5. Управління необоротними активами підприємства.

Низька мобільність коштів, вкладених у необоротні активи (основні засоби, нематеріальні активи, довгострокові фінансові інвестиції), не означає відсутність комплексу управлінських задач. Але в цьому випадку процес управління суттєво відрізняється від механізму прийняття короткострокових фінансових рішень.

Основна мета управління необоротними активами полягає у забезпеченні їх своєчасного оновлення та ефективного використан­ня.

В процесі управління необоротними активами вирішуються наступні задачі:

• визначення можливих форм оновлення основних виробни­чих засобів на простій і розширеній основі;

• визначення потреби в нарощенні необоротних активів для розширення обсягів діяльності;

• визначення можливих способів розширення основних ви­робничих засобів (будівництво, створення, купівля, оренда, лізинг);

• забезпечення ефективного використання раніше сформова­них та нововведених основних засобів та нематеріальних ак­тивів;

• формування необхідних фінансових ресурсів для відтворення необоротних активів та оптимізація їх структури.

Організаційними формами оновлення виробничих засобів на простій основі є:

• поточний ремонт – часткове оновлення основних засобів (фінансується за рахунок витрат виробництва);

• капітальний ремонт – значне відновлення основних засобів і часткова заміна їх окремих видів (фінансується за рахунок частини накоплених амортизаційних відрахувань і списується на витрати виробництва);

• придбання нових видів необоротних активів – заміна зношених основних засобів в межах нагромаджених амортизаційних відрахувань.

При розширеному відтворенні формування нових видів необоротних активів здійснюється із залученням додаткових фінансових ресурсів (зверх накопиченої амортизації): прибутку, довгострокових позик, випуску цінних паперів.

Для визначення потреби у прирості необоротних активів у випадку їх розширеного відтворення аналізуються:

• необхідні додаткові площі та потужності для збільшення обсягів діяльності;

• залишок необоротних активів на початок планового періоду;

• планове вибуття необоротних активів у зв’язку з їх фізичним та моральним зносом.

Важливим джерелом простого і розширеного відтворення є амортизація основних засобів та нематеріальних активів. В залежності від прийнятої на підприємстві облікової політики, можуть використовуватися різні методи нарахування амортизації основних засобів.

1. Метод суми одиниць продукції передбачає, що початкова вартість основного засобу обезцінюється з кожною виготовленою за його допомогою одиницею продукції. При цьому амортизаційні відрахування оцінюються за формулою:

АВ_і =ПВ-ЛВ / ОВ, де

АВ_і – амортизаційні відрахування на одиницю продукції;

ПВ – первісна вартість;

ЛВ – ліквідаційна вартість;

ОВ – загальний розрахунковий обсяг виробництва.

Даним методом доцільно користуватися у випадку, коли:

• строк корисної служби основних засобів безпосередньо визначається кількістю випущеної продукції;

• обсяг випуску продукції в штуках надіно вимірюється;

• моральний знос основних засобів незначний.

Приклад 2.

Первісна вартість складного технологічного обладнання - 250 тис. грн., його ліквідаційна вартість - 5 тис. грн. До повного фізичного зносу на обладнанні можна за три роки виробити 1000 тис. од. продукції.

Амортизаційні відрахування на одиницю продукції:

250 000 – 5 000 / 1 000 000 = 0,245 грн./од.

Таблиця 5.1

Нарахування амортизації методом суми одиниць продукції

Рік	Фактичний обсяг виробництва, од.	Амортизаційні відрахування	Накопичена амортизація	Балансова вартість обладнання
1-й	300 000	73 500 (300 000*0,245)	73500	176 500
2-й	300 000	73 500	147 000	103 000
3-й	400 000	98 000	245 000	5 000

2. Метод прямолінійного списання застосовується в тому випад­ку, коли обезцінення основних засобів в найбільшій мірі залежить від строку, впродовж якого вони використовуються (будівлі та спо­руди, офісні меблі, устаткування).

При цьому щорічні амортизацій­ні відрахування розраховуються за формулою:

АВ_Щ = ПВ – ЛВ / СКЕ, де

АВ_Щ – амортизаційні відрахування щорічні;

СКЕ – строк корисної експлуатації.

Приклад 3.

Вихідні умови такіж самі, як і в попередньому прикладі. Строк корисної експлуатації 3 роки.

Щорічні амортизаційні відрахування: 250000 – 5000 / 3 = 81667 грн.

Річна норма амортизації: 81667: (250000 – 5000)= 1/3

Таблиця 5.2

Нарахування амортизації методом прямолінійного списання

Рік	Фактичний обсяг виробництва, од.	Амортизаційні відрахування	Накопичена амортизація	Балансова вартість обладнання
1-ий	1/3*245 000	81 667	81 667	168 333
2-ий	1/3*245 000	81 667	163 333	86 666
3-ий	1/3*245 000	81667	245 000	5 000

3. Метод зменшеного залишку (прискореної амортизації) вико­ристовується для тих основних засобів, які мають максимальну віддачу на початку строку експлуатації. Це означає, що вартість активів зменшується набагато швидше під впливом морального зносу, ніж в процесі їх фізичного старіння. На користь цього методу говорить і той факт, що в перші роки служби основні засоби можуть приносити більше доходу із-за менших затрат на технічне обслуговування і ремонт.

Ліквідаційна вартість при методі зменшеного залишку не враховується, а амортизаційні відрахування визначаються за формулою:

АВ = К_пр * Н_А * БВ_а,

де:

АВ – амортизаційні відрахування;

К_пр – прискорюючий коефіцієнт;

Н_А – норма амортизації;

БВ_а – балансова вартість активу.

Приклад 4.

Використовуючи вихідні дані попередніх прикладів, розрахуємо в таблиці амортизаційні відрахування за методом подвійного зменшення залишку.

Таблиця 5.3

Нарахування амортизації за методом подвійного зменшення залишку

Рік	Методика розрахунку	Амортизаційні відрахування	Балансова вартість обладнання
1-ий	2* 1/3 * 250 000	166 667	83 333
2-ий	2 * 1/3 * 83 333	55 555	27 778
3-ий		27 778	0

Проведення на підприємстві прискореної амортизаційної політики є важливим стимулом для розвитку науково-технічного прогресу та активного запровадження інновацій у виробничий процес. В результаті прискореної амортизації скорочується строк окупності обладнання, прискорюється вибуття старих основних засобів, інтенсивніше відбувається процес накопичення амортизації, що дозволяє вчасно купити нове обладнання і уникнути морального зносу технічних засобів.

Обґрунтовуючи доцільність використання окремих методів нарахування амортизації, фінансовий менеджер повинен намагатися максимізувати не лише розмір накопиченої амортизації, але й забезпечити якомога більше значення чистого грошового потоку, що залишається у розпорядженні підприємства (сума чистого прибутку від основної діяльності та амортизаційних відрахувань у поточному періоді).

Водночас важливим об'єктом фінансового управління є ефективність використання необоротних активів, про що свідчить нижче наведена схема причинно-наслідкових зв'язків.

Підвищення ефективності використання необоротних активів

Зменшення потреби у додаткових необоротних активах

Зменшення потреби у позичковому капіталі

Підвищення темпів економічного розвитку за рахунок більш раціонального використання власних фінансових ресурсів

Рис. 5.1. Вплив ефективності використання необоротних активів на темпи економічного розвитку підприємства

Постійний фінансовий моніторинг за ефективністю використан­ня основних засобів необхідно здійснювати за допомогою таких аналітичних показників як фондовіддача, фондорентабельність, відносна економія основних засобів в результаті підвищення фонвіддачі, приріст продукції за рахунок підвищення фондовіддачі.

Водночас, фінансовий менеджер повинен забезпечувати ефек­тивне формування грошових потоків, пов'язаних з придбанням та орендою (лізингом) основних засобів.

Таблиця 5.4

Переваги та недоліки лізингових операцій

Переваги лізингу	Недоліки лізингу
можливість розширення обсягів діяльності без суттєвого збільшення обсягів фінансування; суттєва економія фінансових ресурсів на початковому етапі; зменшення бази оподаткування прибутку (лізингові платежі включаються в собівартість продукції); зменшення ризику втрати фінансової стійкості; зменшення ризику морального зносу активів (при операційному лізингу).	збільшення рівня поточних витрат за рахунок лізингових платежів; подорожчання виготовленої продукції із-за включення лізингових платежів у собівартість продукції (лізингові платежі завжди більші, ніж амортизаційні відрахування); неможливість суттєвої модернізації майна без згоди лізингодавця; ;більш висока вартість фінансового лізингу у порівнянні з банківським кредитом.

При оцінці грошових потоків, пов'язаних з різними способами формування необоротних активів, перевагу надають тому альтернативному варіанту, який забезпечує мінімальний потік платежів у періоді, що дорівнює строку оренди.

При порівнянні окремих грошових потоків (від придбання обладнання на умовах лізингу, за рахунок банківського кредиту, за рахунок власних фінансових ресурсів) використовуються наступні правила:

• порівняння грошових потоків здійснюється шляхом їх при­ведення до теперішньої вартості;

• ставка дисконту береться однаковою для всіх альтернатив­них варіантів;

• для більш об’єктивної оцінки альтернативних грошових потоків враховується можливість отримання податкової економії (при лізингу – за рахунок віднесення на собівартість продукції лізингових платежів, при купівлі за рахунок кредиту – за рахунок відсотків по кредиту та амортизаційних відрахувань).