1.7.Гуманістична спрямованість особистості вчителя.

Найголовнішим у професії педагога є гуманістична спрямованість його особистості. Менш

за все педагог має піклуватися про власне самоствердження, про свій авторитет (хоч це теж

потрібно). Головне для вчителя – вихованець, спряння його самоактуалізації, допомога йому в

адаптації до соціального середовища, вибір таких засобів педагогічної взаємодії, які б найбільше

сприяли реалізації виховних ідеалів.

Вчитель, який не любить учнів, не любить свою професію – не педагог, а

заробітчанин. У письменниці Ф.Вігдорової можна зустріти такі слова: “Любиш ти – ти вчитель,

не любиш – вчителя нема, є тільки рядок у відомості про зарплату”.

Прекрасно висловився з цього приводу російський письменник Л.Толстой: “Якщо

вчитель має тільки любов до справи, він буде добрим учителем. Якщо вчитель відчуває тільки

любов до учня, як батько, мати, він буде кращим за того вчителя, який прочитав усі книжки, але

не відчуває ні любові до справи, ні до учнів. Якщо вчитель поєднує в собі любов до справи і до

учнів, він – досконалий учитель”.

Великого значення особистості вчителя у вихованні надавав К.Д.Ушинський. Він

стверджував: “У вихованні все має грунтуватися на особистості вихователя, тому що виховна

сила виливається тільки з живого джерела людської особистості. Ніякі статути і програми,

ніякий штучний організм закладу, як би хитро він не був придуманий, не може замінити

особистості у справі виховання... Без особистого безпосереднього впливу вихователя на вихованця

справжнє виховання, що проникає в характер, неможливе. Тільки особистість може діяти на

розвиток і визначення особистості, тільки характером можна сформувати характер.”

1.8.Педагогічна майстерність, її витоки, структура, шляхи розвитку.

Високий рівень педагогічної діяльності прийнято називати педагогічною майстерністю.

Питанню формування майстерності вчителя приділяли передові педагоги всіх часів. Педагогічна

діяльність прирівнювалась не стільки до ремесла, скільки до мистецтва. Видатний чеський педагог

Я.А.Коменський ще в ХVІІ столітті назвав її універсальним мистецтвом навчати всіх і кожного.

Найвищим мистецтвом назвав педагогіку К.Д.Ушинський. Розвиток промислового виробництва,

матеріалізму і прагматизму як філософської бази педагогіки в ХІХ – ХХ століттях привели до

онаучування педагогіки – спроби звести все до розуміння її законів і закономірностей, реалізації

принципів, наукового підходу до вибору педагогічних засобів у вихованні та навчанні. Сучасний

етап – спроба відродити на більш високому рівні мистецькі начала педагогіки. Недаремно

А.С.Макаренко назвав свою кращу книгу “Педагогічною поемою”. Він вважав педагогічну

майстерність мистецтвом, але таким мистецтвом, якому можна і треба навчатись. “Мистецтво

вихователя, - зауважував він, - не є якимось особливим мистецтвом, що вимагає таланту, але це є

спеціальність, якої треба навчитись, як треба навчити лікаря його майстерності, як треба навчити

музиканта”.

Великого значення становленню майстерності вчителя надавав В.О.Сухомлинський,

вважав, що “мистецтво і майстерність педагога якраз і полягають у вмінні поєднувати сердечність

із мудрістю”, багато зусиль доклав до розвитку майстерності вчителів Павлиської школи, яку він

очолював з 1948 до 1970 року.

Гуманістичні засади професії педагога та його педагогічної майстерності збагатили

вчителі-новатори (80-і роки ХХ ст.): Ш.Амонашвілі, Є.Ільїн, В.Шаталов, С.Лисенкова,

Т.Гончарова та інші.

Ш.Амонашвілі – ще й педагог-романтик. Романтизмом насичені його книги

“Здраствуйте, дети!”, “Как живете, дети?”, “Единство цели”. А у своєму есе “Усмішко, де ти?” він

переконує вчителів у необхідності усміхатися до дітей. “Педагог, позбавлений усмішки, не може

не нашкодити своїм вихованцям”, - стверджує він.

Зробимо з усього викладеного висновок про суть і структуру майстерності педагога.

Автори підручника “Педагогічна майстерність”, викладачі Полтавського

педагогічного університету, які започаткували вивчення курсу “Основи педагогічної

майстерності”, на чолі із І.А.Зязюном, тогочасним ректором і натхненником цієї роботи, дають

таке визначення.

Педагогічна майстерність – це комплекс властивостей особистості, що

забезпечує високий рівень самоорганізації професійної діяльності на рефлексивній основі.

Вони визначають такі компоненти педагогічної майстерності:

- гуманістичну спрямованість особистості педагога;

- професійну компетентність;

- педагогічні здібності;

- педагогічну техніку.

Рівень педагогічної майстерності, який мають випускники вищих навчальних закладів,

визначається ними як базовий – педагог володіє основами педагогічної майстерності. Працюючи в

навчальному закладі, педагог оволодіває досконалим рівнем педагогічної майстерності, який

характеризується чіткою спрямованістю дій педагога, а пізніше і творчим рівнем, для якого

властива творчість у педагогічній діяльності, діяльність базується на результатах рефлексивного

аналізу, педагог самостійно конструює оригінальні, педагогічно доцільні прийоми та методи

взаємодії.