1. Єдність діагностики й корекції. Реалізується в трьох аспектах. 1. Корекційній роботі передує діагностика, спрямована на вивчення структури дефекту, механізмів його формування, виявлення збережених ф-й психіки, на які можна спиратися під час корекції. 2. У процесі корекції здійснюється уточнення діагнозу.3. Корекційна робота потребує постійного оцінювання її ефективності, критерієм якого є ті зміни, які відбуваються у психіці дитини. Дізнатися про зміни можна за допомогою діагностики(педагог збирає інформацію про особливості психіки шляхом спостереження, бесіди, формувального експерименту+результат психологічного обстеження психологом). Діагностика допомогає оцінити ефективність обраних прийомів корекції.

2. Встановлення доброзичливої, довірливої, підтримуючої, оптимістичної атмосфери спілкування.

3. Емпатійне ставлення до вихованця, якого потрібно приймати таким, яким він є , не порівнювати його з іншими, не наводити інших йому в приклад.

4. Діяльнисний принцип корекції. Головним засобом корекційно-розвивального впливу є організація активної діяльності дитини у співробітництві з дорослим.

5. Психокорекція проводиться у зоні найближчого розвитку, оскільки робота з дитиною за межами цієї зони не матиме колекційного ефекту.

6. Корекція і навчання повинні орієнтуватися на індивідуальні темпи психічного розвитку. Інакше дитина здобуває формальні знання, якими не може скористатися, а її розвиток сповільнюється.

7. Принцип «заміщаю чого онтогенезу». Корекційна робота має починатися від тієї «точки», після якої почалося відхилення від ідеальної програми розвитку і відтворювати усі закономірності останнього.

8. Принцип нормативності. Орієнтація на еталон розвитку на певному віковому етапі, загальні закономірності формування тієї чи ін. психічної ф-її в онтогенезі.

9. Врахування вікових та індивідуальних особливостей дитини. Кор. Робота має проходити в руслі провідної діяльності та основних психологічних новоутворень того вікового періоду, в якому перебуває дитина. Ефективність залежатиме від того, наскільки в її процесі враховані потреби, інтереси, самооцінка, характер.

10. Врахування структури дфекту конкретної дитини та особливостей її соціальної ситуації розвитку.

11. Спрямованість кор. роботи «зверху донизу». Створення оптимальних умов для розвитку вищих псих ф-й, за рахунок яких будуть компенсовані недоліки елементарних псих. процесів.

12. Випереджальний характер. Спрямована не на тренування й удосконалення того, що вже досягнуто, а на активне формування того, що повинно бути досягнуто у найближчій перспективі.

13. Урахування системності розвитку в кор. практиці. Усі особистісні якості, псих.ф-ї між собою тісно пов’язані. Тому вади однієї призводять до недостатності ін. Корекція повина бути спрямована на усунення причин відхилень у розвитку.

14. Урахування компенсаторних можливостей індивіда та його ставлення до власного дефекту. Створення атмосфери оптимізму, довіри та прагнення досягнень у розвитку.

15. Забезпечення позитивної мотивації до розвитку і самовдосконалення.

3. Механізми психокорекції

4. Організація колекційного впливу в навчально-виховному процесі, час спеціальних корекційних занять.

5. Поняття про інтелект та його структура.

Інтелект – здатність до здійснення процесу пізнання й до ефективного рішення проблем, зокрема при оволодінні новим колом життєвих завдань. Не дії на основі наслідування або певного алгоритму, а самостійне придбання знань, перенос їх у нові ситуації, оригінальне рішення проблеми. В загальному плані виступає як синонім «мислення», розумового розвитку особистості.

У зміст «біологічний інтелект» включається особливості функціонування структур головного мозку, відповідальні за пізнавальну активність Вони визначають індивідуальні відмінності інтелекту й зв’язують їх зі спадковістю. Соціокультурна концепція розглядає інтелект як здатність індивідуума до адаптації: інтелект – це те, що забезпечує ефективність адаптації, поводження в складному середовищі. Психометричне визначення інтелекту (Е. Борінг): інтелект - це те, що вимірюють за допомогою тестів інтелекту(IQ). У педагогіці інтелект визначається через розумові здібності людини і означає здатність орієнтуватися в навколишньому середовищі, адекватно його відображати й перетворювати, мислити, навчатися, пізнавати світ і переймати соціальний досвід; спроможність розв’язувати завдання, приймати рішення, розумно діяти, передбачати. До структури інтелекту належать такі психічні процеси, як сприймання і запам’ятовування, мислення й мовлення та ін.

Інтелект хар-є весь процес пізнавальної діяльності, поняття, що охоплює сферу розумових здібностей людини, здатність до опосередкованого узагальненого пізнання предметів і явищ дійсності в їх істотних властивостях і зв’язках. Таке пізнання відбувається через розумові дії й операції:аналіз, синтез, абстрагування, узагальнення, класифікацію.

Теорія структури інтелекту Г. Гарднера – кожна людина володіє вираженими в різному ступені вісьма типами інтелекту:

• Вербально-логічний (схильність до читання, гарна словесна пам'ять, багатий лексичний запас, схильність до листування й літер. Творчості тощо);

• Логічно-математичний (сх.-сть до рахування й роботи з числами, володіння мат поняттями, схильність до рішення логічних задач, мислення на абстрактному рівні, розуміння причинно0наслідкових звязків);

• Візуально-просторовий (мислення зоровими образами, хороше читання карт, схем, сх.-сть до малювання й конструювання складних тривимірних моделей; даний тип інтелекту залежить від почуття зорового подання, сприйняття й здатності візуально уявляти предмети, створювати внутр. розумові образи);

• Моторно-руховий (здатності в копіюванні жестів, міміки; розвинена дрібна моторика; здатність до ремесел)

• Музично-ритмічний (заснований на можливості пізнання музичних образів, включ. Оточуючі нас звуки; здатності до запам’ятовування мелодій пісень, руху в муз.манері тощо)

• Міжособистісний (схільність до спілкування, лідерства, уміння співпереживати, здатність до роботи в колективі, до вербального й невербального спілкування);

• Внутрішньособистісний (почуття незалежності, сила волі, власної гідності; воліє працювати на самоті, учитися на власних помилках);

• Натуралістичний (інтерес до природи і явищ, здатність до розуміння світу природи)

Відповідно до даної концепції структури інтелекту зявляється можливість цілеспрямовано організувати навчальний процес для розвитку тих або ін. здібностей учнів, використати сильні сторони інтелекту дітей у процесі освоєння навчального матеріалу.

Існують різні структури інтелекту: Х. Айзенка, Р. Кеттела, Р. Стренберга, Е. П. Торренса, Ч. Спірмена.