Типові помилки в стилістичному використанні однорідних членів речення:

1. Поєднання як однорідних членів речення слів, що називають речевонеоднорідні поняття: Універсальна гуртовня 'Темп-2"постійно реалізує гуртом та вроздріб за найнижчими цінами: тканини шторні, вовняні, для спецодягу, інші (ЛЛ. - 1997. - №35); Дуже полюбляє ходити у всякі походи з наметом або на велосипеді (ТП. - 1998. - №3).

2. Поєднання як однорідних членів іменників одиничних і збірних або родових і видових понять: Хочеться побачити Азію, Індію, екзотичні країни (МТ. - 1998. - №3-4).

3. Поєднання як однорідних членів понять, що схрещуються, частково збігаються за своїм обсягом: У всіх країнах світу Заходу є великі програми захисту довкілля (Е.-1998. -№13); Це наркомани, алкоголіки, діти з бідних сімей (СП. - 1997. - №51).

4. Лексична (або й граматична) непоєднаність одного з однорідних членів з тим словом, з яким зв'язані однорідні члени: Почнуться п'яні гулянки, наркотики, сварки, а потім і вбивство (Е.- 1998. - №9); І дозвольте нам самим ставити оцінки та критерії (ТП. - 1998. - №2).

5. Уживання конструкцій, у яких однорідні члени як керовані слова помилково зв'язані з одним словом: Чи використовуєте і ви комп'ютер для підсилення гри та підготовки? (Е. - 1997. - №48); Нагадаймо, що Львівське телебачення розгортало свою роботу в часи викриття культу кривавого вождя ленінської імперії, хрущовської відлиги (ВЗ.-1997.-23 грудня).

6. Розбіжність у відмінкових формах однорідних членів і узагальнювального слова (це саме стосується також і однорідних членів, які входять до складу відокремлених додатків, а також поєднання відокремлених прикладок з означуваними словами): На сцені зграйки хлопів у жіночих пачках, пуантах із іншим балеринним причандаллям: макіяж, фризури тощо (П. - 1997. - 23грудня); Представники 15 країн, у тому числі Великобританія, США, Росія, Канада та Японія, підписали угоду про будівництво міжнародної космічної станції (СП. - 1998. - №4).

7. Різні способи вираження однорідних членів: 3 усіх позитивних емоцій найсильнішими є віра та кохання, а ще сексуальні (Т.-1998. - №5).

8. Поєднання як однорідних різних синтаксичних елементів: Цікавлять мене і кредити юридичним особам, і куди найвигідніше вкласти свої заощадження (Т. - 1998. - №6); Вчу моделей правильно ходити, як самій заповнити порожнечу подіуму (Т. - 1998. -№15).

9. Поєднання як однорідних членів конкретних і абстрактних іменників, інфінітивів та іменників: Спорт іДерюгіна для Блохіна усе, він любить грати у футбол і дружину (УТ-1 за версією СП. - 1998. -№1); Крем від зморщок рекламує дівчина з бездоганною зовнішністю і гладенькою шкірою (Е. - 1998. -№10).

10. Уживання повторюваних або парних сполучників, які поєднують не однорідні, а різні члени речення: Щоправда, не довелося плисти ані морями, ані летіти літаком через океани (Е. - 1998. - №4); На етикетці горілки - не тільки зображення Роксолани, а й церкви (Т. - 1997. - №50).

11. Неповторення прийменника при поширених однорідних членах речення: У сірій міліцейській куртці і кашкеті з кокардою іду коридорами редакції (Т. - 1998. - №3); Зараз перед правоохоронними органами, працівниками лікарні та й взагалі жителями Львова стоїть запитання, на яке поки що немає однозначної відповіді (ТП. - 1998. - №3).

12. Пропускання прийменника при однорідних членах, коли його відсутність може спричинити двозначність: У канадському місті Ледюс відбувся чемпіонат світу з жиму лежачи серед чоловіків і жінок (ВЗ. - 1997. - 23 грудня).

13. Пропускання прийменника при однорідних членах, коли при них є розділові чи протиставні сполучники: Буду зустрічати його в яскраво-жовтому платті або жовтих джинсах: мені до вподоби спортивний стиль одягу (Е. -1997. -№50- 1998. -№1); Про минуле, а також сьогоднішній день Ростислав Поточнякрозповідає в інтерв'ю "Високому Замку" (ВЗ. - 1998. - 23 січня).

14. Пропускання прийменника при однорідних членах, коли вони поєднані повторюваними або парними сполучниками: "Шляхетна турбота" влади про нашу безпеку в транспорті свідчить або про початок симптомів дебілкуватості, або провокування директорів фірм на хабарі певним посадовим особам (СП. - 1997. - №51); Отож нам доведеться вибирати не лише з-посеред конкретних політиків, але й партій та виборчих блоків (ЛЛ. - 1998. - №9).

15. Пропускання прийменників при однорідних членах, коли прийменники різні: Потім наша сім'я проживала на Заході України, Львові, Івано-Франківську (Е. - 1998. - №4)\

6. Українська мова багата на функціонально близькі синтаксичні структури. Деякі з них близькі й за своїм основним граматичним значенням Інші є різними за своєю граматичною структурою конструкціями (паралельні синтаксичні конструкції). Різниця між ними полягає в семантичних відтінках, у засобах їх передавання, у засобах передавання значення взагалі, у використанні цих конструкцій у тих чи тих стилях мови.

1. Особове та безособове речення. Безособові речення на відміну від особових не називають діяча. Тому безособові речення в журналістському тексті використовують тоді, коли треба уникнути називання діяча, приховати його, коли нас цікавить тільки дія. Наприклад, це є характерним для офіційно-інформативного різновиду журналістського тексту. Орудний відмінок імені в таких реченнях наближається до позначання знаряддя або засобу дії. Тому безособове речення використовують тоді, коли додатком у ньому є іменник - назва неістоти. Коли діячем є назва особи, безособового речення не використовують: Зламано вітром. Але не можна Роботу виконано студентом.

Взаємозамінними є безособові речення з присудком-дієсловом на -но, -то, які вказують на минулу д ію з відтінком результативності, та особові речення з присудком, вираженим пасивним дієприкметником (т.зв. пасивні звороти): Роботу виконано - Робота виконана. У безособовому реченні увагу мовця звернено на дію та на додаток (реальний суб'єкт); в особовому реченні (пасивній конструкції) акцент перенесено на підмет, що є реальним об'єктом дії. Якщо в пасивному звороті додаток

Безособові речення широко використовують у всіх стилях і сферах мовлення.

Взаємозаміна безособових речень і пасивних конструкцій неможлива тоді, коли: а) у безособовому реченні є обставина міри й ступеня, яку не можна використати в пасивному звороті (Виконано значно більше, ніж заплановано. Встановлено дуже багато відхилень від проекту); б) у безособовому реченні нема прямого додатка, що після заміни в пасивному звороті стає підметом, або є додаток, виражений інфінітивом (Про це написано в статті. Наврочено йому недоробляти справу).

Синонімічним до безособового речення та до пасивного звороту може бути активний зворот (особове речення, в якому підмет є суб'єктом дії): Тротуар залито фарбою - Тротуар залитий фарбою - Фарба залила тротуар. Взаємозаміна цих конструкцій є можливою, коли підметом-суб'єктом в активному звороті є іменник-неособа: Інформацію зібрав журналіст. Але не: Інформацію зібрано журналістом. Але не: Інформація зібрана журналістом. Тут пасивні звороти чи безособові речення рекомендуємо вживати взагалі без додатка: Інформацію зібрано1.

2. Підрядне означальне речення та дієприкметниковий зворот. В українській мові майже не використовують конструкцій з активним дієприкметником теперішнього часу й широко вживають конструкції з дієприкметником минулого часу, активним і (особливо!) пасивним. Дієприкметники в складі звороту узгоджуються з пояснюваним іменником у роді, числі й відмінку. Якщо дієприкметник пояснює два слова, то він має форму множини. Постпозитивний зворот має стояти безпосередньо після іменника, який він пояснює, щоб уникнути двозначності, спотворення змісту: За цю парту посадили студентку, пофарбовану лише вчора.

Заміна підрядного речення зворотом можлива тоді, коли означальне речення приєднано до головного за допомогою займенників який, котрий, що в Н.в. та в Р. і Зн. без прийменника, а від простого присудка підрядного речення можна утворити дієприкметник. Якщо сполучне слово має форму Н.в., то під час заміни використовують активний дієприкметник, якщо воно стоїть у Р. чи в Зн.в. без прийменника, то пасивний: Листя, що зів'яло пізньої осені, становило основу букета-Листя, зів'яле пізньої осені, становило основу букета. Стіни, які розписали ще минулого століття, перетворилися на своєрідний експонат музею відомого художника - Стіни, розписані ще минулого століття, перетворилися на своєрідний експонат музею відомого художника.

Підрядні означальні речення і дієприкметникові звороти відрізняються одні від одних:

0 сферою вживання: дієприкметникові звороти властиві науковому та публіцистичному стилям, а підрядні означальні речення – художньому та розмовному мовленню;

0 тим, що дієприкметниковий зворот підкреслює ознаку предмета, а підрядне означальне речення - дію;

0 тим, що дієприкметниковий зворот тісніше зливається з означуваним словом і стисліше, лаконічніше, динамічніше, коротше передає думку.

Нагромадження дієприкметників і дієприкметникових зворотів надає мовленню підкреслено книжного характеру.

Інколи паралельним до підрядного означального речення є зворот з прикметником: Риси характеру, які були властиві українцям упродовж століть, помітні в нас і тепер - Риси характеру, властиві українцям упродовж століть, помітні в нас і тепер.

Прикметниковий зворот указує тільки на ознаку предмета, тісно пов'язується з означуваним словом. Підрядне означальне речення підкреслює ще й час ознаки, який передає дієслово-зв'язка.

Подеколи паралельною до підрядного означального речення є конструкція з прикладкою: Україна, що є вже незалежною державою, говорить дедалі вагоміше слово на міжнародній арені- Україна, вже незалежна держава, говорить дедалі вагоміше слово на міжнародній арені.

3. Підрядні обставинні речення та дієприслівникові звороти. Одна з найважливіших вимог у використанні дієприслівника чи дієприслівникового звороту така: суб'єктом, якого стосується дієслово-присудок і дієприслівник, мусить бути та сама особа, тобто дія, позначена дієприслівником, мусить стосуватися того ж діяча, що й присудок. Якщо цієї вимоги не додержано, то неодмінно спотворюється зміст висловлювання, виникає двозначність: Повернувшись з університету додому, Степана радісним гавканням привітав Рябко.

На дію суб'єкта дієприслівник може не вказувати тоді, коли він стосується інфінітива, тобто зворот можливий у безособових реченнях, у яких нема навіть натяку на діяча (Розпочинаючи заняття, треба перевірити присутність студентів). Якщо в безособовому реченні є діяч – додаток у Д.в. імені, то дієприслівникового звороту використовувати не можна: Говорячи про це, Галі навіть не спало на думку, що я вже тут. Не можна використовувати дієприслівникового звороту й при пасивних конструкціях, бо в них суб'єкт дії присудка та суб'єкт дії дієприслівника не збігаються: Завершивши роботу, він був викликаний додому. Деякі дієприслівникові сполучення перетворилися на ідіоми й тому не підлягають цим загальним правилам: Власне кажучи, мені байдуже. Поклавши руку на серце, мені байдуже.

Дієприслівникові звороти є формою книжною. Вони висловлюють думку стисліше, динамічніше, ніж підрядні обставинні речення. За заміни речень зворотами ми втрачаємо відтінки значень, що вносять у речення сполучники та сполучні слова. Підрядні речення частіше вживають у розмовному, а звороти в книжному мовленні.

Взаємозамінними можуть бути дієприслівникові звороти й речення з однорідними присудками, простіші, легші для сприймання та розуміння, ніж речення зі зворотом. Проте в реченні з кількома присудками втрачаються змістові відтінки, які передає дієприслівниковий зворот, - зв'язки часові, причинові, допустові тощо: Захворівши на грип, Андрій залишився вдома - Андрій захворів на грип і залишився вдома.

4. Пряма та непряма мова. В офіційно-діловому й публіцистичному стилях мовлення використовують цитування тексту для обґрунтування чи спростування думки. Поряд із цитуванням у цих стилях застосовують спосіб вільного відтворення чужого тексту. В художньому стилі способи передавання чужого мовлення є стилістичним засобом відтворення індивідуальних особливостей живого мовлення персонажа.

Пряма мова - дослівне відтворення чужого висловлювання, яке супроводжується реплікою-коментарем мовця (словами автора). Пряма мова зорієнтована не тільки на передавання змісту чужого висловлювання, але й на буквальне відтворення його форми з усіма характерними граматичними, лексичними, інтонаційними, стилістичними особливостями.

Непряма мова - форма чужої мови, що будується на основі безпосереднього висловлювання, але передається від особи автора за допомогою підрядних речень з певними скороченнями.

У нехудожніх стилях, крім цитування, використовують прийом ділового відтворення чийогось висловлювання, за якого зберігається лише його зміст без індивідуальних особливостей мовця (стиль протоколу).

У цих же стилях, зокрема в публіцистичному, застосовують вільну пряму мову (переказ): Починати треба, як сказав Іваненко, із себе.

Невласне пряма мова характеризується тим, що в ній зберігаються лексичні та синтаксичні особливості чужого висловлювання. Але передається висловлювання не від імені персонажа, а від імені оповідача. Тут поєднуються риси прямої та непрямої мови. Невласне пряма мова характерна для художнього стилю: Він сів і задумався. Щось тут не витанцьовується. Якось усе не так. Помітно частіше в белетристиці почали використовувати невласне пряму мову в XX столітті (це, зокрема, наслідок упливу роману Джеймса Джойса "Улісс", деяких ін. творів цього стильового спрямування).

Здогадна мова - це не висловлена якоюсь особою мова, а приписувана їй на підставі особливостей її вдачі, поглядів, поведінки. Для цього в текст уводять здебільшого частку мовляв.

Напівпряма мова (підрядно-підпорядкована мова) - це дослівний переказ чужого висловлювання, але із застосуванням що: Ми промовисто поглянули на організаторів, підказуючи їм, що ми тут уже давно, так давно, аж уже стомилися чекати початку.

Заміна одного способу викладу чужої мови іншим - звичайне явище, припустиме в різних стилях. Але здійснювати таку заміну треба відповідно до правил, за якими під час перетворення прямої мови на непряму змінюється особа дієслова та відмінок іменника. Якщо ж замість цього тільки вставляється сполучник між прямою мовою й словами автора, то це є порушенням граматичних норм літературної мови : Ющенко обіцяв, що я на посаді Президента України забезпечу свободу слова.

1 Мацько Л.І., Сидоренко О.М., Мацько О.М. Стилістика української мови. - K.: Вища школа, 2003. - С.60.

2 Вихованець І.Р., Городенська К.Г. Теоретична морфологія української мови: Академічна граматика української мови. - К.: Пульсари, 2004. - С.72.

3 Там само. - С.73.