23. Історія української палеографії у хіх-хх ст.

Рукописи східних і південних слов’ян здавна привертали увагу спеціалістів , але предметом систематичного  вивчення стали лиш на початку XIX ст. 1825р. видано перший опис приватного зібрання рукописів , складений К.Ф.Калайдовичем та П.М.Строєвим . Поступове відкриття протягом ХІХ ст. великої кількості рукописних пам’яток , видання альбомів документів з палеографічними коментарями , узагальнення значного палеографічного матеріалу в описах  книгосховищ та архівів створили умови для переходу від початкового нагромадження до систематизації , від опису окремих рукописів до створення загальних основ слов’яно-російської палеографії , видаються загальні курси з палеографії .Значний внесок у розвиток української палеографії ввів О.І.Соболевський , який досліджував рукописні книги і найхарактерніші знаки уставного , півуставного і частково скорописного письма за сторіччями (ХІ - ХІV) Це все він узагальнив у праці «Славяно-русская палеографія» . В окремому розділі він аналізує орфографію рукописів київських та галицько-волинських Теоретична спадщина української палеографії  дореволюційних часів складається  з описів рукописних зібрань бібліотек та палеографічних характеристик окремих рукописів .  Важливим внеском  , у дослідженнях ураїнської палеографії  були , роботи львівських науковців . Ряд описів львівських рукописних зібрань , що майже повністю збереглися до наших днів , здійснив І.С.Свєнціцький ,яки досліджував мистецтво рукописної книги (заставки , ініціали та ін.) у книзі «Кириличні  пергаміни XII- XV ст», де він детально описує орнаментовані сторінки усіх пергаментних рукописів та уривків , що збереглися у Львівському державному музеї українського мистецтва . Наприкінці XIX – на  початку XX ст. опубліковані  описи , багатьох  рукописних зібрань України : Чернігівської духовної семінарії , Почаївської лаври , Одеського товариства історії та старожитностей  та ін. У  1890р. П.Владимиров робить першу і єдину до цього часу спробу дати зведений огляд усіх відомих на той час пам’яток українського письма .У праці «Обзор південноруських і західнорусських пам’яток письменності від ХІ до XVII ст.» де він систематизував у хронологічному порядку 167 рукописів з детальними палеографічними коментарями , де він детально зупиняється на особливостях мови і правопису давньоруського та українського письма . Перша спроба наукової розробки укр. палеографії належить І.Каманіну .За роки радянської влади вивчення окремих питань палеографії було пов’язане з діяльністю Археографічної омісії УАН . За останні роки у дослідженні СІД(палеографії) досягнуто певних успіхів , про що свідчать республіканські наукові конференції з архівознаства та ін спец. Істор.дисциплін , наукові семінари в Києві та Львові, видання міжвідомчого збірника «Історичні джерела та їх використання». Проте постає ще бгато питань в українській палеографії . Зокрема , подальша розробка періодизації української палеографії ,з урахуванням певних аспектів(соц.-економічного , політичного )також важливим є вивчення особливостей письма на західноукраїнських землях – Галичині , Буковині, Закарпатті. Також потрібує вивчення питання взаємозв’язку та взаємовпливу  українського , білоруського та рос. Письма , яке мало спільну основу походження .а також взаємозв’язки з іншими слов’янськими народами – сербами болгарами та іін.