24. Особливості методики дослідження київських графіті у науковому доробку с. Висоцького.

Особливості методики дослідження київських графіті у науковому доробку С. Висоцького. Основні роботи проводились С. Висоцьким під час вивчення графітті собору св. Софії у Києві під час реставраційних робіт фрескового живопису 1959-1963 рр. Основною перешкодою виступала наявність живопису 18-19 ст. Під час досліджень у соборі роботи проводились у такій послідовності 1) обстеження стін і виявлення написів 2) видалення олійного живопису і шпаклівки 19 ст. 3) прочитання і датування тексту 4) фотофіксація і виготовлення прорисів Обстеження стін проводили за допомогою бокового освітлення дзеркальними електролампами з метою виявлення рельєфу нанесених графітті. Оглядались не лише відкритті реставраторами місця, але й стіни де фрески були ще під шарами пізнішого живопису. Найбільш трудоємною роботою було розчитування та датування текстів. Це було зумовлено поганим станом збереженості написів. Часто окремі букви, а той  цілі рядки не читались, і в кращому випадку могли бути відновленні за змістом напису. Численні царапини, випади, вибоїни і потертості утруднювали і без того складне прочитання написів. Фотофіксація і виготовлення прорисів на думку самого Висоцького, як і методика вивчення графітті не мають якигось чітких прийомів. Кожний дослідник застосовує метод який здається йому найкращим у тих чи інших умовах. Ним були використана як методика В. Щепкіна який відтискував графітті на спеціальну мастику, так і метод Б. Рибакова, який прикладав листок кальки чи цигаркового паперу на стіну і заштриховував рельєну нерівність олівцем. Була невдала спроба використання методу естампажу. Основна ж методикою яку С. Висоцький постійно застосовував була наступна. Виявлені давні графіті фотографувались апаратом 13Х18 см при боковому освітленні що дозволяло побачити навіть незначний рельєф написів. В поле зйомки включалась масштабна лінійка довжиною 3 см. З отриманих негативів йшло збільшення до натуральної величини. На основі досліжень графітті храму св. Софії ним було опубліковано монографії Древнерусские надписи Софии Киевской 1966 та Средневековие надписи Софии Киевской. У праці Київська писемна школа 10-12 ст. автор згадує про дослідження у Видубицьком у монастирі. Загалом застовуння вищеописаної методики дозволило вченосу ввести у дослідницький обіг чимало цікавого та актуального матеріалу. Роль київських графітті у виченні середньовічної історії та культури є неоціненною, чому ми завдячуємо саме С. висоцькому.

25. Еволюція та співіснування глаголичної та кириличної традицій слов’янської писемності у дослідженнях м. Брайчевського.

У контексті вивчення походження слов"янської писемності надзвичайно цінним та вагомим є внесок у цю проблемати досліджень Михайла Юліановича Брайчевського. Цій проблематиці присвячена його відома праця "Походження слов"янської писемності" яка готувалась тривалий час, але вийшла з друку лише в незалежній Україні. Автор тут викрористовував не лише писемні джерела, а й величезний археологічний матеріал.Цю працю вчений розглядав як частину власної концепції щодо розвитку слов"янства та слов"янської культури античних та середньовічних часів. У зв"язку з цим погляди автора стосовно походження та еволюції криличного та глаголичного письма є доволі цікавими та неординарними навіть зараз.  Його концепція має узагальнюючий храктер і розглядає дане питання не лише у широкому хронологічному діапазоні, а й з залученням різноманітних даних про те як писемність виникла у інших народів. На думку Брайчевського, у поліетнічному середовищі мешканців степової та лісостепової смуги Східної Європи у ІІ-І тис. до н.е. формувалась певна система ієрогліфічної писемності, яка набула більш-менш розвинених форм за сарматських часів. ЗЖ часом частина знайомиться з грецьким фонетичним письмом, яке було значно зручніше за недосконалу ієрогліфіку. Далі, як вважає вчений ці дві системи співіснують та зберігаються доволі тривалий час, аж до часів Київської Русі та Хазарського каганату. Процес адаптації давньогрецької абетки до потреб адекватного відтворення слов"янських говірок міг займати кілька століть в умовах раннього середньовіччя. Його наслідком стало утворення кирилиці. Отже на початку діяльності місій Кирила і Мефодія у Пвн. причорномор"ї вже існувала протокирилиця. Кирило швидче за все винайшов глаголицю. В ній використовувались окремі елементи місцевої "сарматської" традиції поряд з писемними системами іншого походження. можливо в її основу кирило поклав систему з якою він ознайомився під час свого перебування в Херсоні і якою вже був виконаний слов"янський переклад деяких християнських текстів. Але ця оформлена кирилом штучна абетка була значно складнішою ніж та яка поступово склалась на основі грецького алфавіту. Тому вона не прижилася затримавшись хіба що на кілька століть у західнобалканському регіоні. Але вже навіть тут учні слов"янських першовчителів що переселилися після смерті цих діячів з Моравії до Болгарії повертаються здебільшого до протокирилиці надаючи їй в кінці 9 ст. вигляду класичної церковнослов"янської писемності. У такому упорядкованому вигляді ця абетка за якою закріпилась назва кирилиця поширюється у Київській русі на кін. 10 ст., особливо після прийняття Володимирового хрещення. Адже на цей час основна церковна література була перекладена цією мовою саме у системі цієї абетки. Поширенню цієї абетки по Русі на думку Брайчевського сприйяло і використання у Києві близькою протокириличної абетки.