11. Особливості розвитку середньовічного документа.

Термін «документ»вживається переважно для означення юридичного акта. Середньовічні документи висвітлюють різні приватно-правові та публічно-правові питання епохи: боротьбу феодалів за землі та підданих, торгівлю і становище торгово-ремісничого населення, економічні та політичні відносини країни. В давнину життя людей не вимгало документальних підтверджень –їх взаємини будувались на усних свідченнях. Перші знайомства словян з документом пов’язані з появою у них держави. Ранні міжнародні зв’язки, розвиток державності, зміцнення феодальної власності примушують словянських володарів поширити документ всередині країни. В той час документ починав визнаватися як довговічний акт з вірогідним підтвердженням фактів. У документальному свідченні була зацікавлена церква, яка прагнула отримати князівські підтвердження на маєтки. До найдавніших документів цього типу  відносяться грамоти князів Волод.Святославовоча та Ярослава Мудрого про суди. Наприкінці13 ст на початку 14 ст документ набирає більш послідовної форми ,. А його зміст значно розширюжться. Тогочасний документ все ширше виходить у приватне та юридичне життя панівних верств населення. Східнословянська дипломатика, розвиваючись протягом 3-4 ст на самобутній основі, піддається впливом його латинського варіанту. У 14-15 ст документальна база швидко зростає. Серед різних типів і видів писемних памяток значне місце посідає документ. Число відомих на сьогодні докум., що стосується тільки терит. УРСР, досягає чотирьохсот, писаних кирилицею та 1,5 тис –лат мова.

12. Формуляр середньовічного документа.

Формуляр документа – внутрішня структура, зміст і стилістичні особливості тексту документа, які вперше сформував французький ерудит – Жан Мабільйон. Характерною рисою формуляра є сталість побудови. Розрізняють умовний (найзагальніша схема побудови документів в цілому), абстрактний (загальна схема побудови документів певного різновиду), конкретний (схематична структура певних груп документів усередині конкретного виду документів) та індивідуальний (схема побудови окремо взятого тексту) формуляри. Умовний формуляр середньовічного та ранньомодерного документу: Середньовічний документ складається з : 1)Вступний протокол    -інвокація (від лат. звернення,заклик) – заклик до «священного імені» , з метою забезпечення успіху в тому , про що йде мова нижче. Інвокація відображається словами або відображається графічно.    -інтитуляція (від лат. титулую) – називання власного імені, звання, громадянського становища, того хто видав документ.    -інскрипція (від лат. напис) – вказівка на адресата,якому надається документ. Він може адресуватися, як одній особі так і багатьом особам. 2)Власне зміст    -аренга (пізнання,вступ) – інформація про загальні мотиви видачі документа, викладені у формі розповіді, роздумів, міркувань. Аренга є вступом до другої частини форм.    -промульгація (з лат. оповіщення, оголошення) – про здійснення волі експонента, видачу документа, з повідомленням про це одержувача і громадськості.    -наррація (з лат. розповідь) – конкретні підстави видачі документа. У наррації характеризуються дія  та умови, що передують акту складання документа.    -диспозиція (з лат. розміщення) – власне зміст документа, що виражає, що виражає волю експонента та вказує на здійснення юридичного акта. У документі дарчого характеру диспозиція часто включає всіх нерухомих і рухомих об’єктів власності.    -санкція (постанова) – засіб, який буде застосований на випадок порушення ухвали, про яку йдеться в документі. Санкції часто містять погрозу покарання того, хто порушить застереження документа.     -кораборація(з лат. зміцнюю, посилюю) – способи і засоби засвідчення документа, з яким він набирає правові сили. Кораборація може бути у вигляді тексту, печатки, підпису. 3)Закінчення    - підписи, формула охоплює: 1.Підпис експонента або його довіреної особи; 2.Підпис писаря чи урядовців канцелярії; 3.Підписи свідків, які беруть участь у правовій чинності або осіб присутніх при передачі документа.    -датація – зазначення місця і часу складання документа. Бувають випадки, що дотація представляється не в кінці, а на початку документа, або і там, і там.    -апрекація(з лат. благо, молю, прошу) – кінцеве побажання, щоб викладений у документі зміст був довго вічним. Засвідчувальна частина: субскрипція – формула,що передає суть засвідчувальної дії, сигнатура - підпис.      Розглянутий тип формуляра класичний для середньовічного документа. Такого взірця дотримувались вищі державні установи – князівські, королівські, господарські канцелярії, а канцелярії вищих державних установ. Проте, не слід вважати, що перелік формул формуляра є вичерпним і становить обов’язків траферат, за яким складалися всі документи середньовіччя. Формуляр розвивався і змінювався залежно від розвитку змісту різновидів документа.