Лекція 10. Водна фітомеліорація

 

10.1. Система захисних насаджень річок і водойм

 

Природні та штучні насадження в межах річкових долин об’єд­нують в такі групи:

1. Нижні берегові насадження знаходяться у місцях підтоплення, тимчасового затоплення та мілководдя.

2. Середні берегові насадження розташовані на берегових круто­схилах, річкових терасах, улоговинах та ярах, вони запобігають ерозійним процесам і береговим зсувам, поліпшують санітарний стан та естетичний вигляд долинних ландшафтів.

3. Верхні берегові насадження розташовані вище бровки берегового схилу, виконують важливі санітарно-гігієнічні, естетичні та архітектурно-планувальні функції, часто їх використовують для рекреації.

Навколо водоймищ створюється система захисних насаджень, в яку входять:

- лісосмуги вздовж берега;

- хвилеломні насадження чагарників і напівводних рослин у при­бережній частині затоплення;

- насадження чагарників на мокрому та сухому укосах греблі.

Прируслові захисні лісові смуги створюють уздовж обох берегів річок. Ширина смуг залежить від довжини річки, інтенсивності алю­віального процесу й умов господарського використання заплавних угідь.

Для річок, на яких процеси розмиву та переносу алювію слабо розвинені або зовсім не спостерігаються, лісові смуги створюють зав­ширшки 9–15 м (при довжині річок до 200 км) і 15–20 м (на річках зав­довжки понад 200 км). На річках з інтенсивним алювіальним процесом ширину прируслових смуг збільшують при довжині ріки до 100 км – до20 м, при довжині до 200 км – до 30 м, при довжині більше 200 км – до 50 м.

 

10.2. Головні види і комплекси захисних культур

 

Хвилеломні насадження. Відомо, що густі напівзатоплені за­рості верб зменшують енергію хвиль у 15–25 разів, посилюють їх рефракцію (лат. refractio – заломлюю) і припиняють хвилеударне руйнування берегів в зоні своєї дії. Хвилеломні насадження створюють змішаними. У більшості випадків кращим їх складом є 60 % верби білої, 30 % верби мигдальної, 10 % аморфи.

Хвилегасні зарості напівводної рослинності. Висока напівводна рослинність – зарості очерету озерного і комишу звичайного – незрівнянно краще пристосована до зростання на відкритому плесі, ніж зарості верби. Хвилегасна можливість очерету і комишу дуже велика. Ширина хвилегасної смуги має бути не менше 20 м.

Намулорегулюючі заплавні насадження мають зменшувати швидкість і витрати води у повноводдя на заплавній частині живого перерізу потоку, посилюючи в потрібних місцях вилучення намулу з русла і тим самим поглиблюючи, спрямовуючи і стабілізуючи русло. Крім того намулорегулюючі насадження можуть бутивисокопродуктивними і мати велике естетичне і мисливське значення.

До намулорегулюючих належать такі види заплавних насаджень:

- насадження руслової обмілини (верба тритичинкова, червона шелюга, верба каспійська, верба біла);

- насадження заплавного яру (густі посадки чагарників);

- насадження прируслового валу (осокір, сосна, модрина);

- внутріплавні намулорегулюючі насадження (дуб, в’яз, осокір, верба, вільха чорна).

 

10.3. Насадження вздовж осушувальних каналів

 

На берегових схилах каналів, які мають коритоподібний або тра­пецієвидний профіль і наповнюються періодично, науковці рекомендують висаджувати дерева і чагарники, не турбуючись про погіршення їх пропускної спроможності. Умови розвитку рослин на берегових схилах сприятливі, а тому тут вони через декілька років утворюють густу поросль, що дає змогу відмовитись від поточних робіт з догляду за береговими схилами (скошування трав, усунення бур’янів). Крім того, ці насадження формують специфічні біотопи і урізноманітнюють ландшафт. Опадаюче з дерев і кущів листя, яке перегниває дуже швидко, не призводить до звуження каналу.

Для озеленення каналу рекомендують вільху клейку, саджанці якої розташовують на висоті не менше 0,5 м від підошви каналу з обох або одного боку, відстань між саджанцями 1 м. Вище на схилі, витримуючи відстань між рядами1 м, висаджують рядами види, які відповідають даній місцевості.

Важливим завданням є забезпечення основного функціонального призначення цих насаджень – затіняти канал, внаслідок чого сповільнюється випаровування. Це забезпечується посадкою чагарників на верхньому краї відкосу і систематичним обрізуванням та рубкою вільхи.