- •1.Спеціальні історичні дисципліни (сід) як методи історичного дослідження. Їх предмет та завдання
- •2. Історія спеціальних історичних дисциплін
- •3. Спеціальні історичні дисципліни в системі гуманітарних наук. Класифікація сід.
- •4.Дипломатика як сід : предмет і методи
- •5.Розвиток дипломатики у Західній Європі та на українських землях до середини XVIII ст.
- •6. Розвиток дипломатики як сід у хіх-хх ст.
- •7. Історія української дипломатики хіх-хх ст. Сучасні напрямки дипломатичних досліджень.
- •8.Канцелярія і документ в історії середньовічної європейської культури.
- •9. Історія середньовічної канцелярії: канцелярія церковна і світська.
- •10. Просопографія як метод у дослідженні історії дипломатики.
- •11. Особливості розвитку середньовічного документа.
- •13. Дипломатика Київської Русі: особливості розвитку документа.
- •14.Дипломатика Галицько-Волинської держави: особливості організації канцелярії та розвитку документа.
- •15. Актова документація на українських землях у складі Корони Польської та Великого князівства Литовського. Типи канцелярій.
- •16. Дипломатика Української Гетьманської держави середини XVII – XVIII ст.
- •17. Особливості формуляру гетьманських універсалів XVII-XVIII ст.
- •18. Канцелярія Волинської Метрики у дослідженнях п. Кулаковського.
- •19. Документ і канцелярія галицько-волинських князів у науковому доробку о. Купчинського.
- •20. Палеографія як сід, її предмет і методи.
- •21. Розвиток палеографії до середини XVIII ст. «Ars discernendi vera ac falsa».
- •22. Історичний розвиток палеографії у Західній Європі XVIII-XX ст.
- •23. Історія української палеографії у хіх-хх ст.
- •24. Особливості методики дослідження київських графіті у науковому доробку с. Висоцького.
- •25. Еволюція та співіснування глаголичної та кириличної традицій слов’янської писемності у дослідженнях м. Брайчевського.
- •26. Методика ідентифікації почерків писарів гетьманської канцелярії у дослідженні в. Панашенко.
- •27. Виникнення писемності у східних слов’ян. «Сказання про письмена» чорноризця Храбра як джерело до вивчення ранньої історії слов’янської писемності.
- •28. Особливості уставного письма: характерні риси, етапи розвитку. Основні пам’ятки уставу на українських землях.
- •29. Кириличний півустав на українських землях.
- •30. Особливості розвитку українського скоропису XV-XVIII ст. Періодизація історії скоропису.
- •31. Класифікація та особливості латинського письма іі ст. До н. Е. – V ст. Н. Е.
- •32. «Каролінгська реформа» письма – етапи реалізації та вплив на історію європейської культури.
- •33 . Особливості розвитку середньовічного латинського письма.
- •34. Готичне письмо у середньовічній культурі: періодизація, особливості, класифікація.
- •35. Гуманістична реформа латинського письма у Європі.
- •36. Неографія як сід: предмет і методи.
- •37. Кирилична неографія: історія формування, особливості дослідницьких методів.
- •38. Брахиграфія у латинському письмі: історія формування та особливості скорочень.
- •39. Брахиграфія у кирилиці: головні особливості та засади скорочень.
- •40. Епіграфіка як сід: предмет і методи.
- •41. Особливості розвитку епіграфічного письма на українських землях: особливості графіки та сфер застосування.
- •42. Папірологія як сід.
- •43 . Історична хронологія як сід.
- •44. Виникнення і розвиток хронології як сід.
- •45. Поняття календаря у хронології. Історія календарних систем.
- •46. Поняття часу та формування перших календарних систем. Місячний, місячно-сонячний та сонячний календарі (Стародавній Єгипет, Вавілон, антична Греція).
- •47. Точка відліку календаря. Поняття ери.
- •48. Розвиток системи обліку часу на українських землях.
- •49. Значення хронології у роботі історика з джерелами. Проблеми переведення дат на сучасну систему літочислення.
- •50. Філігранологія як спеціальна історична дисципліна
11. Особливості розвитку середньовічного документа.
Термін «документ»вживається переважно для означення юридичного акта. Середньовічні документи висвітлюють різні приватно-правові та публічно-правові питання епохи: боротьбу феодалів за землі та підданих, торгівлю і становище торгово-ремісничого населення, економічні та політичні відносини країни. В давнину життя людей не вимгало документальних підтверджень –їх взаємини будувались на усних свідченнях. Перші знайомства словян з документом пов’язані з появою у них держави. Ранні міжнародні зв’язки, розвиток державності, зміцнення феодальної власності примушують словянських володарів поширити документ всередині країни. В той час документ починав визнаватися як довговічний акт з вірогідним підтвердженням фактів. У документальному свідченні була зацікавлена церква, яка прагнула отримати князівські підтвердження на маєтки. До найдавніших документів цього типу відносяться грамоти князів Волод.Святославовоча та Ярослава Мудрого про суди. Наприкінці13 ст на початку 14 ст документ набирає більш послідовної форми ,. А його зміст значно розширюжться. Тогочасний документ все ширше виходить у приватне та юридичне життя панівних верств населення. Східнословянська дипломатика, розвиваючись протягом 3-4 ст на самобутній основі, піддається впливом його латинського варіанту. У 14-15 ст документальна база швидко зростає. Серед різних типів і видів писемних памяток значне місце посідає документ. Число відомих на сьогодні докум., що стосується тільки терит. УРСР, досягає чотирьохсот, писаних кирилицею та 1,5 тис –лат мова.
12. Формуляр середньовічного документа.
Формуляр документа – внутрішня структура, зміст і стилістичні особливості тексту документа, які вперше сформував французький ерудит – Жан Мабільйон. Характерною рисою формуляра є сталість побудови. Розрізняють умовний (найзагальніша схема побудови документів в цілому), абстрактний (загальна схема побудови документів певного різновиду), конкретний (схематична структура певних груп документів усередині конкретного виду документів) та індивідуальний (схема побудови окремо взятого тексту) формуляри. Умовний формуляр середньовічного та ранньомодерного документу: Середньовічний документ складається з : 1)Вступний протокол -інвокація (від лат. звернення,заклик) – заклик до «священного імені» , з метою забезпечення успіху в тому , про що йде мова нижче. Інвокація відображається словами або відображається графічно. -інтитуляція (від лат. титулую) – називання власного імені, звання, громадянського становища, того хто видав документ. -інскрипція (від лат. напис) – вказівка на адресата,якому надається документ. Він може адресуватися, як одній особі так і багатьом особам. 2)Власне зміст -аренга (пізнання,вступ) – інформація про загальні мотиви видачі документа, викладені у формі розповіді, роздумів, міркувань. Аренга є вступом до другої частини форм. -промульгація (з лат. оповіщення, оголошення) – про здійснення волі експонента, видачу документа, з повідомленням про це одержувача і громадськості. -наррація (з лат. розповідь) – конкретні підстави видачі документа. У наррації характеризуються дія та умови, що передують акту складання документа. -диспозиція (з лат. розміщення) – власне зміст документа, що виражає, що виражає волю експонента та вказує на здійснення юридичного акта. У документі дарчого характеру диспозиція часто включає всіх нерухомих і рухомих об’єктів власності. -санкція (постанова) – засіб, який буде застосований на випадок порушення ухвали, про яку йдеться в документі. Санкції часто містять погрозу покарання того, хто порушить застереження документа. -кораборація(з лат. зміцнюю, посилюю) – способи і засоби засвідчення документа, з яким він набирає правові сили. Кораборація може бути у вигляді тексту, печатки, підпису. 3)Закінчення - підписи, формула охоплює: 1.Підпис експонента або його довіреної особи; 2.Підпис писаря чи урядовців канцелярії; 3.Підписи свідків, які беруть участь у правовій чинності або осіб присутніх при передачі документа. -датація – зазначення місця і часу складання документа. Бувають випадки, що дотація представляється не в кінці, а на початку документа, або і там, і там. -апрекація(з лат. благо, молю, прошу) – кінцеве побажання, щоб викладений у документі зміст був довго вічним. Засвідчувальна частина: субскрипція – формула,що передає суть засвідчувальної дії, сигнатура - підпис. Розглянутий тип формуляра класичний для середньовічного документа. Такого взірця дотримувались вищі державні установи – князівські, королівські, господарські канцелярії, а канцелярії вищих державних установ. Проте, не слід вважати, що перелік формул формуляра є вичерпним і становить обов’язків траферат, за яким складалися всі документи середньовіччя. Формуляр розвивався і змінювався залежно від розвитку змісту різновидів документа.
