4. Технологія здійснення педагогічного процесу

Етап здійснення педагогічного процесу складається із таких взаємозв’язаних елементів:

– постановка і роз’яснення цілей і завдань діяльності;

– взаємодія педагогів і учнів;

– передача інформації;

– організація навчально-пізнавальної діяльності та інших видів розвивальної діяльності;

– використання методів, засобів і форм педагогічного процесу;

– створення сприятливих умов для діяльності;

– стимулювання активності вихованців;

– регулювання і коригування ходу педагогічного процесу;

– поточного контролю;

– забезпечення зворотного зв’язку.

Слід пам’ятати, що педагогічний процес – ситема значною мірою саморегульована.

Оперативний зворотний зв’язок сприяє своєчасному введенню коригуючих поправок, які надають

педагогічній взаємодії необхідної гнучкості.

Центральне місце в здійсненні педагогічного процесу займає організація діяльності

школярів, яка, по суті, є реалізацією задуму і проекту функціонування педагогічного процесу.

Основними факторами, які забезпечують ефективність спільної діяльності вчителя й учнів

є :

– особистісна орієнтованість діяльності;

– співробітництво вчителя і учнів у діяльності;

– активізація діяльності школярів.

М.С.Коган та Н.Є.Щуркова пропонують такий перелік розвивальних видів діяльності дітей:

– пізнавальна діяльність;

– трудова діяльність;

– художня діяльність;

– спортивна діяльність;

– громадська діяльність;

– ціннісно-орієнтаційна діяльність, спрямована на осмислення загальнолюдських

цінностей, на усвідомлення своєї належності до світу ;

– комунікативна діяльність.

У різні періоди вікового розвитку зміст діяльності і співвідношення її видів змінюються.

Психологи виділяють провідні види діяльності.

Основні закономірності, які обумовлюють організацію дитячої діяльності:

– кожен з видів діяльності має розвивальні і виховні можливості;

– кожен вид діяльності має свою специфіку, тому в педагогічному процесі необхідно

використовувати всі види;

– діяльність дітей повинна бути не тільки суспільно корисною, але й мати для них

особистий сенс;

– розвивальні і виховні можливості діяльності значно зростають, коли вона

організовується як колективна і творча, спрямована на задоволення потреб суспільства і

в той же час враховує потреби й інтереси школярів ( І.П.Іванов).

Педагогами виділяються вимоги до технології організації будь-якої діяльності:

– при організації діяльності предметний результат її поглинається виховним (зміною

особистості, її поведінки і дій);

– при здійсненні діяльності має формуватися ставлення учнів до оточуючого світу;

– обов’язковою вимогою є створення умов для переживання вихованцями позитивних

емоцій, почуття задоволення собою, своїми можливостями;

– діяльність повинна формувати соціально цінні мотиви поведінки;

– організація кожного виду діяльності має здійснюватися за специфічними

організаційними правилами, які стосуються об’єму, місця, часу (дозування) і т.п.

Технологія організації навчально-пізнавальної діяльності на уроці (або технологія

організації засвоєння учнями певної теми) зумовлена структурою процесу засвоєння:

сприймання, розуміння, осмислення, закріплення, застосування.

Технологія такого засвоєння вибудовується в логічний ланцюжок, який починається

всередині одного уроку і завершується всередині другого (варіант комбінованого уроку):

(В.О.Сластьонін)

– вивчення нового матеріалу (20-25 хв.):

═ оголошення мети і завдань вивчення, створення мотиваційної

основи;

═ здійснення операцій, спрямованих на вироблення в учнів умінь і

формування навичок;

═ здійснення операцій, спрямованих на формування світогляду і

моральних переконань.

– закріплення( 5 хв.):

═ первинне повторення змісту матеріалу;

═ організація осмислення нової інформації за допомогою постановки завдань, які б

пов’язували новий матеріал з раніше засвоєними знаннями;

═ перевірка розуміння учнями нового матеріалу і встановлення рівня його засвоєння;

– домашня робота: вторинне повторення і осмислення навчального матеріалу уроку (20

хв.);

– повторення змісту теми попереднього уроку учнями шляхом взаємоопитування (парами),

яке сприяє актуалізації знань і умінь, формуванню навичок усного висловлювання(5 хв.);

– фронтальне повторення (10-15 хв.):

═ виділення головного, узагальнення навчального матеріалу;

= підсумки.

Ця технологія містить, крім основних елементів комбінованого уроку, також елемент

колективного способу навчання (КСО), коли на початку уроку учні працюють у парах(змінних), по

черзі виконуючи ролі вчителя і учня (В.К.Дяченко). Реалізована вона в досвіді вчителя-новатора

С.Д.Шевченка (Див. С.Д.Шевченко. Школьний урок: как научить каждого.– М., 1991).

Іншими словами, це один з варіантів продуктивної технології з елементами технології

співробітництва.

Технологія організації розвивальних видів діяльності школярів

На думку сучасних педагогів, основою технології організації розвивальних видів діяльності

залишається педагогічна вимога, але не пряма, а опосередкована, яка опирається на активність

вихованців, стимулює їхній творчий саморозвиток, формує потребу в ньому, озброює засобами

самовпливу. Основні завдання педагога:

– будувати предметний зміст діяльності;

– організовувати спільну діяльність.

Тут найкраще використовувати технологію колективної творчої діяльності. Перші три

(підготовчі) етапи її були описані в попередньому питанні. Четвертий етап – проведення КТС –

може мати такий технологічний ланцюжок:

– початок;

– основна частина;

– закінчення.

Початок (як організаційний момент уроку) має на меті створити певний психологічний

настрій. Тут може бути використано музику, пісню, вступне слово педагога чи ведучого.

Основна частина – здійснення запланованої діяльності – пізнавальної, трудової, ціннісно-

орієнтаційної тощо.

Закінчення – заключне слово, підведення підсумків (загальне, без аналізу), заключна пісня

тощо.

П’ята і шоста стадії КТС (колективний аналіз справи і аналітична робота самого педагога) –

це вже власне ІІІ етап педагогічного процесу – аналітичний і про це мова піде далі.