Наброски общего плана (с.3-4)

1. Историческое введение: в естествознании, благодаря его собственному развитию, метафизическая концепция стала невозможной.

2. Ход теоретического развития в Германии со времени Гегеля (старое предисловие). Возврат к диалектике совершается бессознательно, поэтому противоречиво и медленно.

3. Диалектика как наука о всеобщей связи. Главные законы: превращение количества и качества – взаимное проникновение полярных противоположностей и превращение их друг в друга, когда они доведены до крайности, - развитие путем противоречия, или отрицание отрицания, - спиральная форма развития.

4. Связь наук. Математика, механика, физика, химия, биология. Сен-Симон (Конт) и Гегель.

5. Apercus (соображения, заметки) об отдельных науках и их диалектическом содержании:

1. математика: диалектические вспомогательные средства и обороты. – Математическое бесконечное имеет место в действительности;

2. механика неба – теперь вся она рассматривается как некоторый процесс.– Механика: точка отправления для нее была инерция, являющаяся лишь отрицательным выражением неуничтожимости движения;

3. физика – переходы молекулярных движений друг в друга. Клаузиус и Лошмидт;

4. химия: теория энергия;

5. биология. Дарвинизм. Необходимость и случайность.

6. Границы познания. Дюбуа-Реймон и Негели.- Гельмгольц, Кант, Юм.

7. Механическая теория. Геккель.

8. Душа пластидулы – Геккель и Негели.

9. Наука и преподавание – Вирхов.

10. Клеточное государство – Вирхов.

11. Дарвинистская политика и дарвинистское учение об обществе – Геккель и Шмидт. Дифференциация человека благодаря труду [Arbeit]. – Применение политической экономии к естествознанию. Понятие «работы» [“Arbeit”] у Гельмгольца («Популярные доклады», вып. ІІ)⁹.

[НАБРОСОК ЧАСТИЧНОГО ПЛАНА]¹⁰

1. Движение вообще.

2. Притяжение и отталкивание. Перенесение движения.

3. Применения здесь [закона] сохранения энергии. Отталкивание + притяжение. – Приток отталкивания = энергия.

4. Тяжесть – небесные тела – земная механика.

5. Физика. Теплота. Электричество.

6. Химия.

7. Резюме.

а) Перед 4: Математика. Бесконечная линия. + и – равны.

b) При рассмотрении астрономии: работа, производимая приливной волной.

Двоякого рода выкладки у Гельмгольца, вып. ІІ, стр. 120*. «Силы» у Гельмгольца, вып. ІІ, стр. 190**.

В табл.1 наведений фрагмент поля проблем „Розвиток фінансового управління підприємством”.

Таблиця 1

Поле проблем „Розвиток фінансового управління підприємством”

Розділ		Підрозділ (тема)		Проблема (задача)
Шифр	Назва	Шифр	Назва	Шифр	Зміст
1	Теоретико-методичні основи фінансового менеджменту	1.1 1.2.	Фінансовий менеджмент: суть еволюція Функції та принципи фінансового управління	1.1.1 1.1.2 1.1.3 1.2.1 1.2.2	Сутність поняття менеджменту Система власник-підприємець-фінансовий менеджер Об’єкти фінансового управління Фінансове управління Управління фінансами
2	Аналіз проблем фінансового забезпечення підприємництва	2.1	Розвиток форм і методів фінансового забезпечення підприємництва	2.1.1 2.1.2 2.1.3 ……..	Поняття фінансового забезпечення Стратегія розвитку фінансового забезпечення Тактика розвитку фінансового забезпечення ……………..

За необхідністю зміст кожної підпроблеми можна викласти детальніше за допомогою шифру з чотирма чи більшою кількістю позицій.

Вивчення літературних джерел з наукових проблем, а також формування особистого інформаційного фонду тісно пов’язані. Майже щоденно треба переглядати та відбирати ті публікації, які прямо чи відносно пов’язані з проблемами, що вивчаються. Регулярно стежити за новими монографіями, збірниками статей. Якщо тема дослідження принципово нова, вивчення її слід починати з класичних підручників. Інформація в них систематизована та логічна, але відносно застаріла (інколи до 10 років). Наступними джерелами за важливістю є монографії. Слід вивчати публікації як зарубіжних, так і вітчизняних авторів. Вважається, що інформація в них також застаріла (приблизно на 5 років). Найбільш нові ідеї за темою викладені у наукових збірниках та тезах конференцій, що вийшли друком за 3 останні роки. Саме з цими ідеями слід працювати, щоб впевнитися, що сформульована новизна не подана у відкритому друці. Якщо ви маєте певну нову ідею, але не встигли її захистити через тези чи статтю до того, коли її надрукував інший автор, втрачається підстава внести її в перелік тих 5-6 пунктів новизни, за змістом яких можна претендувати на отримання ученого ступеню.

Перегляд книг та статей, що містять корисну інформацію з конкретної проблеми (чи проблем) слід супроводжувати конспектом. При цьому кожний абзац і сторінку доцільно нумерувати порядковим номером джерела. Може так статися, що книга чи стаття містить матеріал за двома проблемами з поля проблем. Тоді кожну частину відповідного матеріалу слід занести в свій каталог конспектів поля проблем.

Розглянемо приклад конспекту джерел з проблем організаційної культури, яка сьогодні є досить важливим предметом уваги менеджерів. При цьому звернемо увагу, по-перше, на той факт, що поняття „культура”, як і багато інших сьогодні вважається міждисциплінарним. Тому необхідно визначитися який саме його контекст буде вживатися в процесі дослідження. Якщо цього не зробити з самого початку, з’являться проблеми в дискусіях, оскільки опоненти можуть мати на увазі інший контекст поняття „культура”. По-друге, досить часто в дослідженнях якогось явища чи процесу доцільно виконати аналіз та узагальнення його функцій, якщо передбачається розвиток методичного забезпечення практики його використання та розвитку.

Подаємо приклад конспекту відносно нового навчального посібника з соціальної філософії: Крапивенский С.Э. Социальная философия: Учеб. Для студ. гуманит.-соц. спец. высш. учеб. заведений.– 4-е изд., испр.– М.: Гуманит. Узд. Центр ВЛАДОС, 2003.– 416 с. Чому можна вносити такий посібник в список інформаційних джерел за темою дослідження? Справа в тому, що будь-який науковий пошук відбувається на трьох рівнях: „загальне-особливе-конкретне”. Оскільки існує до 2000 визначень поняття „культура”, якими користуються різні наукові напрями, концептуальні витоки сутності цього поняття слід шукати в філософії як „науки наук”.

В полі проблем можна визначити дві задачі: 1. Уточнення сутності та змісту поняття „організаційна культура”. 2. Аналіз та узагальнення функцій такого соціального механізму управління поведінкою, як організаційна культура. Подаємо конспект навчального посібника, в якому відображені ці дві задачі та який в порядковому списку літератури має номер 14. Тобто повністю його ідентифікація має вигляд: 14. Крапивенский С.Э. Социальная философия: Учеб. Для студ. гуманит.-соц. спец. высш. учеб. заведений.– 4-е изд., испр.– М.: Гуманит. Изд. Центр ВЛАДОС, 2003.– 416 с.

Переглядаючи посібник, ми наприклад, обрали для конспекту сторінки 357 та 361, пов’язані з поняттям „культура” та її функціями. Запис виконуємо таким чином:

14, с. 357. У процесса выделения понятия „культура” гносеологическими корнями являються признание активности человека , в том числе и активной роли его сознания. Если попытаться классифицировать сотни определений культуры, то четко вырисовываются три похода: Эмпирический описательный поход, представляющий культуру как сумму, результат всей деятельности человека, т.е. как совокупность предметов и ценностей, из которых складывается это результат. Отметим определенные недостатки этого подхода. Во-первых, культура предстает в этой концепции в статичном состоянии – в виде набора застывших продуктов деятенльности человека. Во-вторых, жестко разводятся материальная и духовная области культуры. Оценочный (аксиологический) поход, при котором „культурность” и „некультурность”, равно как и степень културности определяются путем соотнесения оцениваемого с тем, что избрано в качестве эталона. Вполне понятно, что такой поход носит в значительной степени произвольный и относительный характер. Так, с точки зрения Европоцетризма мерой культурности всех остальных исторических регионов окаызвается степень изх приблдиженности к европейской культуре. При этом игнориуется приспособительная функция культуры: ведь то, что с европейской колокольни представляется „недоразвитостью” культуры, в действительности спошь и рядом оказывается необходимым и достаточным для приспсобления к конкретной среде, социальной и природной. Деятельностный поход, рассматривающий культуру как внебиологический, специфически человеческий способ деятельности. Термин „внебиологический” в данном случае имеет целью выразить средства и механизмы , потенциально не заданные биологическим типом организации, а не сам материал их воплощения. Знакомясь с деятельностным подходом к культуре, важно понять главное: культура – это не сама деятельность, а тот способ, которым она осуществляется. Именно деятельностный поход к пониманию культуры начинает сегодня преобладать в научной литературе. Именно он вобрал в себя описательный и оценочный. 14, с. 361. Будучи сверхсложной системой, культура многофункциональна. Ее функции: приспособительная, познавательная, информативная, коммуникативная, нормативная, цивилизационная или гуманистическая. Об одной из них – приспособительной шла речь выше. Функция познавательная заключается в том, что многие достижения культуры выступают в качестве нових способов познания окружающего мира Возможности культуры в этом отношении зависят от того, насколько полно она осуществляет синтез всех форм общественного сознания, предоставляя тем самым в распоряжение познающего субъекта целостную картину познания и освоения мира. Функция информативная, связанная с накоплением Ии трансляцией социального опыта. Речь идет о трансляции по разным адресам: от одного поколения другому, внутри одной страны в пределах жизни одного поколения, от одного народа к другому. Подчеркнем, что кроме культуры другого механизма передачи «социальной наследственности» общество не имеет. Функция коммуникационная, позволяющая людям вступать в общение друг с другом. Важное значение для налаживания и поддержания массовых коммуникаций имеет техническая культура общества. Функция нормативная, регулирующая поведение отдельных индивидов и целых социальных групп. «Цензура» культуры распространяется буквально на все, что делают люди – на их труд и быт, на сферу межгрупповых и межличностных отношений. При этом возникают довольно существенные противоречия между требованиями культуры и индивидуальными особенностями, наклонностями, потребностями людей 14, с. 362. Функция цивилизационная, гуманистическая, выступающая в качестве главной, системообразующей функции культуры. Приспособительная, познавательная, информативная, коммуникативная, нормативная функции культуры подчинены гуманистической и фактически выступают ее модификациями.

Далі подаємо короткий конспект іншого джерел, що характеризує функції організаційної культури, який в списку стоїть під номером 211. Лафта Дж.К. Эффективность менеджмента организации. Учебное пособие.– М.: Русская Деловая литература, 1999.– 320с.

211, с. 60-63. Автор считает, что наиболее полно организационную культуру характеризуют следующие ее функции: 1. Охранная. 2. Интегрирующая. 3. регулирующая. 4. Функция субстита формальных отношений. 5. Адаптивная. 6. Образовательная и развивающая. 7. Управления качеством. 8. Ориентации на потребителя. 9. Регулирования партнерских отношений. 10. Приспособления экономической организации к нуждам общества.

Тепер ми маємо вихідні дані для узагальнення переліку та змісту функцій організаційної культури за матеріалами 14 та 211 джерел інформації.

Із змісту програми, поданої на рис. 16, видно, що перш ніж починати дослідження слід сформулювати зміст проблеми практики і науки.

Проблемна ситуація практики – це реально існуючі у соціально-економічній дійсності протиріччя, способи, алгоритми розв’язання яких у даний момент невідомі, незрозумілі.

Вирішити проблему – значить отримати нові знання чи створити теоретичну модель, що пояснює те чи інше явище, виявити чинники, які дозволяють впливати на розвиток процесів у бажаному напрямі.

Наукова проблема – це стан “знання про незнання” якісних і кількісних змін, тенденцій розвитку певного процесу.

В певному смислі проблема – задача, для якої ще не запропонований метод вирішення. Після вирішення проблема перетворюється в задачу.

Постановка проблеми – це її формулювання, що конкретизує предмет і необхідний результат.

Основною вимогою до формулювання проблеми є те, що для її вирішення необхідно формулювати по можливості мінімальний комплекс задач, кожна з яких повинна бути пов’язаною з іншими таким чином, що ні одна з них не може бути розв’язана відокремлено від інших.

Правила формулювання проблеми. Проблему практики завжди можна назвати, використовуючи іменник, інколи з доповненням чи визначенням. Наприклад: високий рівень безробіття, масова бідність, низький рівень продуктивності праці (а не підвищення продуктивності праці).

Приклад невірного формулювання проблеми: «Підвищення кваліфікації персоналу». Насправді проблема полягає в тому, що кваліфікація персоналу виробничої організації низька. Організація підвищення його кваліфікації –– це один із способів її вирішення. Крім нього існують інші способи. Наприклад, – знайти відповідні кадри на ринку робочої сили. Якщо формулювання проблеми залишиться в першому варіанті, другий спосіб вирішення проблеми, який в певній ситуації буде оптимальним, залишиться поза увагою.

До формулювання постановки наукової проблеми доцільно переходити після того, як буде сформульована практична проблема, практична мета, а потім – конкретна наукова мета дослідження. Порядок і джерела виділення проблеми дослідження представлено на рис. 17.

Для визначення актуальної наукової проблеми на основі публікацій авторитетних учених доцільно проаналізувати зміст найновіших з них і виділити ті розділи та підрозділи, яких не було у виданих друком роботах та об’явах про захист дисертацій. Останні публікуються у спеціалізованих виданнях Вищої атестаційної комісії.

Звичайно вони повинні певним чином відповідати змісту паспорту спеціальності, за якою буде представлена дисертаційна робота на захист.

Наведемо приклад такого аналізу змісту монографій і підручників з менеджменту. В тексті виділені ключові слова, що відображають найбільш актуальні проблемні аспекти менеджменту.