35

Херсонський державний університет

Кафедра філософії та соціально-гуманітарних наук

курсова робота

з філософії

з теми:

“ФілософіЯ Ф. НІЦШЕ”

Студентки ІІ курсу 211 групи

напряму підготовки філології та журналістики

Мазур Надії

Керівник: доц. Поліщук І.Є.

Підсумкова оцінка.

Національна шкала ________________

Кількість балів ____________________

ECTS ____________________________

Члени комісії ____ доц. Поліщук І. Є.

_____доц. Гришанов І. В.

_____викл. Галіченко М. В.

Херсон – 2014 рік

ЗМІСТ

Вступ……………………………………………………………………….…….3

РОЗДІЛ 1. ЖИТТЄВИЙ І ТВОРЧИЙ ШЛЯХ Ф.НІЦШЕ ……………..……..8

1.1. Формування особи Ніцше і його філософії …………..……..8

РОЗДІЛ 2. ОСНОВНІ ФІЛОСОФСЬКІ ІДЕЇ Ф.НІЦШЕ ……………..……..13

2.1. «Нова» етика і мораль в ученнях Ніцше ……………….......13

Розділ 3. ТЕОРІЯ «НАДЛЮДИНИ»: ПЕРЕОЦІНКА ЦІННОСТЕЙ ………17

3.1. "Ідеал людини - надлюдина"………………………………...17

ВИСНОВКИ ..……………………………………………………………….…...32

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ ……………..…...34

ВСТУП

Про Ніцше і його філософію сьогодні говорять і пишуть так багато, що може показатися, ніби ця філософія є вже достатньо вивченою. Зокрема, аналізу творів філософа присвятили свої роботи: К.А. Свасьян (“Фрідріх Ніцше: мученик пізнання”), Мішель Фуко (“Ніцше, Фрейд, Маркс”), М. Хайдеггер (“Європейський нігілізм”), Карл Ясперс (“Ніцше і християнство”), Ф.Г. Юнгер (“Ніцше”), Шахраюй Делез (“Ніцше”), Артур Данто (“Ніцше як філософ”), Л. Онерва (“Рецепція Фр. Ніцше у фінській літературі зачала ХХ століття”), а також Р. Рессель, І. І. Євлампіїв, Ю.Б. Меліх і багато інших.  Суперечлива і непіддатлива однозначній інтерпретації філософія Ф. Ніцше зробила колосальний вплив на всі філософські напрями, мистецтво і літературу XX століття. Просліджуючи пряму або непряму дію Ніцше на світову і вітчизняну літературу, можна відзначити уривки його ідей біля Альбера Камю, Ф. Юнгера, Ж.П. Сартра. У Росіїтворчість Ніцше залишила глибокий духовний слід: такі мислителі як Ст Солов'їв, Лопатін, Е. Н. Трубецкой, Луначарський, Бердяєв, Жердин і Бубнов, наполегливо вникали у філософію Ніцше. Помітно вплив ідей філософа як на М. Достоєвського, А. Білого, М. Булгакова, так і на сучасника Ст. Пельовіна. 

Бажаючи звільнити "життя" від переважного гніту розуму, Ніцше проголосив "переоцінку всіх цінностей", перехід "по той бік добра і зла". "Смерть бога", "богоутрата", що переживається людством, повинна полегшити цей шлях. Немає нікого, кому ми зобов'язані віддавати звіт в своєму житті, окрім нас самих. Людство може робити з собою все що хоче.Життя є тільки експеримент що пізнає, а не його обов'язок. На підставі цієї філософії Ніцше створив свій міф про "надлюдину" - сильну особу, що вільній від моралі, упокорювання, відкрито тягнеться до зла як єдиної сили творення, смерті, що дивиться в обличчя, з веселим трагізмом, рухомою вперед "волею до влади". 

Ніцше цікавий ще і тим, що сформулював своєрідну філософію влади. У німецькій філософії присутній термін "воля до буття", введений Артуром Шопенгауером. Цей термін Ніцше трансформував в "волю до влади" і тим самим позначив нову область у визначенні природі влади, як такий. Абсолютно очевидно, що філософський сценарій XX століття багато в чому розвивався по Ніцше. Великий філософ достатньо точно визначив, що влада, спираючись на закон, виступаючи від імені закону, сама схильна цим законом нехтувати. Ніцше виділив двох типів людей, які завжди порушуватимуть закон. Перший тип - злочинціпоза законом, вони знаходяться внизу, а закон над ними. Другий - людина над законом: це представники влади. Сталіну і Гітлеру закони були ні до чого. Ніцше виявив схожість між цими двома типами - порушувати закон, переступати через нього через "волю до влади". В світлі Світових воєн і авторитарних режимів проблема, позначена Ніцше більш за століття назад набуває особливої актуальності. 

Актуальність даної роботи можна розглянути з різних точок зору. З одного боку, філософія Фрідріха Ніцше буде актуальна не тільки зараз, але і в майбутньому, оскільки агресія людей завжди була на першому плані. Її потрібно спрямовувати в певне русло. Філософія Ф. Ніцше як не можна краще надає таку можливість. Агресію людини може знаходити своє продовження в ідеях Ф. Ніцше. Також можна сказати про його пророцтва і прогнозах, які зараз виявляються точні - аж до глобалізації та сепаратизмі. Якщо мислити з іншого боку, то актуальність Ф. Ніцше катастрофічно падає. Втім, як і багатьох інших філософів. Люди розучилися мислити, перестали думати про щось більше, ніж нагальні проблеми кожної людини. Можна припустити, що актуальність ідей Ф. Ніцше падає з розвитком цивілізації, і ось кілька причин:

1. 1.Більше «одомашнення» людини.

2. Достаток, ситість, благополуччя вбиває в людині бажання мислити і бажати чого-небудь.

3. Насолода людина отримує не з джерела істини, а від задоволення інших бажань.

Мораль Ф. Ніцше - це вічна боротьба двох класів. З давніх пір раби намагалися помститися панам, нав'язати їм свої принципи. Основне поняття філософії Ф. Ніцше полягає в тому, що надлюдина є суб'єктом моралі та відповідає визначальним поняттям «моралі панів»:

• Цінність життя є безумовною цінністю і збігається з рівнем «волі до влади»;

• Природна нерівність людей має місце бути, і обумовлено розходженням їх «життєвих сил та «волі до влади»;

• Сильна людина абсолютно вільний, є природженим аристократом і не зв'язує себе ніякими морально-правовими нормами.

Він характеризує його наступним чином: це люди, «які ... проявляють себе по відношенню один до одного настільки поблажливими, стриманими, ніжними, гордими і доброзичливими, - по відношенню до зовнішнього світу ... вони трохи краще неприборканих хижих звірів. ... Вони повертаються до невинної совісті дикого звіра, як тріумфальні чудовиська, які йдуть з жахливою зміни вбивств, підпалу, розгрому, насильства з гордістю і душевною рівновагою... впевнені, що поети тепер надовго будуть мати тему для творчості та прославлення».

Цікава особливість цих «білявих бестій» - це їх вроджені шляхетність, аристократичність, яких так не вистачає нинішнім «панам», «фабрикантам» і «торговим діячам», щоб автоматично забезпечити собі панування. Адже тільки завдяки зовнішності у нього з'являється можливість панування над масами.

Надлюдина - це вищий біологічний тип, який відноситься до людини, як той ставиться до мавпи. Але цю людину треба виростити, а для цього у Ф. Ніцше немає якихось особливих рецептів: він виступає лише як пророк, що передвіщає прихід нового «вождя», «фюрера», напівбога, а може і самого Бога. Заратустра - це не надлюдина, це «міст» до Надлюдини. Звичайні люди - це вихідний матеріал, з якого повинен зрости надлюдина. Надлюдина - це новий «культ особистості», що далеко виходить за рамки «культу особи» звичайних людей і ліг в основу міфології Ф. Ніцше, викладеної більш докладно в «Заратустрі». Немає нічого дивного в тому, що німецько-фашистський «міф XX століття» ґрунтувався на філософії Ф. Ніцше. Прообрази надлюдини бачилися філософу у представників арабської, римського і німецького дворянства, приклади надлюдини - скандинавські вікінги і гомерівські герої. Таких особистостей, як Ю. Цезар, Н. Макіавеллі і Наполеон можна так само вважати ідеалом, близьким до Надлюдини. Проте жодна з існуючих рас не пов'язувалась з появою надлюдини того часу, надлюдина не був представником якого-небудь класу за фактом народження. Виходить, що анти буржуазна філософія Ф. Ніцше була повною суперечністю ідеології фашизму. Ніцше був проти будь-яких форм вияву масової свідомості, що панував в Німеччині, його надлюдина поєднує в собі фізичну досконалість, високі моральні й інтелектуальні якості. Фрідріх Ніцше засуджував віру християн, так як зріла майбутнє людей у рамках раба. Його задум - надлюдина, що знаходиться в межах свого розуму. Даний задум дав різноманітні відображення в різних сферах життя: мистецтві, філософії, науці, психології.

Точка зору Ф. Ніцше - орієнтований фізіологічний шлях, полягає в тому, щоб роз'єднати цінність тієї чи іншої ідеології на предмет прогресу і збереження життя. В межах цієї точки зору - ті чи інші ідеали можуть бути розглянуті, як можливість для підтримки, а також прогресу і розвитку форм фізіологічної життєдіяльності та експансії індивіда чи соціуму. Причина маргінальністі ніцшеанства в суспільній свідомості пов'язана з тим, що у разі екстраполяції цього підходу на історію людства однозначно констатується контрвитальність системо-утворюючих постулатів більшості панівних форм релігійних, політичних і моральних систем. Згідно з поглядами Ф. Ніцше парадигма модерну, демократичні та соціалістичні тенденції європейського суспільства, що посилюються в період з XVIII-XIX ст. ознаменовують собою початок жахливої катастрофи, ніж занепад середньовіччя. Позитивну програму дій мислителі ніцшеанського дискурсу, починаючи з самого Фрідріха Ніцше і закінчуючи Юліусом Эволой, Хосе Ортегою-і-Гассетом, Аленом де Бенуа та Гійомом Фаєм бачать у формуванні класу нової знаті, який міг би самостійно виступити проти декадентських тенденцій сучасного суспільства.

У вченні Ф. Ніцше, як в будь-якому серйозному морально філософському дослідженні, є багато корисної та актуальної інформації для нашого часу. В першу чергу треба виділити яскраву критику міщанства. Ніхто краще, ніж Ф. Ніцше не зміг з такою прозорливістю передбачати всю небезпеку суспільства маленьких, сірих, покірних людей. Це, крім того, неприйняття соціальної системи, побудованої або на безмірному підпорядкуванні якої-небудь однієї ідеології, або на принципах утилітаризму і прагматизму, де знецінено головне - особистість, її індивідуальність і неповторність. Це ідея, яка підносить людину, яка допомагає подолати все дріб'язкове, буденне, незначне для життя.

Не можна точно сказати, що ідеї Ф. Ніцше зжили себе і втратили своє значення. Але з іншого боку Ф. Ніцше безумовно є частиною історії, але він не зникає там, його ідеї живуть, а разом з ними живе і він.

Розділ 1 Життєвий і творчий шлях ф.Ніцше

1. Формування особи Ніцше і його філософії

Життя Ніцше - втілення самій його філософії у всій її суворій величності і трагічності. Не знаючи першу, важко зрозуміти другу. І не зрозумівши другу, неможливо осягнути те виключно сильна дія, яка надала учення Ніцше на той, що йде ХХ століття.

Фрідріх Ніцше народився 15 жовтня 1844 року в Реккене, Саксонія. Отець і дід його були пасторами. Він був серйозним урівноваженим хлопчиком. Не дивлячись на молоді роки, совість його була надзвичайно вимогливою і боязливою. Страждаючи від щонайменшої догани, він не раз хотів зайнятися самовиправленням. Хлопчик знав, що серед товаришів користується престижем. "Коли умієш володіти собою, - повчав він поважно сестру, - те зачинаєш володіти всім світом".

Він був гордий і твердо вірував в благородство свого роду. Їм володів тиранічний інстинкт творчості. У 12 днів написав історію свого дитинства. Фр. Ніцше хотів вчинити в Пфорта. Йому дали стипендію, і він покинув свою сім'ю в 1858 р. Він рідко брав участь в іграх, оскільки не любив сходитися з незнайомими йому людьми. З раннього дитинства у нього був інстинктивний потяг до письмової мови, до видимої думки.

Що рано проявив надзвичайну обдарованість в поезії і музиці, філолог за освітою, в двадцять п'ять років він отримав місце професора філології в університеті Базеля. Його вважали за надію німецької філології. Його книги прекрасні з погляду мови, цікаві для читання і повні приголомшливих по новизні ідей. І проте практично всі вони були зустрінуті в багнети як як критикою, так і публікою, що читає, прижиттєва слава Ніцше носила скандальний характер. Очевидно, справа була саме в його ідеях.

Улюбленими авторами Ніцше були Шиллер, Байрон, Гельдерлін. Душа його завжди володіла здатністю швидко прив'язуватися до місця і житла, в рівній мірі вона дорожить спогадом про щасливі хвилини і про меланхолійні настрої.

Шопенгауер неподільно підкорив Ніцше своєю перевагою, тонким смаком і широким розмахом. Він ввіряє себе мудрості Шопенгауера і таким чином бачить своє найглибше бажання що здійснився: у нього є вчитель! Ніцше справедливо вважав себе за послідовника Шопенгауера, але він вище Шопенгауера у багатьох відношеннях, особливо тому, що його учення послідовне і несуперечливий. Шопенгауеровська східна етика самозречення не гармонувала з його метафізикою всемогутності волі. Біля Ніцше ж воля первинна не лише в плані метафізичному, але в ербетичному.

Час, в який жив Фрідріх Ніцше, був дуже складним: Німеччина переживала хворобливий процес об'єднання, що проводиться жорсткою рукою Бісмарка, ламалися століттями накопичені стереотипи, норми, правила, які були такі звичні, приємні і цінні німецькій душі і які так хотілося зберегти. Німецька інтелігенція, чудово утворена, вихована кольором європейської культури - сонмом великих поетів, філософів і музикантів, більш всього бажала плідного розвитку ідей і традицій самою передовою у той час в Европо-німецької культури і лише дуже небагато бачили необхідність радикальних змін. Одним з них був Фрідріх Ніцше.

Ніцше, хоча він і був професором, - філософ швидший за літературний склад, чим академічного. Він не винайшов ніяких нових спеціальних теорій в онтології і эпистемології; найбільше значення має перш за все його етика, а так само його гостра історична критика.

У 1869 р. після поїздки по Німеччині Ніцше зачинає жити між Базілем і Трібшеном, де живе Вагнер. Великий Вагнер Ріхард був його іншому, хоча між ними було тридцять років різниці. Вагнеру присвячена перша книга Ніцше - "Народження трагедії з духу музики", що відразу ж викликала скандал.

Поступальна хода в мистецтві, по Ніцше, "пов'язана з подвійністю аполлонічного і діоністичного зачав". Містерії діоністичного культу символізують життя людини на таємничому і прекрасному світі, його інстинктивне єднання зприродою. "Діоністичне мистецтво хоче переконати нас у вічній радісності існування, але тільки шукати цю радісність ми повинні не в явищах, а за явищами". Аполлонівське ж, навпаки, це "повне відчуття міри, самообмеження, свобода від диких поривів". Із зникненням діоністичного духу зв'язується те, що "впадає в очі ... звиродніння грецької людини" і сучасний плачевний стан людського духу. Проте "безперечні ознаки дають нам поруку в тому, що на сучасному нам світі відбувається зворотний процес поступового пробудження діоністичного духу!" "Новим Есхілом" оголошує Ніцше Ріхарда Вагнера, в музиці якого він бачить свідоцтво відродження трагічного міфу в німецькому дусі, а з ним і новому життю німецького генія.

Ніцше пристрасно любив Вагнера, але посварився з ним після написання опери "Парсифаль", яка здалася Ніцше дуже християнською і дуже повною самозречення. Після сварки він жорстоко лаяв Вагнера, і навіть дійшов до того, що звинуватив Вагнера в тому, що він єврей. Проте, спільний світогляд Ніцше виявився дуже схожим зі світоглядомВагнера, який відбився в його музичному циклі "Кільце Ніберлунгів".

Усвідомлено Ніцше не було романтиком; дійсно, він часто різко критикує романтиків. Усвідомлено його світогляд був еллінським, але без орфічної компоненти. Його захоплюють досократики, за винятком Піфагора. Він живить схильність до Геракліту. Великодушна людина Арістотеля дуже схожа на "благородну людину" Ніцше, але в основному Ніцше стверджує, що грецькі філософи, зачинаючи з Сократа були нижче за своїх попередників. Ніцше не може пробачити Сократу його плебейського походження і звинувачує його в розкладанні знатної афінської молоді за допомогою демократичних моральних принципів.

Не дивлячись на те, що Ніцше критикує романтиків, його світогляд багатьом зобов'язаний ним: це аристократичний анархізм байроновського типу, і ніхто не здивується, дізнавшись, що Ніцше захоплювався Байроном. Ніцше намагався з'єднати два роди цінностей, які нелегко гармонують між собою: з одного боку, йому подобаються безжалісність, війна,аристократична гордість; з іншого боку він любить філософію, літературу, мистецтво, особливо музику. Історично ці цінності співіснували в епоху Відродження; тато Юлій II, що завоював Болонью і талант Мікеланджело, що використав, може служити прикладом людини, яку Ніцше бажав би бачити на чолі уряду.

Природно порівнювати Ніцше з Макіавеллі, не дивлячись на важливі відмінності між цими двома людьми. Відмінності ці полягають в тому, що Макіавеллі був людиною дії, його думки формувалися в тісному контакті із справами суспільства і йшли в ногу із століттям; він не був ні педантичним, ні систематичним, і його філософія політики не утворює несуперечливого цілого. Ніцше, навпаки, був професором, по суті книжником, філософом, що знаходиться в свідомій опозиції до політичного і етичного перебігу свого часу. Проте схожість їх глибше. Філософія політики Ніцше аналогічна філософії політики, викладеної в книзі "Князь" (але не в "Роздумах"), хоча вона розроблена і застосована ширше. Біля обох - і біля Ніцше, і біля Макіавеллі - етика націлена на владу і носить умисне антихристиянський характер, причому, антихристиянський характер біля Ніцше виступає більш опукло. Наполеон був для Ніцше тим же, чим Чезаре Борджа для Макіавеллі: великою людиною, переможеною дрібними противниками. 

Ніцше дуже любить говорити парадоксами, бажаючи шокувати рядового читача. Він робить це, вживаючи слова "добро" і "зло" в звичайних ним значеннях, а потім заявляє, що вважає за краще зло добру. У своїй книзі "По той бік добра і зла" він насправді прагне змінити поняття читачів про добро і зло, але при цьому прагне, за винятком окремих моментів, представити справу так, ніби він вихваляє зло і засуджує добро. 

З 1876 р. і все життя Ніцше страждав важкими головними болями, вони виснажували його. 200 днів в році минали в страшних муках. Але це не було невропатологією, як прийнято вважати. Його "Уранішня зоря" (1881), написана в стані неймовірних фізичних страждань, свідчить про зрілий розум. Твори Ніцше переважно написані у формі коротких фрагментів, афоризмів. Ця форма була єдино можливою в подібному стані. 

У листопаді 1888 р., вже одержимий безумством, Ніцше намагався написати історію свого життя. Всі учні покинули його: німецькі філологи оголосили його "людиною, померлою для науки". 

Біля Ніцше немає Бога, немає отця, немає віри, немає друзів; він навмисно позбавив себе всякої підтримки, але все-таки не зігнувся під тягарем життя. Страждання виховують його волю і запліднили його думки.  Етика Ніцше тісно пов'язана з його психологією, зі всім його життям. На перший погляд ми бачимо прославляння зла, сили, жорстокості. Загиблий інтелект врятувати було не можливо.

Фрідріх Ніцше помер у Веймарі, 25 серпня 1900 р.