55. Віртуальний музейний простір

Віртуа́льна екску́рсія — організована підбірка фото та відео зображень про видатні місця, іноді з текстовим або аудіо супроводом та засобами навігації; також — перегляд такої підбірки.

Музеї - духовні скарбниці, що зберігають безцінні пам''ятки історії, культури та мистецтв, служать суспільству та його розвиткові. Тому головним у музеї є  відвідувач. 

Тобто, за допомогою віртуальної екскурсії музеєм Ви зможете продивитися та оглянути всі таємниці та експозиції музею, що Вас цікавить.( не виходячи з кімнати, не подорожуючи країнами) Нові технології-це гарне залучення людей до пізнання нового.

62. Еклектика

еклектика, також еклектизм (грец. "обраний, добірний"; від грец. "вибирати, вибирати, обирати";) - змішання, з'єднання різнорідних стилів, ідей, поглядів і т. п., засноване на їх штучному з'єднанні. Термін еклектика введений у вживання в II столітті родоначальником філософської школи еклектизму Потамоном.

Надалі термін одержав більш широке використання. Еклектика міцно зайняла своє місце в сучасному житті. Еклектика з'єднує деталі, почерпнуті з різних джерел, вигідно обігруючи і підкреслюючи їх за рахунок один одного. Секрет еклектики полягає в обмеженні двома-трьома стилями і об'єднання їх за рахунок фактури, кольору і тд.

Використання елементів так званих «історичних»; архітектурних стилів (неоренесанс, необароко, неорококо, неоготика) називають еклектикою в радянській і російській практиці. У зарубіжному мистецтвознавстві вживаються не несуть негативного забарвлення терміни романтизм (для другої чверті XIX століття) і історизм (для другої половини XIX століття).

Еклектиці притаманні, з одного боку, всі риси європейської архітектури XV-XVIII століть, а з іншого - в ній є принципово інші властивості. Еклектика зберігає архітектурний ордер (на відміну від модерну, що не використовує ордер), але в ній він втратив свою винятковість.

7. Структура екскурсії

Композицією екскурсії називають розміщення, послідовність і співвідношення структурних частин екскурсії: підтем основних питань, вступу та завершальної частини. Основна частина екскурсії містить передмову (введення у тему), зав´язку, розвиток (наростання) подій, кульмінацію та розв´язку Передмова (введення у тему) – це стисла розповідь про епоху і місце, в середовищі яких відбуваються події. Введення у тему плавно переростає у зав´язку, або безпосередній початок дії. Передмова і зав´язка повинні бути гранично чіткими та лаконічними.Основна частина будується на конкретних екскурсійних об´єктах, на поєднанні показу та розповіді. Основна частина складається із декількох підтем (в середньому від 5 до 12 підтем), об´єднаних однією темою. Підтеми включають декілька питань і логічно пов´язані між собою у певному дозуванні за часом – залежно від значимості тієї або іншої підтеми. При цьому важливим є добір об´єктів таким чином, щоб вони допомагали розкриттю змісту екскурсії.В основній частині висвітлюється основний текст екскурсії. Його необхідно компонувати таким чином, щоб розповідь Про той чи інший об´єкт була співвідносною (синхронною) з його показом. Тобто опис-характеристика того чи іншого експоната здійснюється під час його показу екскурсантам. Підтеми підпорядковуються чіткій логічності, матеріал необхідно підбирати з урахуванням розвитку теми. Кожен епізод чітко обумовлений, пов´язаний змістовними "містками" (логічними переходами) із попереднього в наступний. Розвиток подій базується на активній співучасті з екскурсантами, тому що співучасть – це найвищий емоційний момент, що потребує психологічної готовності.Завершеність кожної підтеми передбачає композиційне завершення кожного окремого питання, кожного епізоду. Розвиток подій необхідно довести до кульмінації, у ході якої найбільше виражається ідея екскурсії.Кульмінація – це точка, момент найвищої напруги фабульної дії (фабула – низка подій, про які розповідає екскурсія). У центрі кульмінації лежить головна подія, головний екскурсійний об´єкт. Екскурсія на маршруті повинна підготувати екскурсантів до зустрічі з цим об´єктом. Кульмінацією в екскурсії часто є фінал. Він несе в собі особливе змістовне навантаження, тому що це найбільш важливий момент для максимального прояву активності всіх учасників.Особливості технології, творчий характер роботи збільшують значення монтажу підтем при створенні екскурсії. Для того щоб екскурсія не розпадалася на окремі епізоди, необхідно знайти єдиний сюжетний хід, що відповідає екскурсійній темі. Продуманий сюжетних хід не тільки встановлює динаміку, напрям розвитку сюжету екскурсії, він є з´єднуючою ланкою при монтажі окремих підтем. Вдало підібрані логічні переходи в конкретному випадку можуть виконувати не тільки з´єднуючу роль, що створює відчуття цілісності двох цілком різних під тем, айв окремих випадках несуть змістовне навантаження.Висновок, як і вступ, не пов´язаний з екскурсійними об´єктами. За часом він займає в середньому до п´яти хвилин і складається з двох частин:1) узагальнення, підсумок основного змісту екскурсії;2) інформація про інші екскурсії, що розширюють і поглиблюють тему.

Висновок часто виконує рекламно-інформаційну роль при залученні майбутніх клієнтів

. Методичні прийоми розповіді в екскурс

Методичні прийоми розповіді спрямовані на те, щоб подати факти приклади, події так, щоб екскурсанти отримали образне уявлення про те, як це було, побачили більшу частину того, про що їм розповідалося.Прийоми розповіді можна поділити на дві великі групи. Перша група поєднує прийоми, пов'язані з формою розповіді (довідка, опис, репортаж, цитування). Прийоми цієї групи виконують завдання — донести до екскурсантів зміст розповіді, сприяти формуванню інформації, її впорядкуванню, запам'ятовуванню, зберіганню і відтворенню в пам'яті екскурсантів.Друга група об'єднує прийоми характеристики, пояснення, «питань-відповідей», посилання на свідчення очевидців, завдань, словесного монтажу, співучасті, індукції і дедукції.

Екскурсійна довідка.. Екскурсовод повідомляє стислі відомості про об'єкт, який споглядається: дату спорудження (реставрації), автора проекту, розміри, значення тощо. Під час огляду додаткових об'єктів цей прийом використовується самостійно.

Опис (характеристика) об'єкта ставить за мету надання допомоги в правильному відображенні об'єкта у свідомості екскурсантів (форма, матеріал виготовлення, розташування відносно сусідніх об'єктів). Для даного методу характерні точність і конкретність.

Прийом характеристики побудований на виявленні окремих суттєвих ознак та якостей предмета, явища, людини. На відміну від прийому опису це — перелік особливих ознак, сукупність яких дає найбільш чітке уявлення про даний об'єкт, дозволяє екскурсантам краще зрозуміти його цінність і неповторність.

Прийом пояснення передбачає більш детальну розповідь про об'єкт. Дається не тільки довідка про подію, пов'язану з об'єктом, але й пояснюються її сутність і причини, які викликали цю подію, частіше цей прийом використовується у природознавчих, історичних виробничо-економічних, мистецтвознавчих, архітектурних екскурсіях.

Прийом коментування в екскурсії застосовується при викладені матеріалу, який пояснює зміст події або задум автора пам'ятника історії і культури, який в даний момент споглядається.

Прийом репортажу в екскурсії — це коротке повідомлення екскурсовода про події, явища, процеси, очевидцями яких є екскурсанти, Розповідь при цьому стосується об'єктів, які потрапили в поле зору

Прийом новизни матеріалу ґрунтується на використанні в розповіді фактів і прикладів по темі, які невідомі екскурсантам. Цей прийом використовується, коли необхідно привернути увагу групи до об'єкта, зробити його сприйняття більш ефективним.

Прийом цитування ґрунтується на використанні у розповіді екскурсовода уривків з документів, статей, художніх творів

Прийом літературного монтажу передбачає використання у розповіді певної добірки уривків з літературних творів, документів, спогадів, які розкривають тему екскурсії.

Прийом посилання на свідчення очевидців також надає можливість для образного відтворення подій.

Прийом персоніфікації використовується для уявного створення разу певної людини (письменника, державного діяча, митця). Рекомендується робити це за допомогою цікавої розповіді про окремі епізоди з життя тих людей, з якими пов'язана тема екскурсії, або на основі опису якоїсь історичної події, в якій ці люди брали участь.

Прийом «питання-відповіді» полягає в тому, що в ході розповіді екскурсовод ставить різні питання екскурсантам з метою їх активізації.

Прийом завдань сприяє активізації знань та глибокому засвоєнню інформації під час екскурсії. Наприклад, екскурсовод звертається з проханням пригадати, які твори написав композитор, про якого йде мова на екскурсії. Або запрошує учасників екскурсії подумати, чому пам'ятник отримав саме таку назву; визначити прикмети, які говорять про минуле місцевості тощо

21. Рух в екскурсії.

Одним з характерних ознак екскурсії є постійне пересування екскурсійної групи.

Рух в екскурсії відбувається в трьох видах:

1) пересування від одного об'єкта до іншого, за заздалегідь складеним маршрутом;

2) рух поблизу об'єкта для кращого його спостереження;

3) рух, дає уявлення про розміри оглядається площі, про крутизну схилу, глибині рову та ін.

Рух в екскурсії - це не пересування групи взагалі, а пересування, що дозволяє виявити найбільш характерні сторони і деталі досліджуваних об'єктів (обхід навколо будівлі, пересування по міській площі). Розповідь в цей час незначний за своїми розмірами, переважають показ і самостійне спостереження об'єкта (або групи об'єктів) екскурсантами.

28. Особливості підготовки та проведення мистецтвознавчих екскурсій

Мистецтвознавчі екскурсії є складовими тематичних екскурсій. Тематична екскурсія присвячена розкриттю однієї теми, якщо це історична екскурсія, то в її основу може бути покладено одне або декілька подій, об'єднаних однією темою, а іноді триваліший період часу. Якщо це екскурсія на архітектурну тему, то предметом вивчення можуть стати найцікавіші твори архітектури, розташовані на вулицях і площах міста, а у великому місті – архітектурні ансамблі минулих століть.

Мистецтвознавчі екскурсії мають підгрупи:

– історико-театральні (наприклад, "З історії українського театру" та ін.);

– історико-музичні (наприклад, "Київ музичний" та ін.);

– по народних художніх промислах

– по місцях життя і діяльності діячів культури;

– у картинні галереї і виставкові зали, музеї, в майстерні художників і скульпторів.

35. Особливості підготовки та проведення пішохідних екскурсій

Пішохідні екскурсії стають все більш популярними внаслідок ряду їх особливостей: вони забезпечують маневреність групи на маршруті, дають учасникам екскурсії глибше вивчити, дослідити об'єкти, уявити себе учасником подій. Маршрут пішохідної екскурсії - логічний, послідовний зоровий ряд. Довжина маршруту пішохідних міських екскурсій не повинно перевищувати 6 кілометрів, а заміських 10-12 кілометрів. Перевага пішохідних екскурсій утому, що екскурсовод сам задає ритм, рух (швидкість, тривалість переходів та зупинок), який забезпечує сприятливі умови для показу і розповіді. Однак кількість пішохідних екскурсій обмежене невеликою протяжністю маршруту. Пішохідні екскурсії мають характерні особливості: вони охоплюють велику територію, об'єкти показу розташовані недалеко один від одного, темп екскурсії повільний, екскурсовод робить більше пауз. Особливо важливо для пішохідних екскурсій визначити точки огляду. Так само екскурсоводу необхідно враховувати рівень фізичної підготовки екскурсантів, щоб ніхто не відставав, не втомився, але при цьому екскурсію не варто перетворювати, а звичайну прогулянку з переважанням елементів пасивного відпочинку: тривалим сидінням на лавочках, колодах, пнях, безцільних ходіння по лісі,парку. Важливим є і незначні грошові витрати для організації і проведення пішохідних екскурсій. В оглядових і заміських екскурсіях найчастіше використовуються комбіновані екскурсії, які поєднують у собі екскурсію з використанням транспортних засобів, включаючи пішохідну. Найбільшим успіхом пішохідних екскурсій користуються природознавчі, геологічні та ботанічні екскурсії. Людина, втомлена від мегаполісу, хоче наблизитися до природі. Екскурсія по ботанічному саду дозволяє, і оздоровитися, перебуваючи в екологічно чистому місці, і пізнати рослинність тієї місцевості, де проходить екскурсія. Такимч ином, ці екскурсії поєднують в собі дві важливі якості: пізнання і відпочинку. В пішохідних екскурсіях до об'єкта показу екскурсанти наближаються поступово в супроводі розповіді екскурсовода. Екскурсовод, як би, готує екскурсантів до перегляду об'єкта, залучає їх інтерес до якихось тонкощів і деталей. Заміру наближення екскурсантів до об'єкту уваги їх загострюється, і враження від побаченого викликає найбільший результат. У пішохідних екскурсіях необхідно вибирати маршрут з меншою кількістю транспорту по бульварах, скверам. Перехід між об'єктами не повинен займати 10-15 хвилин, щоб не було занадто тривалих пауз в показі і розповіді. Для вибору маршруту пішохідних екскурсій, необхідно вибрати невелику ділянку, так як пішохідні екскурсії відрізняються невеликою протяжністю, але так, щоб на цій ділянці було достатньо об'єктів показу. При відборі об'єктів, необхідно враховувати значення кожного з них для розкриття освітлюваної теми.

49. Комерційна та фандрайзингова діяльність музеїв

Умови вільної ринкової економіки вимагають від музеїв приносити прибуток принаймні на рівні самоокупності й самофінансування. Отже, тому одним з найважливіших видів основної діяльності музеїв є комерційна діяльність.

За критерієм комерційності музеї світу поділяються на низку категорій:

-державні, муніципальні, селищні музеї – установи, що мають пряме централізоване бюджетне фінансування і завдяки цьому менш залежні від коливань обсягів відвідувачів;

-музеї на промислових підприємствах чи в комерційних організаціях – аналогічно їх діяльність дотується з фондів відповідних організацій і тому мало залежить від коливань потоків екскурсантів;

-приватні музеї – утримуються власниками, часто незалежно від того, приносять вони прибуток чи збитки, (наприклад, для багатьох європейських аристократів утримувати дорогі музейні колекції у своїх родових замках – справа престижу й родового гонору);

-музеї при громадських організаціях та музеї зі статусом самофінансування – ця група музеїв веде активну промоційно-маркетингову та комерційну діяльність, оскільки існування цих музеїв повністю залежить від отриманих ними прибутків.

Для більшості українських музеїв комерційна діяльність зводиться до надання екскурсійних послуг та вимушеної здачі окремих приміщень в оренду. Саме поняття комерційної діяльності музеїв ще не отримало широкого визнання серед керівництва національної музейної мережі. Часто брак досвіду чи бажання залишає чимало визначних українських музеїв без чималих альтернативних прибутків, які, образно кажучи, просто "лежать під ногами".Фандрайзинг (– це комплекс заходів із залучення фінансів для реалізації некомерційних музейних проектів. У культурному менеджменті фандрайзинг розглядається як система партнерства комерційного і некомерційного секторів економіки.Авторитетний імідж музею, інтерес до нього з боку різних соціальних груп дає цим установам можливість "конвертувати" соціальну значущість у фінансові ресурси, отримані від інших економічних суб'єктів. Чим вищі популярність музею, соціальна значущість його місії, суспільна привабливість музейних програм і проектів, тим більше можливостей такий музей має, щоб залучати гроші із зовнішніх джерел. Образно кажучи, доступ музею до чужих грошей відкривається через завоювання ним суспільного інтересу та визнання.Звичайною практикою XXI ст. стає здобування музеєм коштів через подання власних проектів на розгляд міжнародних грантодавчих фондів і асоціацій, спеціальних урядових програм, регіональних конкурсів тощо. Поряд з цим законодавство розвинених країн усебічно сприяє участі комерційних структур у некомерційних музейних проектах. Для таких структур законодавством передбачена низка податкових пільг. Фандрайзинг реалізується за технологіями проектного менеджменту, форма фінансування на конкретний проект найоптимальніше відповідає сучасним стратегіям фандрайзинга й інтересам організацій-донорів. У сучасному світі одним з найавторитетніших джерел фінансування музейних проектів є мережа міжнародних благодійних фондів, що надають гранти – безоплатну фінансову підтримку для реалізації того чи іншого суспільно значущого проекту зі збереження культурної спадщини й отримання до неї глобального доступу громадськості.

56. Візантійський архітектурний стиль.

Архітектура Візантії формувалася на спадщині Давнього Риму. Високого рівня там досягла техніка цегляного мурування та склепінчастих перекриттів. Для V – VIII ст. характерні великі споруди й комплекси базилікального й центрально-банного типу. Головну роль у них починає грати внутрішній простір. У тринавній базиліці Сан Аполлінере Ново в Равенні (VI ст.) відсутнє розмежування мирян і кліру. Вхід до базиліки розташовано на західному боці, центральна вісь отримує домінуюче значення. Цим направляє прихожан до апсиди, що знаходиться на сході. Церква Сан Вітале у Равені – взірець центричного храму. У плані вона восьмикутна, вкрита банею. Пізніше з’являються хрестовокупольні храми. Знаменита Софія у Константинополі – величезна тринавна базиліка, що наближається у плані до квадрату. Зовнішній її вигляд відзначається масивністю форм. Середня частина середньої нави перекрита банею (діаметр 31,5 метрів). Тонку оболонку основи купола прорізають 40 вікон, через які світло заливає весь підкупольний простір. Чітка конструктивна система передає навантаження колосальної бані на легкі сферичні паруси, за допомогою яких здійснюється перехід від округлої бані до квадрату на широкі підпружні арки і чотири масивних стовпи, що укріплені контрфорсами. Сяйво вогнів численних лампад і свічок сприяє ілюзії необмеженого простору. Загалом внутрішній інтер’єр храму формувався на основі сполучення добре освітленого центрального нефу і затемнених бокових. Весь простір середнього нефа утворює систему сферичних форм, котрі наростають угору, до центру і поступово переходять одна в одну. Їхній простір під головним куполом є своєрідним архітектурним акцентом, оскільки весь рух архітектурних форм спрямований до нього. Тут, у підкупольному просторі стояв прикрашений коштовним камінням амвон (узвишшя перед вівтарем, з якого читали проповіді священники) і відбувалися містерії богослужіння, тоді як всі присутні розміщувалися у ложах двохярусних бокових нефів, відмежованих від середнього рядами колон. Загалом інтер’єр храму вражає своєю легкістю в порівнянні з екстер’єром. Його призначення – урочистий вселенський ритуал. Відблиски мармурового обличкування стін, мерехтіння золота мозаїк, живописна гра світла й тіні – все це наповнювало якоюсь теємницею незбагненний простір собору. Зазначені архітектурні особливості стали матеріальним втіленням нових світоглядних принципів: ідеї багатогранності світу та утаємниченості творіння його богом. Виходячи з цих принципів, архітектурні ідеї перестають бути відвертими й наочними. Вони самі себе ховають і спрямовуються на те, щоб створити ілюзію дива, нерукотворності, незбагненності. Незважаючи на значні розміри, храм був збудований досить швидко, всього за 5 років і 26 грудня 537 р. його освятили. Храм задумувався імператором Юстиніаном як символ Божої мудрості (звідси і його назва, адже «Софія» у перекладі з грецької мови означає «мудрість») і призначався для патріарших та імператорських церемоній. Зведений на одному з пагорбів в центрі міста храм святої Софії велично височів серед інших будівель.Із пам’яток візантійської архітектури, спорудженої на Заході, найбільшу славу має церква Сан-Марко у Венеції (кін. ХI ст.), собор Чефалу на Сицилії (поч. ХII ст.).Починаючи з ХІ ст. особливого значення набуває будівництво монастирів. Кожен з константинопольських патріархів будував монастир. Котрий потім підтримував матерально протягом свого життя. Були вироблені основні принципи монастирської архітектури. Кожен монастир являв собою комплекс споруд, що оточувався фортечними мурами та баштами. У середині двора розташовувався головний храм – католікон. Були в монастирі й утилітарні будівлі: лікарня, трапезна, бібліотека тощо. У плані обриси стін монастиря утворювали багатокутник, конфігурація якого зумовлювалася рельєфом місцевості. Особливо показовмими є так звані афонські монастирі, архітектура яких відзначалася показовою монументальністю.