40. Епіграфіка як сід: предмет і методи.

Епіграфіка,-допоміжна історична дисципліна, що вивчає написи (переважно стародавні та середньовічні) на твердих матеріалах (камені, металі, глині і т. д.). Виникла в епоху Відродження; Методика Епіграфіка як науки  розроблена в 18-19 ст. Розшифровка єгипетських ієрогліфів, клинопису, мікенської писемності значно розширила в 19-20 ст. область Епіграфіки.Епіграфічні тексти - важливе джерело з політичної, соціальної та економічної історії; написи зазвичай сучасні містяться в них відомостей. Засновниками вважаються німецькі вчені Август Бек і Теодор Момзен. Епіграфічні тексти- одне з основних джерел політичної,соціальної та економічної історії та історії культу от. Як правило,зміст напису віддзеркалює час,в який віе був створений. До основних завдань епіграфіки належить визначення часу і місця появи написів,реконструкція та дешифрування текстів,технологія письма тощо. Чимало написів на стінах храмів,гробниць є найдавніші ієрогліфічні написи Єгипту ,(Деякі ідеограми - більш раннього часу): Серед піздньоієрогліфічних написів відомий  Розеттський камінь, вивчення якого послужило початком розшифровки ієрогліфів. Ще у 1923 році дослідник о. Большаков писав,що в Єгипті на місці колишньої столиці фараона Ехнатона був винайдений його так званий дипломатичний архів: глиняні дощнчки із клиноподібним письмом. Усі давні написи за змістом поділяють на 2 групи : офіційні(закони,угоди,договори) та привітні (заповіти,епітафії).   Мабуть,найціннішим епіграфічним матеріалом є написи-графіті на стінах давніх архітектурних памяток. Лідерство у їх дослідженні належить С. Висоцькому,який вивчив графіті церков України. За тематичним спрямуванням ці написи систематизуються на історичні записи,поминальні,побутового характеру,окремі імена тощо.   Однією з найінформативніших епіграфічних памяток є епітафії від грец.— надгробний,надмогильний напис, переважно у віршованій формі. Історіографія епітафії сягає сивої давнини,оскільки дослідження некрополя мають давню історію. Розквіт цього жанру припадає на 18-поч. 19 ст.

41. Особливості розвитку епіграфічного письма на українських землях: особливості графіки та сфер застосування.

Епіграфіка – СІД, яка вивчає давні написи на твердих матеріалах (переважно – мармурі, вапняку, пісковику та інших гірських породах, на металі, дереві, випаленій глині тощо). За характером знаряддя й способом письма розрізняють написи: старанно вирізьблені різцем на камені (лапідарні) видряпані гострим знаряддям – так звані графіті, здебільшого зроблені недбало;  намальовані фарбами – так звані дипінті. Епіграфічні пам’ятки часто становлять єдине писемне джерело з давньої історії того чи іншого міста, країни тощо. Розвиток епіграфічного письма прийнято поділяти на епіграфіку античну, середньовічну, нову.На території України важливим історичним джерелом від 6ст. до н. е. і до 4-5 ст. н. е. є грецькі і латин. написи з давньогрецьких міст Тіри, Ольвії, Херсонеса Таврійського, Пантікапея та ін. Для вивчення середньовіччя ( зокрема, епохи Київської Русі) й пізнішого часу (аж до 18 ст.) велике значення мають написи на стінах будівель, могильних пам’ятниках і окремих побутових речах. Могильні написи з гробниць, пам’ятників, церковних стін і церковних плит, - основний епіграфічний матеріал середньовіччя. Написи на будинках, щитах і гербах, підписи до фресок виводяться пензлем і схожі на рукописний стиль. Теж саме можна сказати про вигравірувані написи на печатках, медалях, посудинах.     Наносячи текст на камінь і метал, гравірувальник 6-13 ст. більшою мірою не шукав нових, порівняно з рукописними, алфавітних образів. Все більше текстів записують на твердих матеріалах через недовговічність пергаментних архівів.          Багато давніх написів є на стінах Софіївського собору в Києві. Це, зокрема, графіті, і написання графітів має свої особливості. Матеріал їх письма є досить твердий фресковий тиньк, а прилади різні гострі предмети:ножі, цвяхи і навіть голки Можна сказати, що важливими є пам’ятні графіті, що оповіщають про пізні події , іноді літописного характеру.    До першої половини 11 ст. також  можна віднести дві датовані написи 1052 та 1054 року. Їх виявленні на фресковому зображенні  св..Пантелеймона . в надписі йдеться про короткочасну подію – грім , що стався 3 березня 1052 року , або вірогідніше про блискавку яка вдарила у Софійський собор . Літери їх глибоко порізані в тиньку пером . Напис – графіті  з Новгорода є одним із прикладів того ,як київська писемність поширилася у різні міста Київської Русі.            Почерк надписів графіті другої половини 12 ст. можна цілком слушно віднести до ділового письма ,бо всі літери нахиленні праворуч , зовсім відсутнє намагання ретельно вишкрябувати кожну літеру. Надписи – графіті часів Київської Русі відомі в інших містах України , зокрема в Чернігові та Галичі.     З розквітом міського життя характер публічних написів починає змінюватись, а їх кількість збільшується, характеризується більшою свободою та суспільною ініціативою. Поява публікацій з епіграфіки зумовлена, найчастіше, появою нових знахідок та реконструкцій. Розвиток вітчизняної епіграфіки пов'язаний з вивченням головним чином античних написів. Повне зведення відкритих на кінець 19 – поч. 20 ст. античних написів видавав лат. Мовою В.В. Латишев («Давні написи, грецькі і латинські, північного узбережжя Чорного моря»). Поряд з вивченням античних написів почали широко досліджувати давньоруські епіграфічні пам’ятки (праці Б.О. Рибакова, С.О. Висоцького та ін.)