Питання іспит

1. Історія розвитку соціальної відповідальності.

2. .Суть та значення соціальної відповідальності, як чинника стійкого розвитку. Внутрішнє і зовнішнє середовище СВ.

3. Концепція менеджменту заінтересованих сторін. Матриця заінтересованих сторін СВ.

4. Міжнародні стандарти звітності зі сталого розвитку (GRI — Global Reporting Initiative / Глобальна ініціатива зі звітності). Особливості соціальної звітності компаній в Україні.

5. Моделі корпоративної соціальної відповідальності (американська, європейська, японська тощо).

6. Проект міжнародного стандарту з соціальної відповідальності ISO 26000.

7. Напрямки розвитку СВ в Україні.

8. Українська модель СВ.

9. Гідна праця як предмет КСВ.

10. Етична поведінка компаній щодо контрагентів по бізнесу. Відповідальне управління ланцюгом постачання.

11. Суть та значення відповідального ставлення організацій до довкілля.

12. Відповідальне ставлення до інвесторів та дотримання принципів корпоративного управління.

13. Питання професійної етики.

14. Міжнародний і український досвід впровадження принципів екологічної відповідальності.

15. Впровадження СВ у практики і процедури компанії. Можливі загрози та шляхи мінімізації ризиків СВ. Організація діяльності з СВ.

16. Соціальний діалог і КСВ.

17. Якість продукції (стандарт ISO 9000).

18. Переваги корпоративної соціальної відповідальності.

19. Відповідальне споживання. Культура споживання та його вплив на розвиток КСВ.

20. Принципи добросовісної конкуренції.

21. Вітчизняний досвід становлення СВ.

22. Програми з контролю забруднення та захисту довкілля, збереження природних ресурсів, дотримання екологічних стандартів тощо.

23. Міжнародний досвід державного регулювання СВ.

24. Формування складової корпоративної соціальної відповідальності у відносинах з споживачами

25. Історичні аспекти залучення і розвитку громад: від патронату до соціальних інвестицій.

26. Консультації з заінтересованими сторонами на різних етапах розробки та впровадження стратегії з КСВ та механізм зворотного зв’язку з ними.

27. Формування відносин роботодавців із працівниками на засадах соціальної відповідальності

28. Середовище соціальної відповідальності в України.

29. Моделі аналізу заінтересованих сторін.

30. Міжнародні документи щодо навколишнього середовища (Цілі розвитку тисячоліття, Декларація Ріо-де-Жанейро тощо) та стандарти екологічного менеджменту (серія ISO 14000). Законодавство України про охорону навколишнього середовища.

Міжнародні ініціативи:

- Звіт Міжнародної комісії ООН з навколишнього середовища і розвитку (1987 р.)

- Конференція ООН (1992 р., Ріо-де-Жанейро)

- Принципи корпоративного управління (1999, ОЕСР)

- Глобальний договір (1999)

- ISO 26000.

Рішення про розробку цих стандартів було результатом Уругвайського раунду переговорів зі Всесвітньої торгової угоди та зустрічі на вищому рівні з проблем навколишнього середовища й розвитку в Ріо-де-Жанейро в 1992 р. Стандарти ISO 14000 розробляються Технічним комітетом 207 (ТС 207) Міжнародної Організації Стандартизації (ISO) з урахуванням вже зарекомендованих міжнародних стандартів із систем менеджменту якості продукції (ISO 9000).

Документи, що входять до серії ISO 14000, можна умовно поділити на три групи:

• принципи створення й використання систем екологічного менеджменту;

• інструменти екологічного контролю і оцінки;

• стандарти, зорієнтовані на продукцію.

Система стандартів має забезпечувати зменшення несприятливих дій на довколишнє середовище на трьох рівнях:

• організаційному — через поліпшення екологічної "поведінки" корпорацій;

• національному — через створення суттєвого доповнення до національної нормативної бази й компоненти державної екологічної політики;

• міжнародному — через поліпшення умов міжнародної торгівлі.

Ідею Глобального договору запропонував Генеральний секретар ООН Кофі Аннан на Всесвітньому економічному форумі 1999 року. Дію Глобального договору спрямовано на залучення корпорацій до розв’язання глобальних проблем цивілізації. Ця ініціатива об’єднує компанії, установи ООН, уряди та громадські організації в добровільному дотриманні 10 універсальних принципів у сфері прав людини, стандартів праці, захисту довкілля та в боротьбі з корупцією.

Головною стороною Глобального договору визначено саме бізнес, який має суттєво посилити свою соціальну спрямованість. Участь у Глобальному договорі та дотримання його принципів дозволяє продемонструвати лідерські якості шляхом формування соціально відповідальних корпорацій, сприяння перетворенню глобальної економіки в більш стійку і всеохопну, пошуку та реалізації практичних шляхів розв’язання сучасних проблем глобалізації, спрямованих на забезпечення сталого розвитку з урахуванням інтересів усіх заінтересованих сторін, поліпшення якості управління компаніями, підвищення морального духу працівників, а також продуктивності та рівня праці.

Глобальний договір не передбачає якогось «нагляду» чи суворої оцінки діяльності компаній. Він базується виключно на добровільних ініціативах бізнесу щодо підтримки принципів сталого розвитку, прозорої діяльності, публічної звітності, втілення принципів Глобальний договір – це універсальний документ: він діє в умовах будь-якої країни, у будь-якій сфері діяльності. У 2006 році до Глобального договору приєдналася Україна.

31. Етичні кодекси.

На підприємствах, в організаціях розробляються кодекси спілкування та поведінки працівників. У науці найчастіше вживається поняття "етичні кодекси". Вчені виділяють такі типи етичних кодексів:

• кодекси, які регулюють документ з докладно розробленими правилами, включаючи санкції, передбачені у випадках порушення кодексу (наприклад, контракти);

• кодекси, які регулюють зобов'язання перед клієнтами, вкладниками, акціонерами, співробітниками тощо. Це соціальні кодекси;

• кодекси, які включають положення про цінності організації, її філософію та цілі (викладають основи корпоративної культури). Це кодекси корпоративні;

• кодекси, які визначають міжособистісні стосунки в організації і погоджують інтереси працівників та організації (наприклад, угоди, які укладаються між адміністрацією та профспілкою). Це кодекси професійні.

32. Стандарти МОП і принципи Глобального Договору у сфері праці.

Угоди Міжнародної організації праці (МОП).

Стандарти МОП описують базові принципи у сфері трудових відносин (наприклад, свобода зібрань, незалежність профспілок, право на колективне відстоювання, а також низка додаткових угод про безпеку праці, зайнятість інвалідів, роботу вдома і т. д.).

Основна перевага використання ключових стандартів МОП полягає в тому, що за правильної організації їх використання дозволяє уникнути багатьох конфліктів та проблем у сфері права, безпеки працівників та охорони праці.

Отримавши Сертифікат підписанта Глобального договору, організація насамперед бере на себе добровільне зобов’язання про дотримання 10 його базових принципів:

1. Ділові кола мають підтримувати і поважати підхід, що передбачає захист міжнародних прав людини у своїх сферах впливу.

2. Ділові кола не повинні бути причетними до порушень прав людини.

3. Ділові кола мають підтримувати свободу асоціацій та ефективне визнання права на колективний договір.

4. Ділові кола мають підтримувати ліквідацію усіх форм примусової та обов’язкової праці.

5. Ділові кола мають підтримувати ефективну ліквідацію дитячої праці.

6. Ділові кола мають підтримувати ліквідацію дискримінації при найманні на роботу та в професійній діяльності.

7. Ділові кола повинні підтримувати обережний підхід до екологічних питань.

8. Ділові кола мають виступати з ініціативами щодо підтримки посилення екологічної відповідальності.

9. Ділові кола мають заохочувати розробку і поширення екологічно безпечних технологій.

10. Ділові кола повинні боротися з усіма проявами корупції, включаючи здирництво та хабарництво.

Упродовж перших двох років після підписання Глобального договору організація має активізувати свою діяльність у соціально відповідальному бізнесі. Крім цього організація бере на себе зобов’язання складати та оприлюднювати соціальний звіт.

33. Міжнародні ініціативи та законодавство України у сфері захисту прав споживачів.

Міжнародні ініціативи в галузі захисту прав споживачів:

• Стандарти ISO

• Концепція загального управління якістю TQM

• Модель досконалості Європейського фонду управління якістю, премії за якість EFQM.

На підприємствах створюються системи управління якістю, які відповідають вимогам міжнародних стандартів ISO 9000. Ця система забезпечує виготовлення якісної, безпечної продукції стабільно та на постійній основі.

Існує сертифікація – процедура, за допомогою якої третя, незалежна сторона, дає письмову гарантію того, що продукція або система управління відповідає встановленим нормам.

В Україні діє Закон України «Про захист прав споживачів»

34. Європейські стандарти у сфері праці. Особливості європейської моделі внутрішньої КСВ.

 Правову систему ЄС можна вважати наднаціональною правовою системою, якій притаманні особливі риси. Держави – члени ЄС – обмежили свій суверенітет і делегували частину власних повноважень співтовариству, які у межах визначених повноважень видають законодавчі акти, обов'язкові для держав-учасниць. Основою законодавства ЄС у сфері охорони праці є рамкові директиви. Відповідно до статті 189 Римської угоди, директива зобов’язує будь-яку із зазначених вище держав досягати визначеного директивою результату, але залишає за національними органами право вибирати методи й засоби його досягнення. Директиви з охорони праці визначають мінімальні вимоги з можливістю для держав-учасниць відступати від мінімальних вимог, однак лише в бік їх перевищення [3].

Європі джерелами міжнародно-правового регулювання праці є акти, прийняті Радою Європи і Європейським Союзом. Рада Європи прийняла понад 160 конвенцій, хартій, угод і протоколів до них, у тому числі Європейську соціальну хартію (1961 p.), Пе­реглянуту Європейську соціальну хартію у 1996 p., Європейську конвенцію про захист прав людини та основних свобод 1950 р. Європейський Союз у 1989 р. прийняв Хартію основних прав працівників, що проголошує соціальні й економічні права.

Вступаючи до Ради Європи, Україна підписала два найважли­віших документи цієї впливової європейської організації — Євро­пейську конвенцію про захист прав людини та основних свобод (Рада Європи, Рим, 1950 р.) і Європейську соціальну хартію (Рада Європи, Турин, 1961 p.). Якщо Європейську конвенцію про захист прав людини було ратифіковано Україною 17 липня 1997 р., то з ратифікацією хартії питання не вирішено й досі.

Сьогодні європейська модель соціально відповідальної поведінки адаптується найбільш великими фінансовими та промисловими компаніями, що досягли певного рівня стабільності бізнесу. Європейська модель має на увазі економічне обґрунтування соціальних ініціатив і їх інтеграцію в стратегію розвитку компанії. Тому, перед впровадженням цієї моделі, керівництву банку необхідно бути впевненим, що, крім визначення об’єктів вкладень і виділення відповідних коштів, вся діяльність компанії буде переглянута з точки зору її відповідності моделі корпоративної соціальної відповідальності. До того ж, мають бути розроблені та закріплені механізми контролю за ефективністю вкладених коштів.

З погляду інвестора, європейська модель є привабливішою при оцінці соціально відповідальної поведінки компанії, оскільки може бути виміряною конкретними результатами, у тому числі й грошовими.

35. Принципи формування корпоративної інформаційної політики. Побудова системи комунікацій з КСВ.

Інформаційна політика має бути побудована на принципах рівноправності, оперативності, повноти, вірогідності, доступності, регулярності, захищеності.

1. Принцип рівноправності:

підприємство забезпечує всім зацікавленим особам рівні права і мож­ливості в одержанні й доступі до інформації, зокрема забезпечує всім акціонерам та їхнім представникам рівні права на одержання інформації і документів, що підлягають наданню, з урахуванням винятків, установле­них законом та установчими документами.

2. Принцип оперативності:

підприємство в можливо короткий термін інформує акціонерів, інвесто­рів, інвестиційне співтовариство та громадськість про найбільш істотні події і факти, що зачіпають їхні інтереси.

ІНФОРМАЦІЙНА ПОЛІТИКА У СФЕРІ КСВ І СОЦІАЛЬНА ЗВІТНІСТЬ

3. Принцип повноти:

підприємство надає про себе інформацію, достатню, щоб сформувати об'єктивне бачення в акціонерів, інвесторів та громадськості в питанні, яке їх цікавить.

4. Принцип достовірності:

підприємство надає своїм акціонерам та інвесторам інформацію, що від­повідає дійсності, а також уживає всіх розумних заходів, щоб розповсю­джувана інформація не була перекручена.

5. Принцип доступності:

способи доведення значущої інформації до акціонерів, інвесторів та гро­мадськості мають забезпечувати вільний і необтяжливий доступ до такої інформації.

6. Принцип регулярності:

підприємство на регулярній основі надає своїм акціонерам, інвесторам та громадськості інформацію про себе за допомогою наявних у його розпо­рядженні засобів інформування.

7. Принцип збалансованості:

підприємство намагатиметься знайти баланс між відкритістю і прозоріс­тю з одного боку, і конфіденційністю - з другого, для забезпечення прав акціонерів на отримання інформації та обмеження доступу до «чутливої інформації».

8. Принцип захищеності:

підприємство застосовує допустимі законами способи й засоби захисту інформації, що становить державну, службову й комерційну таємницю

Благополуччя підприємств і перспективи росту базуються не тільки на ефектив­них технологіях і відповідних зв'язках, а й на репутації та іміджі. Однак не слід вважати останні два слова синонімами, а тим більше тотожними поняттями. Якщо створення іміджу можна до певної міри форсувати, то формування репу­тації ніколи не може обігнати природного ходу розвитку самого підприємства, його фінансової, інтелектуальної й організаційної могутності. Крім того, ство­рення іміджу - це доведення до громадськості основних переваг підприємства, їх вихваляння одночасно зі спробою замовчати недоліки і труднощі. Репутація складається на основі попередніх років, а для побудови іміджу можна викорис­тати не тільки колишні досягнення, а й проекти на майбутнє, а також суспільно значущі пропозиції та «прогресивні» погляди.

Взаємовідносини зі ЗМІ

Взаємини зі ЗМІ передбачають підготовку й поширення аналітичних прес-матеріалів, ексклюзивні інтерв'ю, прес-моніторинг, прес-заходи та неформальні контакти із журналістами.

Контакти з громадськими і державними інститутами

Перш за все, у рамках цього напряму PR-діяльності визначається пріоритет­ність тієї або іншої структури, ступінь її важливості для розвитку бізнесу. Для встановлення або зміцнення контактів із державними і громадськими структу­рами можливі такі форми, як участь у діяльності органів влади, здійснення спіль­них проектів у сфері доброчинності, спонсорства тощо. Наприклад, підтримка державних програм для захисту незаможних верств населення, розвитку освіти, науки, культури.

Взаємини з партнерами

Це окрема група робіт, прямо пов'язана з реноме організації. Отут нікуди не дітися без підготовки презентаційних матеріалів і поздоровлень партнерів, ро­боти зі скаргами споживачів, доведення інтересів основних груп споживачів до керівництва, вивчення й оцінки споживчих потреб. Останній пункт особливо ці­кавий, тому що дуже важливо знати, чого чекають споживачі і як задовольнити їхні очікування.

Взаємини з власниками (акціонерами)

Ці взаємини передбачають вивчення думок акціонерів, складання річних, квартальних та інших звітів, підготовку документів для розсилання, проведення зборів, складання фінансових і рекламних оголошень, спеціальні публікації для акціонерів.

Взаємини в колективі

У налагодженні відносин усередині колективу PR-служби відіграють важливу роль. Система інформування співробітників на різних рівнях, вирішення конфлік­тних ситуацій у колективі, внутрішні публікації, корпоративні розваги, доведення думки співробітників до керівництва, привітання, створення й поглиблення по­чуття задоволення співробітників від роботи. Сюди ж можна додати PR-підтримку менеджменту (наприклад, різні премії, нагороди). Узагалі, PR-служба сприяє створенню атмосфери, в якій співробітники працюють із більшою віддачею.

Публічність і репутація у професійному співтоваристві

Це один із найбільш важливих моментів у роботі служби зі зв'язків із громад­ськістю, що також охоплює низку основних напрямів:

• створення історії підприємства;

• участь у громадській діяльності;

• ділові й неформальні зустрічі з іншими членами професійного співтова­риства;

• активне ставлення до проблем професійного співтовариства;

• публічність керівництва;

• фінансова публічність.

Взаємини з місцевою громадськістю

Потрібно враховувати потреби й запити місцевого населення, залучати під­приємство до організації громадських заходів, організовувати «зворотний зв'язок» і можливу «відкритість» для місцевого населення, поліпшувати навко­лишнє середовище.

Спонсорство

Спонсорство - це фінансова підтримка культурної або спортивної діяльності, що дозволяє підвищити авторитет та/або збільшити прибутки, на які спонсор розраховує за підсумками заходу.

Спонсор вибирає такий об'єкт, який би приносив йому максимальний комуні­кативний і комерційний ефект, забезпечував залучення максимальної кількості

Меценатство та добродійність

Розвиток цієї бізнес-комунікації також перебуває у великій залежності від ставлення держави до цього явища. Так, у США добродійність має велике поши­рення через наявність значних пільг для підприємців.

Меценатство й добродійність, як бізнес-комунікація, мають у своїй основі набагато складнішу мотивацію до використання. Чим вища культура підпри­ємництва, тим частіше підприємство виступає як меценат, що просуває свою філософію, свою місію стосовно суспільства.

36. Права людини і трудові практики як предмет КСВ. Міжнародні стандарти прав людини

Основні правила та принципи державної політики у сфері праці закріплені у:

1)                документах Організації Об’єднаних Націй (ООН);

2)                конвенціях і рекомендаціях Міжнародної організації праці;

3)                декларовані в актах Ради Європи та інших міжнародних і регіональних організацій.

 

Міжнародний Білль про права складається з таких документів:

1. Загальна декларація прав людини

2. Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права

3. Міжнародний пакт про громадянські та політичні  права

 

Стандарти соціальної політики Міжнародної організації праці (МОП). Основною метою діяльності МОП є встановлення загального та міцного миру на основі соціальної справедливості і забезпечення економічної і соціальної стабільності у світі.

За роки свого існування МОП ухвалила загальновизнаний звід міжнародних трудових конвенцій та рекомендацій з питань свободи об’єднання, зайнятості, соціальної політики, умов праці, соціального забезпечення, соціально-трудових відносин та адміністрації праці.

У Статуті МОП визначена чітка система контролю за дотриманням країнами-учасниками положень, зафіксованих у конвенціях. Ця система передбачає регулярне надання доповідей урядом держав-учасниць, а також спеціальні контрольні процедури, основані на розгляді цих доповідей і скарг.

Основні права передбачені Європейською соціальною Хартією (переглянутою), поділено на чотири тематичні групи:

1.                зайнятість, професійне навчання та рівні можливості;

2.                охорона здоров’я, соціальне забезпечення і соціальний захист;

3.                трудові права;

4.                діти, сім’я, мігранти.

37. Вплив громади на роботу компаній та відповідальність компаній перед населенням.

Відповідно до ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальна громада - це жителі, об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр. Територіальна громада – первинний суб’єкт місцевого самоврядування. Вона має право вирішувати будь-яке питання, віднесене Конституцією та законами України до відання місцевого самоврядування. Місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Свої повноваження

територіальна громада здійснює як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування – перш за все через місцеві ради, які складаються з обраних населенням відповідної території депутатів, а також через сільських, селищних і міських голів, також обраних громадою.

У різних країнах участь бізнесу в розв’язанні соціальних проблем територіальних громад або жорстко регулюється чинним законодавством, або здійснюється самостійно під впливом спеціально встановлених стимулів і пільг на основі традицій доброчинності та соціальної етики. В Україні цей процес щойно на початковому етапі свого розвитку і відбувається в умовах панівних позицій держави та вкрай слабкого розвитку інститутів громадянського суспільства. Щоб забезпечити якісну взаємодію, органи місцевого самоврядування мають отримати належну законодавчу базу, щоб на основі координації зусиль доброчинної діяльності бізнесу та цільового використання статей місцевого бюджету поетапно розв’язувати проблеми утилізації відходів, зменшення рівня забруднення довкілля і інші. Соціальна взаємодія бізнесу і місцевого самоврядування дає можливість на кожній території створити регульовану систему корпоративної соціальної відповідальності.

Соціально відповідальний бізнес слідуючи передовій практиці соціальної відповідальності, розуміє і розділяє проблеми регіонів і їх жителів і вважає за необхідне брати участь у вирішенні територіальних проблем.Соціально відповідальний бізнес вважає продуктивнішим керуватися не філантропічними міркуваннями, а прагнути вирішувати проблеми системно. Тому він обирає шлях соціального інвестування – підхід, органічний для бізнесу, націленого на здобуття конкретних результатів.

Під соціальними інвестиціями розуміємо фінансування суспільно значимих соціальних проектів і програм, які: мають стратегічний характер, тобто пропонують комплексні рішення з врахуванням перспективних завдань; створюють нові можливості, якими можуть скористатися максимальне число жителів міст і сіл; покращують якість життя населення; отримують підтримку основних зацікавлених сторін, яка може виражатися в безпосередній участі в проекті, співфінансуванні і інших формах.

Ціль системного підходу до соціальних інвестицій – забезпечити сприятливе соціально-економічне середовище для стійкого розвитку бізнесу

Принципи :

- обґрунтованість стратегій соціально-економічного розвитку територій і їх націленість на довгостроковий результат;

- усвідомлення кожною із сторін своєї частки відповідальності за стійкий розвиток територіальних громад;

- прямий зв'язок програм взаємодії з місцевими співтовариствами із стратегічними питаннями розвитку бізнесу і з думками жителів регіонів присутності;

- відвертість, діалог і взаємодія;

- ефективність соціальних інвестицій, їх відповідність масштабам і перспективам розвитку бізнесу підприємств.

Пріоритетні напрями системного підходу до соцінвестій:

- сучасна освіта;

- охорона здоров'я;

- культурне надбання і розвиток;

- енергоефективність;

- розвиток бізнес-середовища.

Найбільша британська незалежна дослідна агенція MORI 1999 року на підставі проведених досліджень соціально відповідального бізнесу стверджувала, що компанія, яка відома своєю участю в реалізації життєво важливих соціальних проектів, заощаджує від 20 до 40% коштів, потрібних для просування своїх товарів чи послуг.

З метою розбудови позитивних відносин з громадою та реалізації системного підходу до вирішення соціальних проблем підприємством здійснюються наступні заходи:

- конструктивний діалог з представниками місцевої влади;

- розроблення і затвердження на сесіях міських рад стратегічних планів економічного розвитку міст з вказівкою джерел фінансування і термінів реалізації проектів;

- створення комітетів з управління реалізацією стратегічних планів економічного розвитку міст і положення про моніторинг стратегічних планів

- створення офіційних інформаційних сайтів в містах, де розташовані підприємства.

Реалізація вищеназваних заходів дозволяє впроваджувати таку форму взаємодії з місцевою владою як соціальне партнерство, яка дозволяє збалансувати інтереси бізнесу і громади.

38. Ресурси в сфері соціальної звітності.

39. Превентивний підхід до вирішення екологічних проблем.

Принцип превентивності сьогодні застосовують практично до всіх відносин, що регулюються МПНС, і є яскравим прикладом міждисциплінарного підходу в міжнародно-правовому регулюванні охорони довкілля (адаптація власне наукових, екологічних, природоохоронних підходів). Він встановлює обов'язок держав вживати заходів, спрямованих передусім на запобігання забрудненню, а не його усунення чи подолання наслідків. Шкода, завдана довкіллю, часто має безповоротний характер, відновлення попереднього стану є неможливим (наприклад, зникнення видів). Окрім того, значне забруднення довкілля може мати довготривалі негативні наслідки як для довкілля, так і для здоров'я людини. Цим викликана необхідність запобігання забрудненню, а держави зобов'язані втілювати цей підхід до вирішення екологічних питань, у тому числі на національному рівні. Принцип превентивності втілений у низці міжнародно-правових механізмів та інститутів у сфері охорони довкілля. Так, необхідність проведення оцінки впливу на навколишнє середовище проектів економічної діяльності, яка може вплинути на довкілля, є сьогодні невід'ємною частиною низки міжнародних угод, предметом Конвенції про оцінку впливу на навколишнє середовище в транскордонному контексті 1991 р. Більше того, метою більшості угод у сфері охорони довкілля є відвернення забруднення довкілля чи завдання йому шкоди.

40. Співпраця бізнес-структур з неурядовими організаціями.

Неурядова організація (НУО) — це громадське об’єднання індивідів або груп, яке бере участь у суспільній діяльності. Міжнародні неурядові організації поширюють свою діяльність за межі державних кордонів. Найвідоміші правозахисні НУО: Amnesty International (Міжнародна амністія), Human Rights Watch (Нагляд за правами людини), International Commission of Jurist (Міжнародна комісія юристів) і Minority Rights Group (Група захисту прав меншин).

Міжнародні організації, що спеціалізуються на економічному розвитку, визнають важливість міжсекторального партнерства, в тому числі партнерства між громадськими організаціями та бізнесом, в поширенні концепції сталого розвитку. В грудні 2005 року Генеральна Асамблея ООН прийняла резолюцію «На шляху до глобального партнерства» (Toward Global Partnerships), мета якої – «збільшити внесок громадських організацій, суспільства, приватного сектору та інших груп заінтересованих сторін у процес національного розвитку» за допомогою глобального партнерства. Дана резолюція закликає до партнерства між секторами в наступних сферах:

– залучення нових інвестицій і політика зайнятості;

– охорона здоров’я;

– використання природних ресурсів та екологічний менеджмент;

– енергетика;

– сільське господарство;

– вплив на зміни клімату.

Інша установа, що сприяє співпраці між бізнесом і громадськими організаціями, – Світовий банк. Він заснував мережу «Бізнес-партнери задля розвитку», в рамках якої певні проекти втілювались із залученням бізнесу і громадських організацій.

Варто зазначити, що партнерство між громадськими організаціями і бізнесом є для компанії одним із інструментів управління впливом і виправдання надій, покладених на неї урядами і громадами. Прагнення до впровадження більш відповідальних практик спонукало деякі компанії до пошуку громадських організацій, які могли б на партнерських засадах допомогти реалізувати власні рішення (проекти, програми). Зазвичай громадські організації мають вищий рівень довіри в суспільстві й іноді більш компетентні у вирішенні соціальних проблем і питань охорони навколишнього середовища. Тому компанія, що співпрацює з громадською організацією, має більш позитивний суспільний імідж.

Останнім часом відмінності між бізнесом і громадськими організаціями стають дедалі більш розмитими. Головна різниця, котра досі залишається актуальною, – в тому, що, за словами експертів, громадські організації мають монополію на принципи, а компанії – на прибуток. І все ж межа між цими секторами стає менш помітною через постійний розвиток зв’язків

41. Соціальна політика держави та її вплив на формування програм соціальної відповідальності.

42. Європейська модель СВ

Соціальна відповідальність бізнесу розглядається нині в Європі як один із механізмів підвищення конкурентоспроможності й водночас – як добрий засіб підвищення стандартів життя громадян.

Загалом європейську модель корпоративно соціальної відповідальності характеризують наступні ознаки:

Європейська модель у більшій мірі орієнтована на три сфери прояву соціальних ініціатив: економіку, зайнятість та охорону навколишнього середовища.

Якщо американська модель розглядає в якості цілей корпоративно соціальної відповідальності прибутковість, то європейська відносить до неї додаткові питання відповідальності перед працівниками і місцевими співтовариствами. Відповідно корпоративна соціальна відповідальність бізнесу поширюється на умови праці, заробітну плату, випуск якісної продукції та надання послуг, охорону навколишнього середовища, зайнятість в конкретному регіоні, реалізацію соціальних ініціатив населення. Відповідальність, пов’язана з реалізацією регіональних соціальних проблем, здійснюється через конкурсні гранди у співпраці з місцевим самоврядуванням.

Другою характерною ознакою європейської моделі є помітна роль держави. Загальновідомо, що європейська модель економіки характеризується високими обсягами ВВП, що перерозподіляється через державний бюджет (близько 50%), створенням розвиненої системи соціального захисту на основі залучення коштів держави та підприємців. При цьому європейський бізнес розглядає державу як інститут, що приводить у виконання прийняті правила поведінки. Тоді як у США подібне втручання держави трактується як порушення свободи бізнесу.

В Європі КСВ є складовою стратегій розвитку держав. Саме тому більшість країн ЄС вже  розробили або в процесі розробки національних стратегій корпоративної соціальної відповідальності.

43. Структурні підрозділи та Комітети компаній у сфері СВ.

З КСВ на підприємствах відповідають менеджери з КСВ. Якщо немає такої посади, то PR – менеджери. Це персонал з PR відділів і PR – служб.

За КСВ повинен відповідати один із членів ради директорів. Створюються також робочі групи або комітети з КСВ, до яких входять керівники різних департаментів, про рішення інформують топ-менеджера.

Організаційне управління є тим ключовим аспектом КСВ, який дозволить ефективно інтегрувати елементи КСВ у стратегію політику, тактику організації, поширити КСВ у всій організації та сприяти сталому розвитку підприємства.

44. Корпоративна соціальна відповідальність як складова стратегії управління та чинник підвищення конкурентоспроможності організації.

Стратегія соціальної відповідальності має бути логічним продовженням місії, цінностей та принципів діяльності організації. Соціальна відповідальність має бути інтегрована в системи, політику, процеси і практику прийняття рішень в організації з точки зору впливу цих рішень на суспільство і навколишнє середовище. КСВ в системі корпоративного управління: - Розподіл відповідних повноважень у системі органів управління; - Внутрішньо корпоративні документи: - колективний договір; - кодекси корпоративної поведінки; - кодекси етики; - соціальні звіти. Відповідно до Керівництва із соціальної відповідальності, організації слід періодично переглядати процес прийняття рішень і його структуру для підвищення можливостей:  • створення і підтримки такої атмосфери або середовища в організації, коли на практиці реалізуються принципи відкритості, підзвітності, етичної поведінки, дотримання правових норм та врахування інтересів заінтересованих сторін;  • ефективного використання фінансових, природних і людських ресурсів, щоб забезпечити на вищих щаблях керівництва організації чесне представництво тих груп, які недостатньо представлені на керівних посадах (включаючи жінок, расові та етнічні групи);  • збалансувати потреби організації та заінтересованих сторін, ураховуючи потреби майбутніх поколінь;  • встановити процес систематичної двосторонньої комунікації між організацією та зацікавленими сторонами, який передбачає врахування інтересів заінтересованих сторін;  • сприяти розширенню участі членів або працівників організації у прийнятті організаційних рішень з питань соціальної відповідальності;  • делегувати повноваження пропорційно до відповідальності, яку покладається на кожного члена або працівника організації;  • здійснювати контроль виконання рішень організації з метою встановлення відповідальності за результати (як позитивні, так і негативні) діяльності організації.  Отже, одним із ключових аспектів соціальної відповідальності є організаційне управління. Організаційне управління розглядається як система, за допомогою якої здійснюється керівництво організацією задля досягнення цілей організації.  Структури і процеси організаційного управління можуть мати різні форми, залежно від типу, розміру та інших характеристик організації. Проте, як зазначено у проекті Керівництва із соціальної відповідальності (ISO 26000), організації, які намагаються стати соціально відповідальними, повинні застосовувати організаційне управління на принципах і практиках прозорості, підзвітності, відповідності правовим нормам, етичної поведінки та врахування інтересів заінтересованих сторін.  Головними перевагами організаційного управління, заснованого на цих принципах, є:  • краще розуміння потреб і очікувань суспільства;  • підвищення ефективності управління ризиками;  • поліпшення взаємостосунків із зацікавленими сторонами;  • поліпшення репутації організації в цілому.