47. Міжнародний і український досвід впровадження принципів екологічної відповідальності.

Заходи західної соціально відповідальної компанії в напрямку щодо навколишнього середовища: • розробляє екологічну політику; • розробляє системи екологічного менеджменту; • призначає персонал, відповідальний за її виконання; • здійснює контроль за дотриманням нормативно-правових вимог; • приймає добровільні екологічні зобов‘язання: дотримання більш жорстких стандартів з охорони довкілля; • визначає процедури ідентифікації та оцінки екологічних ризиків; • розробляє систему зменшення викидів та запобігання забрудненню; • впроваджує стале використання ресурсів; • запроваджує програми з підвищення обізнаності співробітників, партнерів, клієнтів та споживачів; • організовує систему зелених закупівель; • звітує по вплив на довкілля. Приклад: Шелл Звинувачення “Шелл” щодо руйнування довкілля й порушення прав людини в Нігерії. Корпорація "Shell", котра виробляє нафтопродукти, неодноразово звинувачувалась у завданні шкоди екології своєю господарською діяльністю. У 1995 році лише завдяки масштабним протестам і закликам до бойкотування продукції фірми вдалося попередити затоплення нафтодобувної платформи у Північному морі. У 1970 році стався прорив нафти у Нігерії, за що корпорація до цього часу не понесла відповідальності. За словами експертів, розмір компенсації за усі екологічні злочини компанії "Shell" відповідає державному бюджету Нігерії, яку населяють 120 мільйонів. Український досвід впровадження принципів екологічної відповідальності. Напрямки діяльності підприємства, які зменшують негативний вплив на навколишнє середовище: – зниження рівня шкідливого впливу діючих виробництв на довкілля; – дотримання екологічних стандартів щодо випущеної продукції; – організація екологічної безпеки праці працівників  Зауважимо, що в Україні в спадщину від діяльності підприємств колишнього Радянського Союзу залишились цілі території, що є зоною екологічного лиха. Загальновідомі наслідки катастрофи на Чорнобильській АЕС, але на території держави є зони, уражені техногенними катастрофами місцевого масштабу.  В західному регіоні держави міста Стебник, Калуш, Яворів і низка інших мають на своїх територіях потенційно небезпечні сховища відходів колишніх хімічних виробництв. У східних областях нагромаджено мільярди кубічних метрів відвалів металургійної, вугільної, хімічної промисловості. Водний басейн основної артерії держави – Дніпро має акумульовані радіоактивні осади, які загрожують населенню великих міських агломерацій, розташованих на його берегах.  За таких умов особливо актуалізується проблема формування відповідального ставлення до довкілля. Український досвід впровадження принципів екологічної відповідальності: · Участь у окремих акціях: – День Землі, година Землі, тощо • Запровадження принципів «Зеленого офісу»  • Розроблення екологічної політики • Підготовка чи сертифікація за СЕМ  • В офісних приміщеннях ведеться цілодобовий моніторинг стану інженерного устаткування і параметрів повітря

48. Суб’єкти моніторингу соціальної відповідальності. Процедури та інформаційне забезпечення моніторингу.

49. Японська модель СВС

Для японської моделі характерна активна роль держави. Японська модель державного регулювання передбачає проведення політики вирівнювання доходів, особливу політику використання робочої сили (система довічного найму з певними сучасними модифікаціями), домінування психології колективізму, солідарності в доходах, досягнення консенсусу між різними суб'єктами у вирішенні соціально-економічних проблем, виділення питань підвищення життєвого рівня населення в ранг національних пріоритетів.

Спільною рисою японської та європейської моделей є активна роль держави. В зв’язку з тим, що держава упродовж довгого часу брала участь в стратегічному плануванні бізнесом частково підхід до корпоративної соціальної відповідальності японської моделі нагадує європейський, оскільки роль держави теж є дуже впливою. Разом з цим японський бізнес у більшій мірі ніж європейський зосереджується на внутрішніх програмах, завдяки яким компанія стає для працівника сім’єю.

Соціальна відповідальність корпорації в Японії активно підтримується і культурними традиціями країни. В Японії склалось суспільство, де "корпорація понад усе". Відповідно японська модель корпоративної відповідальності передбачає соціальну згуртованість на рівні компанії і ділову згуртованість на рівні індустріальної групи. Управління бізнесом орієнтоване не лише на отримання прибутку; воно повинне базуватися на правильному сприйнятті буття, суспільства і навколишнього світу, усвідомленні своєї відповідальності перед суспільством і прагненні до прогресу цивілізації в цілому

На формування японської моделі КСВ в значній мірі вплинула історія розвитку японського менеджменту.

Сучасні методи управління склалися в Японії в умовах післявоєнної розрухи, яка поставила перед керівниками завдання відновлення соціального, політичного й економічного життя. Під впливом американської окупаційної адміністрації майбутні японські менеджери познайомилися з американською ідеологією й методами управління бізнесом. Саме в цей період лідери японського бізнесу почали усвідомлювати соціальну відповідальність за наслідки своєї діяльності.

Фундаментальними принципами післявоєнної японської економіки стали:

1. Тісна співпраця підприємств, поставників, дистриб'юторів, банків і великих фінансових груп кейрецу (Міцубісі, Сумітомо, Фуйо, Міцуї та інші);

2. Кооперація роботодавців і профспілок;

3. Всестороння підтримка починань підприємців державними службовцями («господарчий патріотизм»);

4. Система життєвого найму у великих підприємствах.

50. Методи та процедури оцінювання ефективності програм КСВ. Соціальний аудит.

)    Соціальний аудит

Соціальний аудит – процес, який дозволяє організації оцінити і продемонструвати її вклад у вирішення соціальних, економічних та екологічних проблем.

Соціальний аудит допомагає зрозуміти, в якій мірі організація виконує суспільні цілі і цінності, з якими вона консолідується, оцінити ступінь досягнення некомерційних цілей шляхом систематичного і регулярного моніторингу її діяльності та поглядів представників заінтересованих сторін, стейкхолдерів, що мають відношення до їх діяльності.

Соціальний звіт – це лише самооцінка, тому слід робити соціальний аудит такого звіту за рівнями А,А⁺,В,В⁺,С,С⁺.

На сьогоднішній день не має єдиної форми та загальновизнаної схеми проведення соціального аудиту. Світовий ринок послуг з проведення соціального аудиту знаходиться на стадії зародження. На сьогоднішній день налічується близько 30 аудиторських структур (агенції, суспільні організації), які роблять соціальний аудит. Найвідоміші: «Віжео» (Франція), «Аванзі» (Італія), «Сам» (Швейцарія) та ін.

В Україні тема соціального аудиту знаходиться поки що в стадії первинного дослідження і попереднього обговорення у середовищі спеціалістів.

51. Розвиток партнерств з місцевою владою та громадою.

Державно-приватне партнерство – це своєрідний інституційний та організаційний альянс державної влади і приватного бізнесу, створений задля реалізації суспільно значущих проектів у широкому спектрі діяльності – від розвитку стратегічно важливих галузей економіки до надання суспільних послуг у масштабах всієї країни чи окремих територій. Державно-приватне партнерство дозволяє об’єднати ресурси держави та бізнесу. Внеском з боку держави є об’єкти інфраструктури, нові сегменти клієнтів, фінансові гарантії, а з боку бізнесу – інвестиції, навички управління, зниження витрат, інноваційні рішення тощо. Стратегічними напрямками використання механізмів співпраці бізнесу і держави в реалізації інфраструктурних проектів на рівні місцевого самоврядування виділяють транспорт, зв’язок, сферу ЖКГ, інновації, а в соціальній сфері – освіту, охорону здоров’я, комплексну систему соціального захисту населення [1].

Характерними ознаками державно-приватного партнерства, що відрізняють його проекти від інших форм відносин держави й бізнесу, є:

– визначені строки дії угод про партнерство.

Проекти, як правило, створюють під конкретний об’єкт (порт, дорога, об’єкт соціальної інфраструктури), який мають завершити у встановлений термін;

– специфічні форми розподілу відповідальності між партнерами.

Держава декларує мету проекту з позиції суспільних інтересів і визначає вартісні та якісні параметри, здійснює моніторинг реалізації проектів, а приватний партнер бере на себе оперативну діяльність на різних стадіях проекту – розробку, фінансування, будівництво й експлуатацію, управління, практичну реалізацію послуг споживачам;

– специфічні форми фінансування проектів.

За рахунок приватних інвестицій, доповнених державними фінансовими ресурсами, або ж – спільне інвестування декількох учасників;

– поділ ризиків між учасниками угоди на основі відповідних домовленостей.

У «Зеленій книзі про державно-приватне партнерство» (2004 р.), прийнятій у рамках Євросоюзу, визначено два типи такого партнерства:

- договірного характеру. Відповідно до нього приватній особі за виконану роботу чи надані послуги гарантована винагорода від публічної організації та/або безпосередніх користувачів, і це регулюється директивами ЄС щодо проведення публічних тендерів.

- інституційного характеру. В його межах можливе формування нової юридичної особи, співзасновниками якої є публічна і приватна організації.

У більшості випадків механізм державно-приватного партнерства використовували в країнах Європи саме для створення інфраструктурних об’єктів. Наприклад, у Фінляндії таким чином були побудовані центральні автошляхи, у Португалії – реконструйовані аеропорти та регіональні шляхи, у Франції – оновлено мережі водопостачання та побудовані швидкісні автомагістралі.

Місцева влада може створювати партнерські стосунки з приватним сектором у наступних випадках [4,c.55]:

– проект не може бути реалізовано за рахунок фінансових ресурсів або спеціальних знань місцевої влади;

– бізнес-партнер підвищить якість і рівень виконання проекту або надання певних послуг;

– участь бізнес-партнера прискорить упровадження проекту;

– участь бізнес-партнера в державних проектах підтримують споживачі послуг;

– є можливість для конкуренції між компаніями, що бажають взяти участь у партнерстві;

– немає нормативних та законодавчих заборон для участі бізнес-партнера у реалізації проекту або наданні послуг;

– результат співпраці є вимірюваним;

– проекти або послуги, що реалізують у партнерстві з бізнесом, надають інноваційні ідеї і стратегії для подальшого розвитку певної галузі;.

52. Корпоративні соціальні звіти: сутність, завдання і структура.

Соціальна звітність – це документально оформлена сукупність даних комерційної організації, що відображають середовище існування компанії, принципи та методи співпраці з групами впливу, результати діяльності компанії в економічній, соціальній, екологічній сфері життя суспільства.

Вигоди соціальної звітності для компанії:

1)       допомагає компанії розбудувати процес управління КСВ;

2)       будує довіру до компанії з боку різних груп впливу;

3)    підвищує прозорість компанії;

4)    підвищує готовність компанії до роботи на нових рівнях;

5)    зміцнює ділові відносини та сприяє розширенню ринків.

Ризики нефінансової звітності.

1.       Можлива критика;

2.       Ресурсоємність;

3.       Недостовірність даних;

4.        Репутаційний ризик.

 

Хто читає соціальну звітність?

1.       Працівники;

2.       Бізнес-партнери;

3.       Акціонери;

4.       Споживачі;

5.       Кредитори та інвестори;

6.       Державні органи;

7.       Неурядові організації;

Формати нефінансової звітності:

1.    Звіт про прогрес реалізації принципів Глобального договору;

2.    Звіт зі сталого розвитку, підготовленого за вимогами GRI.

3.    Окремий соціальний звіт за показниками, які самостійно визначаються компанією.

4.    Інтегрована звітність – об’єднання фінансової і нефінансової звітності.

 

53. Відповідальні закупівлі

Відповідальні закупівлі гарантують, що прихильність компанії «Сандоз» до належної корпоративної відповідальності знаходить своє відображення в тому, як ми вибираємо і співпрацюємо з нашими постачальниками.

Ми залучаємо велику мережу постачальників по всьому світу, і їх внесок має вирішальне значення для нашого успіху. З такою глобальною мережею, ми гарантуємо, що етичність нашої діяльності має першорядне значення.

 

Відповідальні закупівлі – це спосіб досягнення корпоративної відповідальності.

Такий підхід закликає компанії, з якими ми співпрацюємо, відповідати стандартам етики, чесності у ділових відносинах і екологічній практиці – це те, що ми очікуємо від них. Глобальний бізнес наразі потребує впровадження моделі, яка може призвести до значних змін в ланцюжку відносин між компаніями. Це означає, що сприяння належній діловій практиці постачальників, а також співпраця з ними призводить до значних покращень

54. Споживчі рухи та їх вплив на діяльність компаній

Батьківщиною споживчого руху є Америка. З 60-х років ХХ ст цей рух поширився з США в країни Європи. Він відіграє важливу роль як в бізнесі, так і в політиці. Термін "консюмеризм" означає "рух за права споживачів".

В 60-80 роках ХІХ ст відбулися перші компанії з метою захисту прав споживачів від залізничних компаній, які сильно завищували ціни на перевезення пасажирів і вантажів. В результаті держава поставила під свій контроль залізничні тарифи і створила спеціальний орган сенатську Комісію з питань торгівлі між штатами.

На початку ХХ ст йде боротьба навколо законодавства про нагляд за якістю харчових продуктів та медикаментів, активісти цієї компанії отримали назву "розгрібачі бруду". В 1935 році створюється Союз споживачів, який налічує в своїх рядах сьогодні понад 5 млн членів. Саме діячі цього Союзу першими закликали до бойкоту товарів з фашистської Німеччини в 30-ті роки.

У 1968 році багато розрізнених загальнонаціональних та місцевих громад об'єдналися в Американську федерацію споживачів, зі штаб-квартирою у Вашингтоні. Її основні цілі - координація програм захисту споживачів від низької якості товарів, високих цінна продукти харчування, медичні препарати, медичне обслуговування, електроенергію і паливо. Поступово консюмеристський рух став все активніше впливати на політичне життя держави. 15 березня 1962 президент США Дж. Кеннеді направив Конгресу США "Спеціальне послання про захист інтересів споживачів", у якому проголошувалися основні права споживача: право на вибір, право на безпеку, право бути вислуханим, право на інформацію. У посланні говорилося про значнуроль споживача в економіці: без здатності громадян споживати, купувати немає економічного розвитку, неможливий збалансований економічний ріст.  Організація Об'єднаних Націй 15 березня оголосила Всесвітнім днем споживачів.

дея захисту прав споживачів на рівні Співтовариства, а не тільки на національному рівні країн-учасниць виникла в 1961-му, коли вперше, через чотири роки після укладення Договору про створення ЄЕС, представники національних товариств споживачів зібралися в приміщенні Комісії Європейських співтовариств. У 1973 р. в рамках Комісії ЄЕС був створений спеціальний орган - Дорадчий комітет з захисту прав споживачів. Офіційно політика захисту прав споживачів у рамках ЄЕС була створена одночасно з прийняттям у 1975 р. Першої  програми дій по захисту прав споживачів. Основні принципи і норми Римського договору доповнені положеннями, що містяться в Єдиному європейському акті, ратифікований парламентами всіх країн-учасниць і вступили в силу з 1 липня 1987 року. Розширення ЄЕС до об'єднаного ринку без кордонів ставить завдання вдосконалювати національне законодавство у напрямку підвищення рівня захисту прав своїх громадян, включаючи захист прав громадян - споживачів. На міжнародному рівні захист прав споживачів призвів до створення в 1960 році Міжнародної організації споживчих спілок. Мопс був створений п'ятьма споживчими спілками (СЩА, Англія, Бельгія, Нідерланди, Австрія) та її членами можуть бути приватні незалежні організації та державні організації. Загальносвітове визнання права споживачів отримали в резолюції Генеральної асамблеї ООН № 39/248 від 9 квітня 1985 р., яка закріпила 8 прав споживачів:

55. Стандарти не фінансової звітності.

Стандартизовані звіти. Такі форми мають певні переваги над попередніми, які полягають у можливостях порівняння з звітами інших компаній, що дає можливість визначення соціального рейтингу компанії та визнання її у міжнародній діловій спільноті. Найбільш розповсюдженими міжнародними стандартами звітності є: стандарти Саншайн; GRI; АА1000; SА8000

Звіт за стандартом GRI (Global Reporting Initiative) відображає економічні, соціальні та екологічні досягнення, має чіткі критерії, яких компанія повинна дотримуватися при його складанні. Був впроваджений некомерційною організацією „Глобальна ініціатива зі звітності“ у 2000 р. Сьогодні у світовій практиці його використовують біля 440 компаній різних країнах світу. Рекомендації стандарту GRI сприяють підвищенню конкурентоспроможності компанії в галузі залучення інвестиції та участі в тендерах міжнародних організацій.

• Звіт за стандартом АА1000 (AccountAbility) — це звіт за оцінкою успіху організації в економічній, екологічній та соціальному середовищі, заснований на діалозі із стейкхолдерами, який може проходити аудит. Був розроблений Інститутом соціальної та етичної звітності (Institute of Social and Ethical AccountAbility) в 1999 році. Стандарт носить універсальний характер і підходить більше для компаній, діяльність яких суттєво впливає на суспільство. Основними етапами процесу формування соціальної звітності у відповідності до вимог цього стандарту є уточнення цінностей та завдань компанії, збір та узагальнення інформації у звітності та її аналіз, проведення зовнішнього аудиту.

• Стандартизований звіт за ISO 14000 був розроблений в 1992 році Британським інститутом стандартизації. У 1996 році він став основою для впровадження серії стандартів екологічного менеджменту Міжнародною організацією із стандартизації (International Organization for Standardization). Звіт орієнтований більшою мірою на екологічний компонент соціальної відповідальності.

• У Стандарті ISO-26000 представлене розширене формулювання: „соціальна відповідальність“ (social responsibility) — це відповідальність фірми за вплив її рішень і діяльності на суспільство і довкілля через прозору і етичну поведінку, яка сприяє сталому розвитку, здоров'ю і добробуту суспільства; враховує очікування зацікавлених сторін; відповідає існуючому законодавству і узгоджується з міжнародними нормами поведінки; інтегрована у діяльність всієї фірми і реалізується нею на практиці взаємовідносин».

• У звіті за стандартом SA 8000 (Social Accountability International) основна увага приділяється дотриманню трудового законодавства, прав людини в кадровій політиці компаній. Він дає можливість компанії розробляти і реалізувати політику й методи управління, які можна контролювати або на них впливати.