4.Пухлини в ротовій порожнині

Пухлини ротової порожнини становлять більш ніж 99% від всіх пухлин шлунково-кишкового тракту і 11-15% в структурі всіх пухлин, зустрічаються у дрібних свійських тварин достатньо часто. Найбільш чутливі до їх виникнення самці (55%) і молоді тварини (82% серед всіх захворілих).Вогнище пухлини частіше виявляється в ділянці щелеп (більш 75% всіх пухлин ротової порожнини), на другому місці за частотою ураження - тканина губ (17%), рідше - язика (8%).Серед можливих етіологічних агентів найбільше значення приділяють вірусам папіломи собак і котячих, які асоційовані з виникненням і розвитком папілом і плоскоклітинного раку ротової порожнини. З метою профілактики розвитку пухлинного процесу розроблена і успішно застосовується рекомбінантна вакцина для собак, яка запобігає персистенції вірусу.

4.1. Пухлини піднебіння

Зустрічаються рідко. Частіше це плоскоклітинний рак, а також мукоепідермоїдний рак, який розвивається з епітелію слизових і малих слинних залоз.

В ділянці мигдаликів піднебіння і глотки локалізується лімфоепітеліома - пухлина Шмінке. В її складі, крім епітеліальних клітин (середнього розміру з великою світлою, іноді вакуолізованою. цитоплазмою, ніжним ядром з одним крупним ядерцем), присутній значний лімфощний компонент. Лікування оперативне.Підсумовуючи різні терапевтичні заходи, що використовуються для лікування пухлин ротової порожнини дрібних свійських тварин різного гістогенезу, слід відмітити, що провідним залишається хірургічний. Рентгенотерапія ефективна для лікування епулісів, амелобластоми, плоскоклітинного раку, меланоми. Хіміотерапевтичні препарати мають обмежене застосування - в терапії остеогенної саркоми, амелобластоми, плоскоклітинного раку.

4.2. Пухлини язика

Пухлини язика у 80% випадках мають зло'якісний характер. Переважає плоскоклітинний рак (38-40% всіх пухлин), меланома (12-15%), рідше спостерігається ангіогенна саркома (7-10%), фібросаркома (5-7%), ліпосаркома (3-4%).

4.3. Пухлини губ

Серед пухлин губ частіше зустрічаються меланома (25-30% всіх пухлин), папілома (20-25%), рідше - плоскоклітинний рак (8-10%), гістіоцитома (6-9%), вкрай рідко інші види пухлин - фібро-саркома, фіброма, мастоцитома. В цілому, співвідношення доброякісних і злоякісних пухлин приблизно рівне.

4.4. Пухлини щелеп

Пухлинним ураженням може вражатися як кісткова тканина (22%), так і м'які тканини щелеп (78%).

Із злоякісних пухлин кісткової тканини щелеп частіше зустрічаються остеогенна саркома, плоскоклітинний рак, злоякісні одонтогенні пухлини. У котів переважає плоскоклітинний рак (більш, ніж 60% всіх пухлин ротової порожнини). Плоскоклітинний рак, який первісно виникає в щелепах, за гістогенезом пов'язаний з залишками одонтогенного епітелію. За цитологічного дослідження його важко диференціювати зі злоякісною амелобластомою. Обидва види пухлин здатні до розвитку місцевої деструкції. Віддалені метастази нехарактерні.

Лікування остеогенної саркоми щелеп не відрізняється від лікування при остеосаркомі кінцівок.

Серед пухлин м'яких тканин щелеп переважають плоскоклітинний рак (40%) і меланома (біля 30%), значно рідше зустрічаються ангіогенні пухлини, папіломи. Плоскоклітинний рак характеризується швидким ростом й інвазією в кісткову тканину. При меланомі високим є ризик розвитку метастатичного процесу.

Лікування плоскоклітинного раку переважно хірургічне. При неможливості провести оперативне втручання в повному обсязі перевагу віддають променевій терапії. Звичайно проводять 10 сеансів опромінення, через добу, сумарна доза 32-46 Гр. За такого лікування протягом року рецидив пухлини було відмічено у 57-75% тварин (залежно від отриманої ними дози опромінення).

Значно ефективнішим виявився режим сполучення променевої терапії (7 сеансів опромінення, через добу, сумарна доза 30-36 Гр) з наступним сеансом гіпертермії (прогрів тканини пухлини до 42°С протягом 3 годин). У тварин, які отримували таке лікування, при спостереження протягом року не було випадків рецидиву пухлини.

Гіпертермія використовується в лікуванні плоско-клітинного раку і без попередньої променевої терапії. При цьому здійснюють прогрів тканини пухлини до 43,5°С протягом 1 години.

Як самостійний вид терапії плоскоклітинного раку ротової порожнини, при розмірі пухлинного вогнища менш за 3 см, застосовують також введення цитостатика безпосередньо в пухлинний осередок. Для цього хіміопрепарат змішують з полімерним носієм, який забезпечує його поступовий вихід в вогнище поразки. Звичайно використовують цисплатин або карбоплатин (3,3 мг чи 10 мг на 1 мл суміші відповідно). Суміш вводять у пухлину 1 раз на тиждень (в дозі 0,5 мг цисплатину або 1,5 мг карбоплатину на 1 см3 тканини пухлини) з інтервалом 1-2 тижня. Курс лікування - 4 введення. За більш великого розміру пухлини цитостатик з полімерним носієм вводять в операційну рану безпосередньо після проведення оперативного втручання.

Як вже зазначалось, при меланомі ротової порожнини часто не вдається провести радикальне хірургічне втручання. В таких випадках, на відміну від меланоми, що локалізується в інших ділянках тіла, застосовують променеву терапію (сумарна доза 2400 сГр, 3 сеанси опромінення, з періодичністю 1 раз на тиждень). Велике значення має проведення наступної терапії біологічно активними агентами, насамперед інтерфероном і ІЛ-2.

До доброякісних процесів, що пов'язані з кістковою тканиною щелеп, відносять різні види епулісу (ясневик), який за клінікою можна охарактеризувати як пухлинне утворення, що повільно росте на щочній або (рідше) язиковій ділянці ясен. З чотирьох відомих у людини форм епулісу (локальна фіброзна гіперплазія, піогенна гранульома, периферична гігантоклітинна пухлина, периферична осифікуюча фіброма) у собак і котів описані тільки перші три.

Частіше зустрічається локальна фіброзна гіперплазія (фіброепуліс). За цитологічного дослідження виявляють варіюючу кількість сполучнотканинних волокон, інфільтрати з лімфоїдних і плазматичних клітин, а також невелику кількість зернистих та гранулярних клітин.

Піогенна гранульома не є істинною пухлиною і виникає як реакція на пошкодження ясен.

Периферична гігантоклітинна пухлина складається з великої кількості гігантських багатоядерних клітин, клітин типу остеобластів і нагадує гігантоклітинну пухлину довгих трубчастих кісток У собак зустрічається рідко.

Амелобластами, або акантоматозний епуліс, - інший вид доброякісних пухлин щелеп тварин. Виникає в ділянці великих кутніх зубів, росте повільно, тривалий час безсимптомно. Здатен до місцевого руйнування тканин, за локалізації в ділянці верхньої щелепи може поширюватись на верхньощелепну пазуху, орбіту, носоглотку.

Віддалені метастази не характерні. Амелобластома виникає з одонтогенного епітелію, складається із скупчень циліндричних, полігональних епітеліальних клітин (клітин зовнішніх шарів епітеліального фолікула), клітинного синцитію і великих клітин з зернистою цитоплазмою (клітин центральних зон фолікулів), часто містить ділянки плоскоклітинного диференціювання. Розвивається в основному внутрішньокістково, тому її відносять до пухлин кісткової тканини, незважаючи на її епітеліальне походження.

Лікування доброякісних пухлин кісткової тканини щелеп переважно хірургічне. При фіброепулісі і амелобластомі можливі місцеві рецидиви. При рецидиві застосовують введення в вогнище ураження протипухлинного антибіотика блеоміцину в дозі 5 мг, 1 раз на тиждень, протягом 3-х тижнів. Дискутабельним є питання про променеву терапію - окремі автори, незважаючи на її ефективність, попереджують щодо можливого розвитку вторинних злоякісних пухлин в місці опромінення.