1.3. Господарські товариства корпоративного і некорпоративного типу.

Однією з форм об’єднання капіталів і господарювання є створення та функціонування товариств з обмеженою відповідальністю (ТОВ). В Україні та за кордоном такі товариства набули великого поширення.

Товариством з обмеженою відповідальністю визнається товариство, яке має статутний фонд, поділений на частки, розмір яких визначається статутом.

Товариство несе відповідальність за своїми зобов’язаннями тільки своїм майном. Учасники товариства, які повністю сплатили свої вклади, відповідають за збитки товариства в межах своїх вкладів. Це є характерна і спільна риса для АТ і для ТОВ.

Зазначимо, що ТОВ не випускають акції, мають незначну кількість учасників і особливості в управлінні, уступці часток учасників, виході з товариства.

ТОВ мають переваги, які відсутні у АТ:

• відсутність органів зовнішнього регулювання (Комісія з цінних паперів і фондового ринку);

• не потрібно вести реєстр акціонерів;

• вища мобільність при проведенні зборів і управлінні.

До особливостей формування статутного фонду ТОВ можна віднести:

• розмір часток, на які розділений статутний фонд ТОВ, визначається статутом (з 2004 р. установчим документом ТОВ є статут). Якщо ТОВ засновують кілька осіб, то вони укладають між собою договір. Він повинен містити відомості про розмір часток кожного з учасників, розмір, склад і порядок внесення ними вкладів;

• зміни вартості майна, яке виступає внеском, і додаткові внески учасників не впливають на розмір їх частки у статутному фонді, зазначеної в статуті та інших документах товариства (якщо інше не передбачено ними);

• учасник товариства може за згодою інших учасників уступити свою частку (її частину) одному чи кільком учасникам цього товариства (якщо інше не передбачено статутом), а то і третім особам;

• учасники товариства користуються переважним правом придбання частки (її частини) учасника, який її уступив, пропорційно до їх часток у статутному фонді товариства або в іншому погодженому між ними розмірі;

• при передачі частки (її частини) третій особі відбувається одночасний перехід до неї всіх прав і обов’язків учасника, який уступив її повністю або частково;

• частку учасника ТОВ може придбати і саме товариство. У цьому разі воно зобов’язане передати її іншим учасникам чи третім особам у визначений термін або зменшити свій статутний капітал;

• передача частки (її частини) третім особам можлива без повного внесення вкладу учасником, який її уступає, але у тій частині, в якій її вже сплачено;

• в разі виходу учасника з ТОВ йому сплачується вартість частини майна товариства, пропорційна до його частки у статутному фонді. Крім того, учаснику, який вибув, сплачується належна йому частка прибутку, одержаного товариством в даному році до моменту його виходу. Учасник, який виходить, має сплатити податок на додану вартість;

• у разі реорганізації або смерті учасника товариства правонаступники мають переважне право вступу до товариства;

• якщо правонаступник відмовляється від вступу до товариства або це є ініціативою товариства, то йому видається частка майна (у грошовій або натуральній формі), що належала товариству, вартість якої визначається на день реорганізації або ліквідації (смерті) учасника;

• частки учасників у товаристві є об’єктом власності, проте стягувати їх за власними зобов’язаннями учасників можна лише в разі недостатності у них іншого майна для задоволення вимог кредиторів.

В Україні функціонують товариства, які не можна вважати корпоративними або корпоративними вони є лише за окремими рисами.

Товариства з додатковою відповідальністю (ТДВ) є менш поширеними в Україні, їх не вважають суто корпоративними, проте їм належать окремі характерні ознаки корпорацій, зокрема:

• відокремленість функцій управління від власності;

• поділ майна на частки.

У цих товариствах статутний фонд поділений на частки визначених установчими документами (статутом) розмірів.

Учасники товариства відповідають за його боргами не тільки своїми внесками до статутного фонду, а й у разі недостатності цих сум – додатково майном, що їм належить, у однаковому для всіх учасників кратному розмірі до внеску кожного учасника. Тому для створення такого товариства учасники повинні мати майно, яким вони можуть відшкодувати додаткову відповідальність.

Отже, ТДВ не відносять до корпорацій по тій причині, що для них не характерна основна корпоративна ознака – обмежена відповідальність учасників.

Повні і командитні товариства не відносять до корпоративних, оскільки у них функції управління не відокремлені від власності.

Повним товариством визнається товариство, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов’язаннями товариства усім своїм майном. Останнє є причиною того, що повні товариства не набули широкого розвитку в Україні.

Якщо при ліквідації повного товариства наявного майна не вистачить для сплати всіх його боргів, солідарну відповідальність повинні нести учасники товариства усім своїм майном у тій частині, якої не вистачає. Учасник товариства відповідає за борги товариства незалежно від того, виникли вони після чи до його вступу до товариства.

До особливостей організації діяльності повних товариств належать:

• для повного товариства не потрібно мати статут. У засновницькому договорі повинна міститись інформація про розмір і склад складеного капіталу, зміни частки кожного з учасників, розмір, склад і порядок внесення вкладів, а також форму участі у справах товариства;

• ведення справ товариства здійснюється за загальною згодою усіх учасників (воно може здійснюватись усіма учасниками або одним чи кількома з них);

• повноваження учасника на ведення справ товариства будуть припинені повністю або частково з припиненням діяльності самого товариства або з ініціативи самого учасника чи на вимогу хоча б одного з інших учасників;

• одночасно з передачею учасником товариства своєї частки (її частини) іншим учасникам або третім особам відбувається перехід його прав і обов’язків. Але передача може бути здійснена лише за згодою усіх учасників;

• учасникам товариства забороняється конкурувати з повним товариством. Тому вони не мають права від свого імені та в своїх інтересах укладати угоди, однорідні з цілями діяльності товариства;

• учасник повного товариства, створеного на невизначений термін, може в будь-який час вийти з товариства, попередивши про це не пізніше як за 3 місяці. Вихід з товариства, створеного на визначений термін, допускається лише за наявності поважних причин.

Командитним визнається товариство, в якому один чи декілька учасників здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства і несуть за його зобов’язаннями додаткову солідарну відповідальність усім своїм майном (повні учасники), а інші учасники присутні в діяльності товариства лише своїми вкладами (вкладники).

Учасниками можуть виступати громадяни і юридичні особи (підприємства). Якщо у командитному товаристві беруть участь два або більше учасників з повною відповідальністю, вони несуть солідарну відповідальність за боргами товариства.

До особливостей організації діяльності командитних товариств належать:

• створюються на основі засновницького договору, який повинен містити інформацію про розмір частки кожного повного учасника, розмір, склад і порядок внесення ними вкладів, а також форму їх участі у справах товариства;

• вступ вкладника у товариство здійснюється через внесення вкладів, про це також повинна міститись інформація у засновницькому договорі;

• вкладники товариства мають право діяти від його імені тільки за умови наявності доручення і, маючи його, вимагати першочергового повернення вкладу у разі ліквідації товариства, а також надання їм річних звітів і балансів, перевіряти правильність їх складання;

• управління товариством здійснюють тільки повні учасники, і вкладники не мають права перешкоджати їм у цьому (вони мають право тільки на отримання доходу);

• вкладники можуть брати участь в управлінні справами товариства;

• у разі ліквідації товариства наявні грошові кошти після розрахунків з оплати праці найманих працівників і виконання зобов’язань перед банками, бюджетом, іншими кредиторами спершу розподіляються між вкладниками для повернення їм їх внесків, а потім між повними учасниками.