5. Валютний ризик. Процентний ризик.

Валютний ризик – ризик отримання збитків в результаті несприятливих короткострокових або довгострокових коливань курсів валют на міжнародних фінансових ринках.

Є валютний ризик, який виникає при консолідації рахунків іноземних дочірніх компаній з фінансовими звітами головних компаній багатонаціональних корпорацій.

Економічний валютний ризик – це ймовірність зменшення виручки або можливості отримання прибутку у зв’язку зі зміною валютних курсів.

Існує два підвиди економічного валютного ризику: прямий (зменшення прибутку по майбутніх операціях) та непрямий (втрата визначеної частини цінової конкуренції в порівнянні з іноземними виробниками).

Процентний ризик виникає через непередбачені зміни як депозитної, так і кредитної процентної ставки на фінансовому ринку.

Тема 8. Фінансовий менеджмент та корпоративне управління План

8. Фінансовий менеджмент: сутність та місце в системі управління корпорацією. Еволюція розвитку фінансового менеджменту.

9. Елементи фінансового менеджменту:

а) фінансове планування і прогнозування, їх сутність і взаємозв’язок;

б) оперативне управління та фінансове регулювання;

в) фінансова звітність, її оцінка;

г) фінансова стійкість корпорації, її оцінка;

д) контроль і аудит: види, форми і методи.

3. Корпоративне управління, його сутність, цілі та необхідність.

4. Організаційно-правові основи управління корпорацією.

1. Фінансовий менеджмент: сутність та місце в системі управління корпорацією. Еволюція розвитку фінансового менеджменту.

Коли на початку 90-х років минулого століття фінансовий менеджмент виділився в окрему навчальну дисципліну, акцент був зроблений на правові аспекти злиття різних компаній, а також утворення нових фірм та емісію різних видів цінних паперів, які випускалися з метою залучення і збільшення капіталу.

Під час депресії 30-х років акцент змістився у галузь банкрутства та реорганізацій, ліквідність акцій та регулювання ринку цінних паперів.

В 40-х та на початку 50-х років фінансову справу продовжували викладати як пізнавальний, формально встановлений предмет вивчення.

Але наприкінці 50-х років з’являється напрямок теоретичного аналізу і у фінансовому менеджменті почали концентрувати увагу на прийнятті управлінських рішень відносно вибору активів і пасивів так, щоб максимізувати прибутковість фірми. Зосередження уваги на вирішенні прибутковості тривало до 90-х років, але масштабність цього аналізу включала в себе: інфляцію і наслідки її впливу на прийняття ділових рішень; обмеження втручання держави в діяльність кредитно-фінансових установ; зростання масштабів використання комп’ютерів для науково-дослідних розробок; зростаючу важливість світових ринків і фінансових операцій.

Двома найважливішими тенденціями 90-х років можна вважати зростаючу глобалізацію бізнесу і збільшення можливостей використання комп’ютерних технологій.

2. Елементи фінансового менеджменту.

а) фінансове планування і прогнозування, їх сутність і взаємозв’язок.

Фінансове планування – це прогнозування фінансових показників і складання форм фінансових планів, що відбивають взаємозв’язок і певні пропорції між цими показниками.

Фінансове планування є довго- (стратегічне) і короткострокове (поточне).

Довгострокові фінансові плани узгоджуються із загальною стратегією економічного розвитку корпорації. Стратегічне планування розраховане на 2-5 (іноді більше) років. За цей час корпорація планує досягти певних довгострокових цілей (наприклад, збільшити суму прибутку на 3 млн. гр. од. за 4 роки).

Основними об’єктами довгострокового фінансового планування є обсяг капіталовкладень і потреба у фінансових ресурсах.

Для розробки перспективних фінансових планів керівництво корпорації має визначити кілька принципових напрямків фінансової політики на плановий період:

• скільки коштів буде інвестовано в нові активи;

• який рівень фінансового важеля фірма вирішила підтримувати;

• яку дивідендну політику здійснюватиме фірма у плановому періоді;

• який рівень ліквідності збирається підтримувати фірма.

Крім інвестиційної програми (бюджету капіталовкладень) корпорації складають прогнозні фінансові звіти. Вони відображають фінансову звітність у перспективі за умови здійснення певних прогнозів щодо майбутньої діяльності компанії. Основою складання цих звітів є відповідні фінансові звіти корпорації за базовий рік – баланс, звіт про фінансові результати, звіт про рух грошових коштів.

У практиці зарубіжних компаній поточні фінансові плани називають бюджетами, а процес їх складання – бюджетуванням. Нині ці визначення застосовують і у вітчизняній науці і практиці. У загальному вигляді бюджет – це кошторис доходів і витрат усіх господарських підрозділів і функціональних служб фірми. Складають бюджети:

• продажів – план реалізації продукції (виконання робіт, надання послуг) у натуральних і вартісних показниках;

• закупівель – відображаються витрати коштів на придбання запланованих видів матеріальних ресурсів;

• витрат на оплату праці – розраховуються планова потреба у трудових ресурсах і витрати на оплату праці за всіма видами виробничої діяльності;

• управлінських витрат – містить планові витрати фірми на виконання основних управлінських функцій в усіх службах і підрозділах;

• загальноцехових витрат – відображає накладні витрати, пов’язані з виробництвом продукції;

• комерційних витрат (реклама, комісійні торговельні агенти, транспортні послуги).

Найважливішим поточним фінансовим планом є бюджет грошових надходжень і витрат (або бюджет готівки). У ньому планують рух реальних грошових коштів у межах року з розбиттям на квартали, місяці, тижні, дні.

Основне завдання короткострокового фінансового планування – забезпечити поточну платоспроможність компанії, тобто здатність протягом року своєчасно погашати поточні зобов’язання і фінансувати поточну діяльність. Тому основним об’єктом короткострокового фінансового планування є приплив і відплив коштів в окремі календарні періоди, на які розбивається календарний рік (місяць, декада, тиждень, день).

в) фінансова звітність, її оцінка.

Фінансова звітність – важливий засіб обміну фінансовою інформацією між фірмою та зовнішніми користувачами (потенційними інвесторами, кредиторами, постачальниками, конкурентами). Вона не є комерційною таємницею.

Акціонерні товариства зобов’язані на основі даних бухгалтерського обліку складати фінансову звітність – баланс (форма № 1), звіт про фінансові результати (форма № 2), звіт про рух грошових коштів (форма № 3), звіт про власний капітал (форма № 4) і примітки до звітів.

Акціонерні товариства, що мають дочірні підприємства, крім звітів про власні господарські операції повинні складати консолідовану фінансову звітність.

Відкриті акціонерні товариства не пізніше 1 червня наступного за звітним року повинні оприлюднювати річну фінансову та консолідовану звітність шляхом публікації в періодичних виданнях або розповсюдження у вигляді окремих друкованих видань.

Форми фінансової звітності № 1-4 складають усі підприємства, а не тільки акціонерні товариства, і лише окремі статті в них призначені для заповнення виключно акціонерними товариствами.

д) контроль і аудит: види, форми і методи.

Питання контролю є надзвичайно актуальним для акціонерних товариств. Воно обумовлене розмежуванням функцій управління та володіння товариством. В умовах розпорошеності акціонерного капіталу та ситуації, за якої одні особи володіють підприємством, а інші ним управляють, товариство повинно забезпечити ефективний контроль за їх діяльністю. Контроль повинен бути комплексний, незалежний, об’єктивний і професійний.

Діюча у товаристві система контролю за його фінансово-господарською діяльністю має сприяти:

• збереженню та раціональному використанню фінансових і матеріальних ресурсів товариства;

• забезпеченню точності та повноти бухгалтерських записів;

• підтриманню прозорості та достовірності фінансових звітів;

• запобіганню та викриттю фальсифікацій та помилок;

• забезпеченню стабільного та ефективного функціонування товариства.

Контроль за фінансово-господарською діяльністю товариства повинен здійснюватися як через залучення незалежного зовнішнього аудитора (аудиторської фірми), так і через механізм внутрішнього контролю.

До органів (структурних підрозділів товариства), які здійснюють внутрішній контроль, належать: наглядова рада (через аудиторський комітет ради); ревізійна комісія; служба внутрішнього аудиту. Вони мають забезпечити здійснення стратегічного, оперативного та поточного контролю за фінансово-господарською діяльністю товариства.

Назва органу	Функціональні повноваження
Наглядова рада (через аудиторський комітет ради)	Здійснює стратегічний контроль за фінансово-господарською діяльністю товариства, зокрема: перевірка достовірності річної та квартальної фінансової звітності до її оприлюднення та (або) подання на розгляд загальних зборів акціонерів; виявлення недоліків системи контролю, розробка пропозицій та рекомендацій щодо її вдосконалення; призначення та звільнення внутрішніх аудиторів; затвердження зовнішнього аудитора, здійснення контролю за ефективністю, об’єктивністю та незалежністю зовнішнього аудитора, фінансовими відносинами між товариством та аудитором; контроль за усуненням недоліків, які були виявлені під час проведення перевірок ревізійною комісією, службою внутрішнього аудиту та зовнішнім аудитором.
Ревізійна комісія	Здійснює оперативний контроль за фінансово-господарською діяльністю товариства шляхом проведення планових та позапланових перевірок. Планові перевірки проводяться за підсумками фінансово-господарської діяльності товариства за рік. Позапланові перевірки проводяться ревізійною комісією за власною ініціативою, за рішенням загальних зборів акціонерів, за рішенням наглядової ради та на вимогу акціонерів, які володіють у сукупності понад 10 відсотками голосів.
Служба внутрішнього аудиту (внутрішній аудитор)	Здійснює поточний контроль за фінансово-господарською діяльністю товариства, зокрема: контроль за організацією та функціонуванням системи бухгалтерського обліку; контроль за відповідністю даних бухгалтерського обліку фактичній наявності активів, їх належним збереженням; експертиза фінансової та операційної діяльності; підготовка оглядів діяльності товариства та розробка рекомендацій щодо підвищення її ефективності.

Аудиторську перевірку публічної бухгалтерської звітності, обліку та іншої інформації товариство проводить щорічно за участю зовнішнього аудитора (він призначається наглядовою радою або загальними зборами акціонерів). Незалежність зовнішнього аудитора є важливою передумовою об’єктивного та ефективного контролю за фінансово-господарською діяльністю товариства. Аудитор (аудиторська фірма) не повинен одночасно (протягом того ж року) надавати товариству інші послуги. Товариству доцільно проводити ротацію зовнішнього аудитора кожні три роки.

Особи, які здійснюють контроль за фінансово-господарською діяльністю товариства, повинні звітувати про результати перевірок наглядовій раді та (або) загальним зборам товариства. Зовнішній аудитор повинен брати участь у загальних зборах товариства з метою надання акціонерам відповідей на питання стосовно фінансової звітності та аудиторського висновку.