2. Діагностика вихованості

Вихованість – це властивість особистості, яка характеризується сукупністю достатньо

сформованих соціально значущих якостей, які в узагальненій формі відбивають ставлення

людини до суспільства і оточуючих людей, до праці, до створених людьми матеріальних

благ, до самої себе.

Діагностика вихованості учнів необхідна вихователю на різних етапах розвитку вихованця.

Діагностика вихованості – це вивчення ознак вихованості, їх комбінацій з метою визначення

шляхів удосконалення виховного процесу в цілому і роботи з конкретним учнем. До

особливостей діагностики вихованості школярів відносять врахування вікових можливостей

вихованців, прогностичний характер діагнозу, прагнення до виявлення інтегральних

характеристик особистості учня, таких, як суспільна спрямованість, здатність включатися у різні

види діяльності, виявити в ній цілеспрямованість, осмисленість, самостійність, творчу активність,

відповідальність1.

Наприклад, можна визначити сформованість основних якостей особистості, які

відображають ставлення школяра:

а) до суспільства:

– суспільна активність;

– почуття обов'язку і відповідальності;

– патріотизм, громадянськість;

– бережливість;

–дисциплінованість;

б) до праці:

– працьовитість;

– акуратність;

– старанність;

– відповідальне ставлення до навчання;

– інтерес до певних видів діяльності;

в) до оточуючих людей:

– повага до старших;

– товариськість;

– піклування про молодших;

– чесність і правдивість;

– доброта й чуйність;

г) до себе:

– скромність;

– самоповага;

– вимогливість;

– цілеспрямованість;

– прагнення до самовдосконалення.

До методів діагностики вихованості можна віднести спостереження, компетентну оцінку,

самооцінку, складання незалежних характеристик, бесіду, інтерв'ю, творчі роботи, створення

виховних ситуацій. Використані у сукупності, вони дадуть можливість вихователеві всебічно

проаналізувати ступінь сформованості всього комплексу якостей особистості, її спрямованість,

здатність до зовнішньої регуляції та самовиховання.

Рівень сформованості кожної якості можна визначити орієнтовно так:

І рівень (0) незадовільний – характеризується негативною спрямованістю, якості не

проявляються, а навпаки, виявляються протилежні їм;

II рівень (1) низький – характеризується позитивною спрямованістю, якості проявляються

рідко, самоорганізація і самоконтроль відсутні, поведінка залежить від

випадкових обставин; такі учні потребують постійного контролю з боку

дорослих і підвищеної педагогічної уваги (як і попередня група), легко

можуть піддатися негативним впливам;

1 Мойсеюк Н.Є. Педагогіка. – К., 1999. – С.338-339.

III рівень (2) середній – характеризується позитивною спрямованістю особистості, якості

проявляються часто, але переважно при нагадуванні з боку дорослих,

поведінка нестабільна, прагнення до самовдосконалення не виражене;

IV рівень (3) достатній – характеризується позитивною спрямованістю, сталою

поведінкою, якості достатньо виражені, нагадування не потребує,

прагнення до самовдосконалення виявляє, але рівень активності,

ініціативи недостатній;

V рівень (4) високий – характеризується активно-позитивною спрямованістю особистості,

розвиненістю вказаних вище якостей, самостійністю і нормативністю

поведінки, ініціативністю і творчістю у діяльності, високим рівнем

саморегуляції, здатності до самовиховання.

Таким чином, ми бачимо, що виховання тільки тоді дієве, результативне, коли воно

стимулює роботу вихованця над собою.

В.О.Сухомлинський стверджував (на основі великого життєвого і педагогічного досвіду),

що "... найбільш відчутний результат виховання виражається в тому, що людина стала думати

про саму себе. Задумалася над питанням: що в мені хорошого і що поганого? Найвитонченіші

методи і прийоми виховання залишаться пустими, якщо вони не приведуть до того, щоб людина

подивилась на саму себе, задумалася над власною долею" 1.