КУ й іншим актам чинного з-ва;

• правовий характер законів — відповідність законів принципам демократії та соціальної справедливості; Верховенство права не можна, як свідчить практика, забезпечити лише застосуванням прямої дії конституційних норм або норм міжнародного права в разі невідповідності законів цим нормам. Закони мають відповідати принципам демократії та соціальної справедливості, а також нормам моралі.

• взаємообумовленість — гармонійний взаєморозвиток закону і правової системи держави, узгодженість законодавчих актів з економічною, політичною та соціальною системами;

• визначеність — зміст правових норм повинен бути зрозумілий кожному. Принцип визначеності, точності, однозначності правової норми вважається гарантією міцного правопорядку, оскільки, коли кожному членові суспільства зрозумілі його права й обов'язки, він має певну свободу дій і рішень у межах правового простору.

Юридичний аспект якості:

Правовий простір, у свою чергу, заданий словом, тими мовними формами, які використовуються законодавцем для вираження загальнообов'язкових правил поведінки в певному суспільстві. використання наукового підходу на стадії виникнення правової ідеї; акти законодавства повинні створюватись професійними розробниками-юристами; правова експертиза повинна бути невід'ємним етапом створення кожного нормативно-правового акту; необхідно дотримуватись принципу системності правового регулювання суспільних відносин. З проблемою правової визначеності пов'язане питання дотримання й захисту прав людини. У зазначеному аспекті важливою є юридико-технічна якість законодавства як одна з гарантій правової визначеності. Адже саме закони встановлюють права, свободи й обов'язки особи, визначають межі та підстави обмеження прав і свобод державою.

2. Схема склад правовідносин

Суб’єкт	Об’єкт	Зміст	Юридичні факти
Учасники правовідносин, які мають суб’єктивні права і юридичні обов’язки	Суспільні блага з приводу яких суб’єкти вступають у правовідносини	суб'єктивне право (також законний інтерес) юридичний обов'язок; повноваження юридична відповідальність (у посадових осіб);	Юридична підстави виникнення, зміни і припинення правовідносин, конкретні життєві обставини
Фіз..ос, юр.ос., соц..спільноти	Матеріальні, духовні, соціальні блага	Юридичний, фактичний	Юр. Діяння (дія, бездіяльність), події

Білет 12 1.Співвідношення правотворчості, правоутворення, законотворчості

Правоутворення — це відносно тривалий процес формування юридичних норм, що починається з визнання державою певних суспільних відносин, усвідомлення необхідності їхнього правового регулювання, загального уявлення про юридичний припис, який необхідно формально закріпити. Цей процес закінчується розробкою і прийняттям нормативно-правових актів, які визначають санкції в разі порушення визнаних державою правил поведінки. Саме цей останній етап правоутворення, пов’язаний з діяльністю державних та інших органів, наділених нормотворчими повноваженнями, в юридичній літературі традиційно називається правотворчістю.

Правотворчість – це правова форма діяльності держави за участю громадянського суспільства у передбачених законом випадках пов’язаних з встановленням, санкціонуванням, зміною, призупиненням, скасуванням юридичних норм та їх систематизація.У цьому контексті варто нагадати загальновідоме: щоб стати реальністю й успішно виконувати свої функції в суспільстві, бути важливим державним важелем впливу на суспільство, право має набути зовнішнього вираження. При цьому затвердження форм зовніш­нього вираження відбувається під впливом держави. Форми зовнішнього вираження права - юридичні джерела права створюються у зв’язку із правотворчістю і є результатами правотворчості. Основним джерелом права в Україні є нормативний правовий акт. У зв’язку з цим весь масив правотворчої діяльності, насамперед, пов’язаний зі створенням нормативних правових актів. Прийняття законів є кінцевим результатом законотворчості. Проведений автором аналіз проблем співвідношення правотворчості і законотворчості свідчить про те, що «право­творчість» — більш широке поняття ніж, наприклад, законотворчість або законодавчий процес. Вона охоплює процес створення всіх форм права, законів, підзаконних актів, правових звичаїв і судових прецедентів. Правотворчість здійснюється на основі загальновизнаних принципів, які визначають сутність цієї діяльності, її характерні риси та основний напрям.

Правотворчість	Законотворчість	Правоутоворення
Поняття вужче ніж правоутворення Охоплює всі НПА Починається з прийняття державою рішення про підготовку проекту НПА	Входить до поняття правотворчість, але обмежується створенням законів	Набйльш ширше поняття, яке охоплює процес формування юридичних норм Починається у правосвідомості і закінчується реалізацією права