7.6. Числові особливості дієслова-присудка

Дієслово-присудок звичайно узгоджується в числі з підметом: якщо підмет стоїть в однині, то й дієсло­во-присудок також виступає в однині („Посадила стара мати три ясені в полі”. — Т. Шевченко); а множина підмета зумовлює й множину дієслова-присудка („На чужину з України брати розійшлися” .— Т. Шевченко).

Проте бувають випадки, коли дієслово-присудок стоїть в іншому числі, ніж підмет: „Був собі дід та баба” (каз­ка). Здавалось би, що за наявності в цьому реченні двох підметів — дід та баба — дієслово-присудок слід було б поставити в множині, але якщо дієслово-присудок стоїть перед двома або кількома підметами, а перший підмет стоїть в однині, то й дієслово стоятиме теж в однині: „Був собі котик та півник” (казка).

Дієслово-присудок виступає в однині також тоді, коли підмет має при собі додаток, що становить із підме­том одну підметову групу речення й пов'язується з ним прийменником з: „Гарматний відгомін з першим громом мішався раз у раз в одних розкатів жмут” (М. Бажан).

Дієслово-присудок буде в однині й тоді, коли замість під­мета виступають збірні слова — більшість, меншість, частина, ряд, кілька, багато, чимало, група, низка, решта, половина та інші, поєднані з залежними від них іменниками (при­кметниками) в родовому відмінку: „Більшість присутніх пристала на цю пропозицію”; „Кілька відер води бухнуло на вогонь” (М. Коцюбинський).

Якщо підмет складається з числівника два, три, чотири й іменника, а в реченні мовиться про спільну дію, дієсло­во-присудок слід ставити в однині: „Летить чотири утиці” (Б. Грінченко); „На полу лежало три чоловіки” (Панас Мирний). Якщо в реченні треба підкреслити, що особи, які складають підмет із числівником, діють кожна окремо, дієслово-присудок слід ставити в множині: „Не вертаються три брати, по світу блукають” (Т. Шевченко).

Якщо підметом є складений числівник, де останнє сло­во — один, дієслово-присудок може стояти в однині в чо­ловічому роді або в безособовій формі на -ло: „31 солдат вийшов з оточення”, „Вийшло з оточення 31 солдат”. Якщо перед таким підметом є означення в множині (усі, наші й под.), присудок має форму множини: „Усі двадцять один учасник конкурсу вийшли на змагання”.

7.7. Дієслова, що керують іменниками в певних відмінках

Переважна більшість дієслів керує іменниками в яко­мусь певному відмінку. Таке саме правило є й у російській мові, але відмінки керованих іменників не завжди збігаю­ться при аналогічних дієсловах з українськими. Напри­клад, дієслово дякувати керує іменником чи займенни­ком у давальному відмінку: дякую батькові, дякуємо тобі; дієслово зрадити керує іменником чи займенником у знахідному відмінку: зрадив мене, зрадив своє слово.

Розгляньмо, як саме керують дієслова іменниками в певних відмінках.

З іменниками в родовому відмінку стоять дієслова: вживати, вчити, вчитися, навчати, навча­тися; глядіти, доглядати; грати, гуляти — з прийменником у (в), завдавати, запобігати, зазнавати, зазнати, пильнувати, послухати, послухатися.

Частина дієслів керує залежним словом у родовому відмінку без прийменника або в знахідному відмінку з прийменником на: сподіватися, чекати. Дієслова ждати, дожи­дати керують іменником у знахідному відмінку без при­йменника на.

З іменниками в давальному відмінку стоять дієслова: боліти (це дієслово може вимагати й знахідного відмінка, а також виступати з прийменником у (в) та іменником у родовому відмінку), вибачати, прощати, дякувати.

З іменниками чи займенниками в знахідному відмінку стоять дієслова: зрадити, опанувати, радити, порадити. Тепер при дієслові радити (порадити) ставлять іменник і в давальному відмінку.

З іменниками в знахідному відмінку й прийменником за стоять дієслова, якщо вони вказують на виконання функції чогось чи когось: бути, стати, правити, мати, вважати. Дієслово вважати зрідка може стояти без прийменника за, тоді воно керує залежним словом в орудному відмінку.

Згадані дієслова бути, стати, правити, мати з іншим значенням, ніж у наведених реченнях, стоять без при­йменника за й керують іменниками в інших відмінках.

З іменниками в знахідному відмінку й прийменником на стоять дієслова: бачити, чути, грати, проте в сучасній літературній мові діє­слово грати керує місцевим відмінком іменника з приймен­ником на: грати на скрипці (на роялі, на бандурі), заздри­ти, заздритися, змилосердитися, плакатися, розстаратися, слабувати, хворіти.