М. Шашкевич, якого цілком правомірно вважають основоположником сучас-ної української мови в Галичині.

Українська літературна мова, єдина для всієї української нації, є найваж-ливішою формою національної культури. Вона й нині є важливим засобом її від-родження.

Багато відомих людей відзначали велич і красу української мови В. Сухом-линський так характеризує українську мову: “Надзвичайна мова наша є таємницею. У ній всі тони і відтінки, всі переходи звуків від твердих до найніжніших... Дивуєшся дорогоцін-ності мови нашої: у ній що не звук, то подарунок, все крупно, зернисто, як самі перла”.

Українська літературна мова постійно розвивається і збагачується.

Цей процес проходить чотири етапи:

• на першому — зростає інтерес до мови, вона стає предметом наукового дослідження;

• другий етап — створюють мовні стандарти;

• на третьому — представники відповідної етнічної гру­пи опановують цю стандартизовану літературну мову;

• останнім етапом є процес поширення літературної мови у всіх сферах діяльності.

Проте не можуть стати високорозвиненими літератур­ними мовами абсо-лютно всі сучасні мови світу. Усе зале­жить і від кількості носіїв, і від ступеня поширення відпо­відної мови, й від її функцій та статусу. Бо людське суспільство ніколи не буває байдужим до мови. Воно виробляє мовний еталон – досконалу літературну мову. Щоб досягти цього еталону, треба дбати про високу культуру мови у повсякденній мовній практиці.

Мовна норма

У професійному мовленні треба дотримуватися загальноприйнятих мовних норм, стандартів, певних взірців, адже унормованість – головна ознака літератур-ної мови.

Мовна норма – уніфіковані, традиційні, найбільш поширені, сві­домо фіксо-вані стандарти реалізації мовної системи, обрані в процесі суспільної комунікації.

Мовна норма є ознакою літературної мови.

Літературна мовна норма – усталені, загальноприйняті правила, регламен-тації, взірці вживання мовних засобів у писемній і усній формі спілкування.

Літературна норма репрезентується в шкалі оцінювань: правиль­ності, до-речності й естетичної гармонійності.

Результатом визнання літературних норм є їх кодифікація у слов­никах і гра-матиках, що фіксують усталені мовні явища.

Критерії, на основі яких формується і встановлюється літературна норма:

1. системний критерій, який ґрунтується на відповідності мовних явищ законам, системі мови;

2. національний критерій, що бере до уваги відповідність мовного явища національного характеру, “народному духові”;

3. естетичний критерій, який базується на закономірностях функціонально-стилістичної доцільності (доречності) певної форми, її відповідності вимо-гам певного стилю;

4. критерій мови авторитетних письменників і визнаних зразків, що пе-редбачає нормативність мовних фактів тоді, коли їх можна підтвердити по-силаннями на твори авторитетних письменників минулого і сучасності, а також на визнанні добірних зразків, позбавлених виразного авторства (на-укова і науково-навчальна література, державно-урядові документи, пра-вописні кодекси і словники, вимова провідних акторів, дикторів);

5. статистичний критерій, що ґрунтується на врахуванні регулярності вжи-вання мовного явища;

6. культурно-історичний (територіальний) критерій, при якому береться до уваги належність мовних фактів до мови населення чітко окресленої те-риторії, на якій побутують певні мовно-літературні традиції.

Розрізняють такі варіанти норм:

Назва норм	Що регулюють норми
Орфоепічні норми	Правильну вимову звуків, звукосполучень.
Акцентуаційні норми	Регулюють вибір варіантів розташування і пере-міщення наголошеного складу серед ненаголо-шених.
Графічні норми	Нормативна передача звуків на письмі.
Орфографічні норми	Правильний запис слів.
Лексичні та фразеологіч-ні норми	Вживання слів та фразем у властивому їм зна-ченні та правильне поєднання слів та фразем за змістом у реченні і словосполученні.
Норми словотворення	Регулюють відбір морфем, їх розташування і сполучення у складі нового слова.
Морфологічні норми	Правильне вживання морфем, морфологічних форм та їхніх варіантів.
Синтаксичні норми	Усталені зразки побудови словосполучень і речень.
Стилістичні норми	Вживання мовних засобів відповідно до їх сти-лістичного забарвлення та стилю мовлення.
Пунктуаційні норми	Правильну розстановку розділових знаків.

Ці правила оберігають літературну мову від проникнення в неї суржику, сленгу, діалектизмів, і всього того, що може розхитати, спотворити її структуру.

Культура усного й писемного спілкування передбачає досконале знання та послідовне дотримування всіх мовних норм.

Усебічному розвиткові особистості сприяє висока культура мови. Це вмін-ня, по-перше, правильно розмовляти й писати і, по-друге, активно використову-вати мовні знання. Творчо застосовуючи їх відповідно до мети та обставин спіл-кування.

Правильним слід визнати усне й писемне мовлення, що відповідає грама-тичним, лексичним, стилістичним і вимовним нормам літературної мови. Поте правильність мовлення ще не засвідчує справжнього опанування мови. Можна го-ворити або писати досить правильно, але надто одноманітно. Такому мовленню бракує творчого підходу, стилістичної виразності. А живомовне мистецтво дося-гається вмілим і доцільним уживанням слів різних стилів, різноманітних синтак-сичних конструкцій, а також в усному мовленні – багатством інтонацій…

Мова – духовний скарб, який нам слід берегти і примножувати.