2. Передумови та фактори розвитку глобалізаційних процесів

На всьому протязі історичного процесу головною рушійною силою глобалізації є технологічні та інтелектуальні інновації. Вони знизили вартість перевезень і комунікації, розширивши тим самим можливості для вигідного економічного обміну на більшій відстані. У довгостроковій перспективі такі можливості будуть реалізовуватися. Навіть у часи, що передували промислової революції, можливість пересуватися по морю на вітрильних судах сприяла зародженню великих імперій, переміщенню людей через океани і поширенню світової торгівлі. Але після промислової революції темпи технологічних змін прискорилися, створивши тим самим нові можливості. Провідними факторами глобалізації кінця XIX - початку XX століть були паровоз, пароплав і телеграф. Провідними факторами глобалізації в наші дні є контейнеровоз, реактивний літак, Інтернет і мобільний телефон. Інтеграція засобів комунікації і комп'ютерів - це технологічна революція нашої епохи. До 2014 року у світі на сто чоловік налічувалося 96 абонентів стільникового зв'язку і 40 користувачів мережі Інтернет. Двадцятьма роками раніше ні того, ні іншого практично не було. Інформація все більш приймає цифрову форму, а світ стає все більш взаємозалежним. Мова йде про революційну трансформації.

На рівні галузі глобалізація визначається тим, наскільки конкурентоспроможність компанії всередині галузі в даній країні взаємопов’язана з її конкурентоспроможністю в іншій країні. Чим більше глобалізована галузь промисловості, тим більше переваг отримує компанія від внесеної технології, виробничого процесу, фабричної марки. Глобалізовані галузі промисловості мають тенденцію домінувати на кожному ринку одним і тим самим набором глобальних компаній, які координують між собою стратегічні дії в усіх країнах своєї активності.

Глобалізація на рівні окремої країни характеризується ступенем взаємозв’язку її економіки зі світовою економікою в цілому. Незважаючи на зростання глобалізації світової економіки, не всі країни в однаковій мірі інтегровані до неї. Існують декілька головних показників, що визначають ступінь інтегрованості економік різних держав у глобальну економіку, серед яких:

1. співвідношення зовнішньоторговельного обороту і ВВП;

2. прямі іноземні інвестиції (ПІІ), які спрямовуються в економіку країни і з країни, та портфельні інвестиції;

3. потік платежів роялті в країну та з країни, що пов’язані з переданням технології [10].

Глобалізація на світовому рівні визначається економічними взаємозв’язками між країнами, який зростає та відбивається на зустрічних потоках товарів, послуг, капіталу та ноу-хау, що постійно збільшуються.

Основною рисою процесу глобалізації є формування глобально функціонуючого виробничого процесу, серцевиною якого є сформовані інтернаціоналізовані відтворювальні цикли – ядра, які виступають своєрідним локомотивом світового господарства. В межах цих циклів формується світовий дохід, перерозподіл якого є головним стратегічним орієнтиром і основою зовнішньої політики будь-якої держави. Сучасній глобалізації притаманні наступні риси.

1. Реальне створення відносно цілісної світової соціально-економічної системи.

2. Збереження інституту національних держав у поєднанні з розумінням планетарних (глобальних) відносин.

3. Скорочення регулюючих функцій національних держав.

4. Зміна традиційної конфігурації центру впливу ХХ століття.

5. Зростання гостроти соціально-економічних протиріч.

6. Великі актуальні і потенціальні можливості науково-технічного прогресу.

7. «Інтенсифікація процесів – уніфікація соціально культурних чинників та явищ в поєднанні з небаченим в історії цивілізації намагання до збереження та зміцнення національної ідентифікації в усіх її проявах» [9].

Одним з основних джерел глобалізації є процес транснаціоналізації - становлення і розвиток у світовій економіці великих транснаціональних за масштабами своєї діяльності компаній - транснаціональних корпорацій (ТНК) реального і фінансового сектора. ТНК являються одночасно і результатом і головними дійовими особами інтернаціоналізації. В результаті транснаціоналізації певна доля виробництва, споживання, експорту, імпорту і національного доходу практично будь-якої країни залежить від рішень міжнародних центрів за межами цієї держави. У останнє десятиліття різні ринки, зокрема капіталу, технології і товарів, а до певної міри і праці, ставали усе більш взаємозв'язаними і інтегрованими у багатошарову мережу ТНК. Сьогодні ТНК контролюють, за різними оцінками, від третини до половини світового промислового виробництва, понад половина міжнародної торгівлі, близько чотирьох п'ятих світового банку патентів і ліцензій на нову техніку, технології і ноу-хау. Міждержавні потоки товарів і послуг придбали нову якість: близько 40% таких потоків носить характер внутрішньо корпоративної торгівлі, що надає їм особливу стійкість. За даними міжнародної організації ЮНКТАД, до найпотужніших ТНК світу, за рівнем транснаціоналізації активів, продажів і кількості зайнятих за кордоном, належать Vodafone Group, British Petroleum, Exxon-Mobil, Royal DutchShell, General Electric та інші [7].

Загалом ТНК контролюють 70 % сукупного світового капіталу. Проте, з усієї сукупності ТНК, вирішальну роль відіграє відносно мале число – 500 найбільших корпорацій, які володіють капіталом приблизно на суму у $16 трлн. Не зважаючи на процеси глобалізації, ці корпорації все ж мають певну національну приналежність. У десятці найбільших ТНК, вісім – американських, сумарний капітал яких становить понад $2 трлн. [9].

Серед ста найбільших корпорацій припадає:

- на США – 55 корпорацій з капталом $6 трлн.;

- на Великобританію – 15 корпорацій з капіталом $1,3 трлн;

- на Японію – 5 корпорацій з капіталом $397 млрд.;

- на Швейцарію – 5 корпорацій з капіталом $382 млрд.;

- на Німеччину – 7 корпорацій з капіталом $364 млрд.;

- на Францію – 6 корпорацій з капіталом $349 млрд.;

- на Італію – 3 корпорації з капіталом $156 млрд.;

- на держави ЄС загалом (за винятком Великобританії) – 17 корпорацій з капіталом $916 млрд.

За цими даними можна провести умовну паралель з вагомістю тієї чи іншої держави у сучасному світі. Очевидно, що жодна держава, за виключенням хіба що ЄС, не може скласти гідної конкуренції США. Тим паче, що США підтримуються Великобританією [8].

Окрім транснаціоналізації можна виділити такі причини формування глобалізаційних процесів:

• процес інтернаціоналізації, який приводить до поглиблення співробітництва між країнами та посилення їх взаємозалежності;

• науково-технічний прогрес: поява інформаційних технологій, які корінним чином змінюють всю систему соціально-економічних відносин, переносять на якісно новий технічний рівень організаційно-економічні відносини, транспортні та комунікаційні зв’язки (зниження витрат на трансакції);

• загострення проблем, що є загальними для всіх людей і країн світу та є важливими з точки зору збереження та розвитку людської цивілізації.

Сучасна світова економіка дедалі інтенсивніше глобалізується. Це всеохоплюючий процес, жодна країна не може уникнути його впливу на ті чи інші сфери суспільного життя. В основі глобалізації лежить розвиток світових ринків товарів, послуг, праці і капіталу. Даний процес позначений інтенсифікацією руху капіталу. що направляється у найприбутковіші галузі національних економік, швидким розвитком фінансових ринків, які генерують потужні фінансові потоки, активізацією ринку фінансових Інновацій і загалом інноваційного процесу, в ході якого створюються, освоюються і поширюються нововведення.

(Зміст п.2 не розкриває його назву. Використайте табл. 1 з автореферату Кальченка у вкладенні, книга Кальченка Глобалізація …. п.1.2)