4. Демократизація виховання.

Має на увазі розвиток співробітництва вихователя й вихованців, встановлення

взаємоповаги і довір'я між ними, вимагає від вихователя сприймати особистість вихованця як

вищу соціальну цінність, поважати його право на розвиток здібностей і виявлення

індивідуальності і, разом з тим, формувати у нього свідоме ставлення до своїх прав і свобод,

громадянську відповідальність.

5. Природовідповідність у вихованні, диференціація та індивідуалізація виховного

процесу.

Даний принцип будується на закономірній залежності ефективності виховного процесу від

врахування вікових, статевих та індивідуальних особливостей учнів. Він вимагає посиленої уваги

до кожної дитини, до вивчення її природних особливостей, її інтересів, нахилів, бажань,

здібностей, можливостей і побудови виховного процесу на основі цього вивчення. Диференціація

– врахування особливостей групи учнів розглядається як шлях до повної індивідуалізації процесу

виховання.

6. Особистісно зорієнтований підхід у вихованні.

Цей принцип можна розглядати як поглиблення попереднього, орієнтацію не лише на

зовнішній вплив, а переважно на самовиховання. Він вимагає уміння діагностувати рівень

сформованості різних якостей особистості; залучення до діяльності, яка поступово ускладнюється,

що забезпечує розвиток особистості; корекцію відхилень у вихованні й розвитку; максимальної

опори на активність особистості; поєднання виховання з самовихованням, розвиток самостійності.

7. Культуровідповідність та інтеркультурність виховання.

Означає здійснення виховання в контексті культури, орієнтацію на засвоєння досягнень

культури та подальший її розвиток. Принцип вимагає органічного зв'язку виховання з історією

народу, його культурними і побутовими традиціями, з народним мистецтвом, ремеслами і

промислами, з естетичною, правовою, політичною, духовною, моральною, трудовою, фізичною,

економічною, екологічною, інтелектуальною культурою, культурою сімейних стосунків;

забезпечення духовної єдності та спадкоємності поколінь, інтегрованості української національної

культури в контекст світових цінностей, у загальнолюдську культуру.

8. Зв'язок виховання з життям, виховання в діяльності.

Дитина виховується живучи: граючись, працюючи, навчаючись.

А.С.Макаренко недаремно визначав виховання як змістовну організацію життя і діяльності

вихованців. Даний принцип вимагає будувати виховний процес як процес життєдіяльності

вихованців через залучення їх до різноманітних видів діяльності: навчально-пізнавальної,

трудової, художньо-естетичної, ціннісно-орієнтаційної, фізкультурно-оздоровчої, забезпечуючи

при цьому її позитивну соціальну орієнтацію.

9. Свідомість і активність учнів у процесі виховання, поєднання педагогічного

керівництва з ініціативою й активністю школярів.

Ефективне формування особистості відбувається лише за умови, що вона проявляє високу

активність у діяльності, особливо в тій, яку сама обирає, яка їй подобається, П.П.Блонський

стверджував, що справжнім вихователем є тільки той, хто будить дрімаючий дух у дитині і дає їй

1 Гончаренко С. Украінський педагогічний словник.– К.: Либдь, 1997.– С.76.

сили для дійсно органічного розвитку. Активно виконана діяльність – це та діяльність, яку учень

виконує не завдяки зовнішньому примушуванню, а в результаті внутрішнього потягу,

незадоволення собою, прагнення стати кращим.

Даний принцип вимагає так організувати виховний процес, щоб створювати умови для

самореалізації та самоствердження школярів, тобто педагогічні ситуації для збудження в них

внутрішніх суперечностей, і таким чином стимулювати їхню активність у різних видах діяльності,

формування у них потреб, мотивів і установок як стимулів активності. У той же час він застерігає

від ідеалізації сил і можливостей дітей, стихійності і самопливу. Для успішного розвитку дитини

потрібне мудре керівництво, з достатньою долею свободи і самодіяльності, із наданням

можливості свідомо обирати способи діяльності та відповідати за її наслідки.