29.Ідея народності виховання в історії вітчизняної педагогіки (Сковорода, Ушинський). Боротьба з офіційною теорією народності російського самодержавства.

Принцип народності в педагогіці, як відомо , вперше обґрунтовано Я.А. Коменським, який обстоював ідею навчання дітей рідною мовою. Однак Сковорода значно ширше трактує поняття «народності». Вона, на думку педагога, зумовлюється всім укладом життя, історичними умовами. Мовою, культурою, кажучи сучасною мовою, ментальністю народу. На відміну від своїх попередників. Сковорода висуває ідею "спорідненого", тобто природовідповідного виховання. Природні задатки у людей неоднакові. Але кожна людина, на його думку, має можливість, спираючись на них, розгорнути успішну діяль­ність у тій чи іншій галузі. Мислитель вдається до такого образу. Природа, писав він, подібна до багатого фонтана, що наповнює різні посудини до повної місткості.

На думку Ушинського, народне виховання – таке виховання, яке проникає в побут, характер , поведінку й усе життя народу. В освіті і надавав перевагу гуманітарному напряму, вивчення рідної мови ставив на чолі гуманної освіти та називав її великим народним вчителем. У. опублікував статті « Про народність у суспільному вихованні».

Принципи: 1.Для всіх соціальних слоїв, вероісповідань. Общепартійная, общеобов"язкова.2. Рідна мова. Українські діти в Українських школах (Ушинський) »Краса світу відкривається через красу слова.» (Ушинський) 3.Сковорода і Ушинський.: Мова має бути головною синтетичною мовою в початковій школі. 4.В навчальний план обов'язково повинні входити предмети, в яких розповідається про життя та історичні досягнення свого народу, про умови їх проживання, про його відмінності та схожість з іншими народами (історія, етнографія, географія, культура, мистецтво) 5. Народна школа не має ізолювати дитину від других народів, а має формувати уявлення про спільний світ і народ як сім'ю народів. »Мова - засіб умиротворення, гармонізації, досягнення общечоловічності.» Ушинський.6.Нар. школа - школа співпраці дітей і школи, особистості і школи, дитини та вчителя.

30. Культура і техніка мовлення вчителя.

Мова — найважливіший засіб спілкування вчителя з учнями, головний інструмент педагогічної праці. Вона є засобом безпосереднього впливу на свідомість і поведінку учнів. Важливі показники мовної культури педагога — змістовність, логічність, точність, ясність, стислість, простота, емоційна виразність, яскравість, образність, барвистість мовлення, правильна літературна вимова, вільне, невимушене оперування словом, фонетична виразність, інтонаційна різноманітність, чітка дикція, правильне використання логічних наголосів та психологічних пауз; взаємовідповідність між змістом і тоном, між словами, жестами та мімікою. Важливими у мовленні педагога є постановка голосу, його тон. Одне й те ж слово можна сказати так, що воно прозвучить впевнено або нерішуче, приємно або неприємно тощо. «Я став справжнім майстром тільки тоді, — зазначав А. Макаренко, — коли навчився говорити «Іди сюди» з 15—20 відтінками, коли навчився давати 20 нюансів на обличчі, в постаті і в голосі». З учнями треба розмовляти так, щоб вони відчували в мові педагога його волю, душу, культуру.

Культура мовлення це вміння активно використовувати сучасну літературну мову, з усіма багатими можливостями стильової диференціації з притаманними літературній мові нормами.

1.Орфоепіческая норма - правильна постановка наголосу, правильна артикуляція звуків, відсутність акценту.

2. Граматична норма - правильне освіта слів і пропозицій.

3. Стилістичні норма - дотримання всіх особливостей стилю.

Основні комунікативні якості мовлення учителя: правильність, логічність, чистота, ясність, виразність, емоційність.

Функції мовлення вчителя: забезпечення повноцінної передачі знань; забезпечення ефективної навчальної діяльності; забезпечення продуктивних взаємовідносин між учителем і учнем; самопрезінтація атракції - функція нравитися; мотиваційна; психотерапевтична функція - не нашкодь словом.

_______________________________________________________________

Билет 30

Культура і техніка мовлення вчителя.

-Мовлення вчителя є показником його педагогічної культури, засобом самовираження і самоутвердження його особистості.

-Мовлення вчителя – це мовлення, пристосоване для розв’язання специфічних завдань, що виникають у педагогічній діяльності, спілкуванні

-Отже, рівень майстерності мовленнєвої діяльності вчителя визначається рівнем культури його мовлення і спрямуванням його комунікативної поведінки:-По-перше, професійне мовлення вчителя повинно відповідати вимогам культури мови. Це важливий показник рівня його інтелігентності, освіченості, загальної культури. Його умовою є знання мови, адже мовлення є засобом існування, використання мови.-По-друге, професійне мовлення вчителя має бути своєрідною “словесною дією”, мета якої – здійснення інтелектуального, емоційно-вольового, морального впливу на учнів-Третя умова ефективності професійного мовлення вчителя – його спрямованість, зверненість до учнів. Головна мета спрямованості мовлення – викликати учнів на діалогу з учителем, залучити їх до співпраці, створити атмосферу співроздумів і співпереживання.

Обов’язковою передумовою ефективності професійного мовлення вчителя є також володіння його технікою.

-Компоненти техніки мовлення – голос, темп, дикція, інтонація – визначаються як акустична система відтворення людини людиною. Вони виконують при цьому важливі функції: створюють імідж людини, який закріплюється у свідомості довколишніх; дають змогу виявити психічну індивідуальність людини, визначити її емоційний стан.

-Існуються такі шляхи у формуванні мовленнєвої культури: 1. Самоконтроль і розвиток культури мовлення, створення установки на оволодіння літературною мовою в різних ситуаціях спілкування. 2. Самоконтроль і розвиток умінь виразного мовлення. 3. Самоконтроль і розвиток комунікативних умінь, здібностей, соціальних установок у спілкуванні. 4. Розвиток загальних психофізичних особливостей своєї особистості, які є передумовою оволодіння вміннями професійно-педагогічного мовлення.