6. Співвідношення понять навчання та розвиток. Концепція історичного розвитку психіки л.С. Виготського.

Підходи до розвязку проблеми співвідношення навчання та розвитку:

1. Навчання та розвиток є незалежні процеси. Навчання – зовнішній процес, який не може активно впливати на психічний розвиток дитини. Перш ніж навчити чомусь дитину, повинні поспіти визначенні ф-її. Розвиток передує навчанню.

2. Розвиток = навчання. Дитина набуває індивідуальний досвід, навчається під час дозрівання. В цьому випадку вона повінстю залежить від того культурного середовища, у якому росте.

3. Навчання йде перед розвитком і веде його за собою. Розвиток та навчання – не співпадаючі за часом процеси, між ними існує складний, який міняється протягом життя взаємозв’язок. Цей підхід характерний для культурно-історичної теорії розвитку Л.С. Виготського. Навчання є планомірна організація розвитку дитини. Навчання – рушійна сила, яка пробуджує до розвитку ті процеси, які без нього не можливі. Основна роль навчання – утворення можливості оволодіння власною поведінкою.

Виготський виділяє два рівні розвитку дитини: один проявляється у його самостійній діяльності(актуальний рівень розвитку АРЗ), ін. – у співробітництві з ін. людьми(зона найблищого розвитку ЗНР). Дана ідея має принципове значення для розуміння процесу організації навчання, діагностики індивідуального розвитку та успішності навчання. У співробітництві дитина здатна зробити набагато більше, ніж самостійно. Співробітництво може приймати і форму наслідування, але наслідування можливе лише тому, що лежить у ЗНР. Наслідування робе можливим «культурний розвиток», формує вищі психічні ф-ї. Навчання, утворюючи ЗНР, веде за собою розвиток; і тільки те навчання дієве, яке йде попереду розвитку.

ЗНР – це розходження між рівнем актуального розвитку (він визначається ступіню труднощів задачі, які розв’язує дитина самостійно) та рівнем потенційного розвитку (якого дитина може досягти, розвязуя задачі під керівництвом дорослого і у співпраці зі свестниками).

ЗНР визначає психічні ф-її, які знаходяться у процесі розвитку. Вона пов’язана з виникненням та розвитком вищих психічних ф-й, співвідношення навчання та розумового розвитку, рушійні сили та механізми психічного розвитку дитини. ЗНР – наслідок становлення вищих псих.ф-й, які формуються спочатку у спільній діяльності, у співробітництві з ін. людьми, і поступово стають внутрішніми псих процесами суб’єкту. ЗНР свідчить про провідну роль навчання в розумовому розвитку дітей. Навчання тільки тоді добре, коли воно йде попереду розвитку. Тоді воно пробуджує та визиває до життя багато ін. ф-й, які лежать у ЗНР. Навчання може орієнтуватися на вже пройдені цикли розвитку – це нижчий поріг навчання, але воно може орієнтуватися на ще не поспівши ф-ї, на ЗНР – це вищий поріг навчання; між цими порогами і знаходиться оптимальний період навчання. ЗНР дає представлення про внутрішній стан, потенційні можливості розвитку і на цій основі дозволяє дати ґрунтовний прогноз та практичні рекомендації про оптимальні строки навчання як для маси дітей, так і для кожного окремо. Визначення актуального та потенційного рівнів розвитку, а також ЗНР складає нормативну вікову діагностику, у відмінності від симптоматичної діагностики, яка спирається лише на зовнішні ознаки розвитку. ЗНР може бути використана як показник індивідуальних відмінностей.

ЗНР може бути виявлена та й при вивченні особистості, а не тільки пізнавальних процесів. При цьому зясовується різниця між стихійно складаючи ми у процесі соціалізації особистісними характеристиками і тими зрушеннями у розвитку особистості, які відбуваються у результаті направлених виховальних впливів. Оптимальні умови для виявлення ЗНР особистості утворює інтеграція її у колективі.