Національний університет біоресурсів і природокористування України

Кафедра економіки підприємства ім. проф. І.Н. Романенка

Кафедра маркетингу та міжнародної торгівлі

КУРСОВА РОБОТА

З дисциплін

«Економіка сільського господарства» та «Аграрний маркетинг»

На тему:

«Економічна ефективність виробництва приросту врх та шляхи її підвищення. Управління аграрним маркетингом на підприємстві»

Виконала:

Студентка 3 курсу 1 групи

факультету аграрного менеджменту

спеціальності «Маркетинг»

Нев’язана Алла Анатоліївна

Перевірили:

К.е.н., доцент Степасюк Л.М.

К.е.н., доцент Рябчик А.В.

Київ-2015

Зміст

Вступ

Розділ 1. Наукові основи підвищення економічної ефективності виробництва приросту врх. Сутність планування в сучасних ринкових умовах.

1.1.Суть економічної ефективності сільськогосподарського виробництва………………….…………

1.2. Показники економічної ефективності виробництва приросту врх і методика їх визначення ………………………………………

1.3. Сутність, значення та принципи планування в сучасних ринкових умовах

Розділ 2. Стан та економічна ефективність виробництва приросту врх та аналіз маркетингового середовища ПСП «Хлібороб» як передумова здійснення процесу планування ……………………….

2.1. Виробничі ресурси господарства та їх використання……………

2.2. Динаміка поголів`я молодняку великої рогатої худоби, його продуктивності та валового виробництва приросту врх………..…

2.3. Економічна ефективність виробництва приросту врх……………….

2.4.Аналіз маркетингового середовища ПСП «Хлібороб» як передумова здійснення процесу планування ……..

Розділ 3. Проект підвищення економічної ефективності приросту врх та шляхи удосконалення маркетингового планування ПСП «Хлібороб»

3.1. Перспективи розвитку м’ясного скотарства .…

3.2. Обгрунтувати рівень беззбитковості м’ясного скотарства………

3.3.Поглиблення спеціалізації і концентрації виробництва у м’ясному скотарстві………………

3.4. Шляхи удосконалення маркетингового планування ПСП «Хлібороб»

Висновоки та пропозиції …………………………………………….……

Список використаної літератури

Вступ

В умовах переходу до ринкової економіки основним завданням агропромислового комплексу є збільшення виробництва сільськогосподарської продукції. Важлива роль приділяється інтенсивним факторам розвитку, максимальному впровадженню досягнень науково-технічного прогресу, більш ефективному використанню виробничих ресурсів.

Рівень споживання м’яса і м’ясних продуктів є одним із найважливіших показників якості життя населення. Забезпечення потреби в м’ясі залежить від функціонування ряду галузей, що складають м’ясний підкомплекс. М’ясне господарство країни та її регіонів у даний час переживає глибоку економічну кризу, яка пов’язана як з адаптацією галузі до ринкових умов, так і з великими помилками, що допускаються з боку держави в ході реформування.

Поглиблення досліджень із підвищення ефективності галузі на основі оптимізації витрат праці та матеріально-грошових засобів, спрямоване на раціональне використання ресурсів в умовах різних форм господарювання, є актуальним у даний час.

Необхідність досліджень полягає в тому, що на шляху до вступу в СОТ (Світова організація торгівлі), становлення нових форм власності та господарювання виникає необхідність обґрунтування шляхів підвищення економічної ефективності виробництва яловичини на всіх ланках її просування від виробника до споживача.

Тому в даний час стає актуальною проблема ефективності та переходу м’ясного господарства на реальні ринкові відносини, зберігаючи при цьому створений раніше виробничий потенціал для того, щоб у найближчі роки відновити втрачені позиції і вийти на якісно новий рівень виробництва й споживання м’яса.

Таким чином, виникла потреба комплексного дослідження проблем економічної ефективності виробництва приросту врх, що й зумовило вибір теми даної наукової роботи.

Метою дослідження є розробка наукових основ визначення напрямів розвитку та обґрунтування шляхів підвищення економічної ефективності виробництва приросту врх.

Об’єктом дослідження є розвиток м’ясного скотарства в сільськогосподарському підприємстві ПСП «Хлібороб».

Предметом дослідження є теоретичні, методичні, практичні питання економічної ефективності виробництва приросту врх та сукупність організаційно-економічних відносин, що виникають у процесі її виробництва, реалізації та переробки.

Джерелом даних для дослідження є щорічні зведені звіти ПСП «Хлібороб» за 2011-2013 роки.

Розділ 1. Наукові основи підвищення економічної ефективності виробництва приросту врх.

1. Суть економічної ефективності сільськогосподарського виробництва

Ефективність виробництва — це складне і багатогранне явище. Сільськогосподарське виробництво вимагає органічного поєднання і взаємодії чотирьох факторів — робочої сили, основних засобів, предметів праці і землі. В процесі виробництва здійснюється виробниче споживання вказаних ресурсів з метою отримання певних споживних вартостей, спроможних задовольнити відповідні потреби людей. Отже, будь-яке виробництво передбачає витрати ресурсів і одержання певних результатів. Але на однакову кількість витрачених ресурсів підприємства можуть одер­жувати далеко не однакові за величиною результати. В такому випадку кажуть, що підприємства ведуть виробництво з різною ефективністю.

[Андрійчук В. Г. Підручник. — 2-ге вид., доп. і перероблене. / В. Г. Андрійчук. — К.: КНЕУ, 2002. — 624 с.,ст. 437]

Як зазначено в економічній енциклопедії «ефективність – це здатність при­но­сити ефект, результативність процесу, проекту тощо, які визначаються як відношення ефекту, результату до витрат, що забезпечили цей результат. Крім того, це досягнення найбільших результатів за найменших витрат живої та уречевленої праці. Це конкретна форма вияву закону економії часу, їхній зв’язок здійснюється через підвищення продуктивності праці, яке означає зростання ефек­тивності сукупної праці, ефективності всього виробництва, зумовленої на­самперед прогресом продуктивних сил» [Економічна енциклопедія : у 3 т. / ред. кол. : С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К. : Ака­демія, 2000. – Т. 1. – 598 с.].

У працях багатьох учених суть ефективності полягає саме в досягненні макси­мальної кількості продукції за мінімальних витрат. Зокрема М. А. Голик під­крес­лює, що економічна ефективність сільського господарства полягає у виробництві максимальної кількості високоякісної продукції з одиниці сільськогосподарських угідь чи від однієї голови худоби за найменших витрат ресурсів з метою най­пов­ні­шого задоволення потреб населення у продуктах харчування і промис­ло­вос­ті, у сировині [Голик М. А. Підвищення ефективності тваринництва / М. А. Голик. – К. : Урожай, 1981. – 104 с].

Вітчизняні вчені у своїх наукових працях концентрують більшу увагу саме на економічній ефективності; однак, ураховуючи специфіку сільсь­когоспо­дарсь­ко­го виробництва, доцільно розрізняти і такі види ефективності, як технологічна, соціальна і екологічна.

Технологічна ефективність – це результат взаємодії факторів виробництва, що характеризує досягнуту продуктивність живих організмів, які використо­вують­ся в сільському господарстві як засоби виробництва. У рослинництві по­каз­никами технологічної ефективності є врожайність культур з одиниці посів­ної площі та основні параметри якості рослинницької продукції (вміст цукру в цук­ро­вих буряках, олії в насінні соняшнику, білка в зерні тощо). У тварин­ниц­тві технологічними показниками ефективності є продуктивність худоби і птиці, а та­кож основні параметри якості тваринницької продукції.

Досягнутий рівень технологічної ефективності виробництва істотно впливає на економічну ефективність, насамперед через існування постійних витрат, на котрі, як відомо, виробники в короткостроковому періоді впливати не можуть. Важливо й те, що показники технологічної ефективності відображають специ­фі­ку й особливості сільського господарства, пов’язані з функціонуванням у цій галузі основного засобу виробництва – землі і живих організмів як засобів вироб­ни­цтва. Вони дають змогу здійснювати порівняльну оцінку результативності вироб­ництва в динаміці і в територіальному аспекті за окремими підприємствами і регіонами.

Соціальна ефективність відображає поліпшення соціальних умов життя людей. Вона спрямована на здійснення комплексу заходів, а саме: підвищення рівня зай­ня­тос­ті населення і скорочення безробіття, поступове збільшення заробітної плати, зацікавленість працівників у результатах роботи підприємства, створення умов для підвищення рівня освіти та професійного зростання, поліпшення умов праці, заміна важкої і непрестижної ручної праці засобами механізації й автоматизації, соціальні виплати на оздоровлення. Соціальна ефективність є, по суті, похідною від економіч­ної ефективності. Вона, за однакових інших умов, буде тим вищою, чим вищого рівня економічної ефективності було досягнуто. Разом із тим із підвищенням со­ціальної ефективності зростає продуктивність праці працівників, а отже й еконо­міч­на ефективність виробництва, тобто тут має місце дія мультиплікативного важеля.

Соціальну ефективність визначають за допомогою таких показників: питома вага прибутку, спрямованого на соціальні заходи і модернізацію обладнання; розмір одержаного прибутку з розрахунку на одного середньооблікового працівника; рівень забезпечення підприємства працівниками; середня заробітна плата по під­приєм­ству, динаміка її підвищення; витрати на навчання та перепідготовку кадрів.

Виділення екологічної ефективності в самостійну форму зумовлено щонай­мен­ше двома причинами. По-перше, це необхідність створення екологічно безпечного для людей довкілля, в якому зберігається біологічна рівновага, здійснюється вироб­ництво екологічно чистої продукції і не допускається забруднення навколишнього середовища хімічними засобами сільськогосподарського призначення; по-друге, потреба в існуванні індикатора для визначення гармонійного розвитку вироб­ництва. [Аграрна економіка : підруч. / Д. К. Семенда, О. І. Здоровцов, П. С. Котик, О. О. Школьний, О. Л. Бурляй, М. А. Коротєєв, Л. Ф. Бурик, А. П. Бурляй, А. І. Кисіль, К. Г. Гайдай ; за ред. Д. К. Семенди, О. І. Здоровцова. – Умань, 2005. – 318 с.].

http://vestnikdnu.com.ua/archive/201372/duchinska.html

1.2 Показники економічної ефективності виробництва яловичини і методика їх визначення

Ефективність виробництва яловичини характеризується системою таких показників:

- продуктивність тварин - середньодобовим і річним приростом живої маси молодняка,

2. - живою масою однієї голови відгодівельного поголів'я при реалізації;

3. - затрати праці і кормів на 1 ц приросту живої маси;

4. - собівартістю 1 ц приросту і 1 ц живої маси молодняка;

5. - ціною реалізації 1 ц живої маси;

6. - прибутком з розрахунку на 1 ц живої маси; рівнем рентабельності виробництва яловичини [Аграрна економіка: Підручник/ Семенда Д.К., Здоровцов О.І., Котик П.С., Школьний О.О., Бурляй О.Л., М.А. Коротєєв, Л.Ф. Бурик, А.П.Бурляй, А.І.Кисіль, К.Г. Гайдай: За ред.. Д.К. Семенди та О.І.Здоровцова. – Умань, 2005 – 318 с.;35].

Специфічними показниками економічної ефективності виробництва м’яса є вихід валової продукції з розрахунку на 100 корм. од., на 1 грн. витрат на корми та витрати кормів (у кормових одиницях) на виробництво 1 ц молока [Чекотовський Е.В. Основи статистики сільського господарства. Навчальний посібник. К.: 2001;102]. Перший з них визначається відношенням обсягу валового виробництва м’яса ВРХ до витрат кормів у натуральному чи вартісному виразі. Другий показник є оберненим до нього. Крім них застосовують також показник окупності кормів, тобто покриття їх вартості за рахунок отриманої продукції.

До показників продуктивності праці належать:

а) вихід валової продукції на середньорічного працівника;

б) те ж, на 1 людино-годину та 1 людино-день;

в) затрати праці на виробництво одиниці продукції [Андрійчук В.Г. Економіка аграрного підприємства. Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни. – К.: КНЕУ, 2001. – 528 с;234].

Перші три з них обчислюються відношенням обсягу валового виробництва яловичини до відповідної кількості людино-годин, людино-днів витрачених на виробництво даної продукції, або середньорічної кількості працівників. Затрати праці на виробництво одиниці продукції є оберненим показником до вищезазначених.

Рівень економічної ефективності виробництва яловичини можна визначити лише з використанням системи взаємопов'язаних показників[Чекотовський Е.В. Основи статистики сільського господарства. Навчальний посібник. К.: 2001;11].

Основою об'єктивної оцінки господарської діяльності сільськогосподарських підприємств є прибуток від реалізації м’яса та рівень рентабельності, який визначають як процентне відношення прибутку до собівартості товарної продукції. Він залежить від собівартості одиниці продукції та реалізаційних цін.

Собівартість виробництва одиниці продукції – це виробничі витрати на одиницю продукції. З урахуванням показника собівартості здійснюється спеціалізація сільського господарства, тобто в кожній зоні, в кожному регіоні в першу чергу виробляється той вид продукції, який обходиться з найменшою собівартістю.

Рівень рентабельності здебільшого обчислюють лише для товарної продукції, використовуючи інформацію про обсяг реалізованої продукції, грошові надходження від її реалізації та про собівартість товарної продукції. У господарствах, де є збиткові галузі, крім рівня рентабельності, доцільно обчислювати показник відношення виручки від реалізації продукції (в процентах) до її собівартості. Коли виробництво продукції рентабельне, цей показник буде на 100 % більший від рівня рентабельності, а якщо збиткове, то він буде менший від 100 % на рівень збитковості [Семенда Д.К. Роль кормової бази у розвитку тваринництва// Економіка АПК, 2002, №2, с.24 – 27.;45].

На детальність і точність аналізу ефективності і прибутковості виробництва валової продукції молока значно впливають ціни, у яких вона обчислюється. Для визначення вартісних показників рівня продуктивності праці використовують порівнянні ціни 2005 року. Однак для обчислення окупності витрат в скотарстві такі ціни непридатні. Для розрахунку окупності витрат необхідно валову продукцію тваринництва визначити у фактичних цінах реалізації. Фактичну суму прибутку також обчислюють як різницю між виручкою від реалізації продукції тваринництва та її повною собівартістю.

Отже, вихід валової продукції на 1 грн. витрат є одним з підсумкових показників ефективності виробництва м’яса ВРХ [Чекотовський Е.В. Основи статистики сільського господарства. Навчальний посібник. К.: 2001;с. 58].