Тема 5. Управління активами План

1. Задачі управління активами підприємства.

2. Управління запасами на підприємстві.

3. Управління дебіторською заборгованістю та її оптимізація.

4. Управління грошовими активами підприємства.

5. Управління необоротними активами підприємства.

6. Стратегія фінансування оборотних активів.

1. Задачі управління активами підприємства.

Активи – це економічні ресурси підприємства у формі майнових цінностей, що належать йому на праві власності і використовуються для здійснення статутної діяльності з метою отримання прибутку.

Політика управління активами суб’єктів господарювання базується на розумінні їх як джерела отримання грошових потоків.

Активи класифікуються за різними ознаками:

1. Залежно від об’єкту фінансового управління:

   • необоротні (основні засоби, довгострокові фінансові інвестиції, нематеріальні активи, інші необоротні активи);

   • оборотні активи (запаси товарно-матеріальних цінностей, дебіторська заборгованість, грошові активи, поточні фінансові інвестиції, інші оборотні активи).

2. Залежно від речової форми об’єкту інвестування:

   • реальні активи (матеріальні, нематеріальні);

   • фінансові активи.

3. Залежно від строку отримання грошового потоку:

   • короткострокові активи;

   • довгострокові активи.

4. За формою отримання доходу:

   • активи, що приносять дохід в явній формі (рентні платежі, проценти по облігаціях, дивіденди по акціях);

   • активи, що приносять дохід в прихованій формі (різниця цін купівлі-продажу, гудвіл).

5. За регулярністю отримання доходу:

   • з одноразовим доходом;

   • з періодичним доходом;

   • з регулярним доходом.

6. В залежності від ступеня ризику:

   • активи з гарантованим грошовим потоком (безризикові);

   • активи з негарантованим грошовим потоком (ризикові).

7. В залежності від оборотності:

   • високооборотні;

   • з нормальною оборотністю;

   • з низькою оборотністю;

   • необоротні.

8. В залежності від рівня ліквідності:

   • високоліквідні;

   • середньоліквідні;

   • низьколіквідні;

   • неліквідні.

Характеризуючи активи як об’єкт фінансового управління, необхідно відмітити особливості їх окремих складових частин.

Так, зокрема, необоротні активи є менш мобільною частиною майна, основна відмінність якої полягає в багаторазовому використанні в процесі господарської діяльності і частковій амортизації протягом кожного операційного циклу.

Переваги необоротних активів:

• менший ризик інфляційного знецінення та можливе збільшення ринкових цін на нерухомість швидшими темпами, ніж темпи інфляції;

• менший ризик втрати в процесі господарської діяльності;

• здатність приносити стабільний прибуток при несприятливій господарській кон’юнктурі у формі орендних та лізингових платежів;

• можливість більш інтенсивного використання в періоди підйому ринкової кон’юнктури.

Недоліки необоротних активів:

• можливість морального зносу при швидкій змінюваності технологій;

• низький рівень маневреності, неможливість швидко змінити структуру вкладених коштів;

• низький рівень ліквідності і неспроможність забезпечити потік платежів при погіршенні платоспроможності.

До оборотних активів відносяться ті види майнових цінностей, які повністю споживаються за один виробничий цикл. При цьому необхідно усвідомлювати, що елементи оборотного капіталу, вкладеного в поточні активи, постійно переходять із сфери виробництва у сферу обігу і знову повертаються у виробництво.

Та частина оборотного капіталу, яка постійно знаходиться у сфері виробництва, називається оборотними фондами. До складу оборотних фондів відносяться: виробничі запаси, незавершене виробництво, напівфабрикати власного виробництва, витрати майбутніх періодів.

Друга частина оборотного капіталу знаходиться у сфері обігу і відповідно називається фондами обігу (готова продукція на складі, відвантажені товари, грошові кошти, дебіторська заборгованість, поточні фінансові інвестиції та інші оборотні активи).

В залежності від рівня контролю за процесом формування і використання оборотні активи можуть бути:

а) нормовані (всі оборотні виробничі фонди, а також та части­на фондів обігу, що представлена залишками нереалізованої продукції на складі);

б) ненормовані (всі інші елементи фондів обігу, крім залишків нереалізованої продукції).

Нормовані оборотні кошти є об'єктом фінансового планування і обов'язково відображаються у бізнес-планах і поточних бюджетах підпириємства. Ненормовані оборотні кошти, як правило, не плануються.

При управлінні оборотними активами необхідно комплексно оцінювати їх позитивні та негативні сторони у порівнянні з необоротними активами.

Переваги оборотних активів:

• більш висока ліквідність;

• знаходження частини оборотних активів у вигляді готових засобів платежу;

• можливість швидкої структуризації оборотних активів;

• можливість підвищити швидкість обігу шляхом раціонального управління.

Недоліки оборотних активів:

• можливе інфляційне знецінення грошових активів;

• додаткові витрати на утримання зайвих оборотних активів;

• можливі втрати у зв’язку з природним убутком товарно-матеріальних цінностей;

• більш високий рівень фінансових ризиків.

Основна задача управління необоротними активами полягає у забезпеченні своєчасного оновлення основних виробничих фондів та високої ефективності їх використання.

Можливості оперативного управління необоротними активами незначні. І, навпаки, політика управління оборотними активами відзначається значною маневреністю, можливістю активного впливу на їх розмір, склад, структуру, оборотність, ліквідність і прибутковість. Відповідно, в процесі управління оборотними активами вирішується набагато більше коло задач фінансового менеджменту.

До основних задач управління оборотними активами відносяться:

1. Забезпечення безперебійності виробничого процесу.

Для досягнення цієї задачі необхідно сформувати окремі види активів у відповідності з обсягами господарської діяльності підприємства і тривалістю його операційного і фінансового циклів.

Фінансовий цикл відрізняється від опера­ційного на час обертання кредиторської заборгованості постачаль­никам сировини та інших виробничих ресурсів.

На тривалість фінансового циклу впливають наступні чинники:

• тривалість виробничо-комерційного (або операційного) цик­лу та його окремих стадій;

• темпи зростання обсягів діяльності;

• рівень інфляції та необхідність створення страхових резервів виробничих запасів;

• сезонність виробництва, реалізації та постачання сирови­ною;

• стан кон'юнктури на ринку сировини та ринку готової про­дукції.

З точки зору можливостей оперативного управління тривалістю фінансового циклу важливим є останній з перелічених чинників.

При високому попиті на сировину підприємству важко скористатися відстрочками платежів з боку постачальників, що призводить до зменшення часу обертання кредиторської заборгова­ності і одночасного збільшення тривалості фінансового циклу. І, навпаки, у випадку, коли постачальники в умовах низького попиту на сировину вимушені з метою стимулювання продаж активно на­давати відстрочки платежів своїм клієнтам, у підприємства з'явля­ється можливість некритично уповільнити кредиторську заборгова­ність і тим самим зменшити загальну потребу у власних фінансо­вих ресурсах.

Характер впливу стану кон'юнктури на ринку готової продукції прямо протилежний. Так, у випадку високого попиту на продукцію у підприємства відпадає необхідність пом'якшення умов розрахунків з покупцями. В результаті зменшується тривалість обертання дебіторської заборгованості і скорочується загальна тривалість фінанансового циклу. І, навпаки, у випадку низького попиту на продукцію підприємство з метою активізації збуту вимушено широко надавати своїм покупцям комерційні кредити, що призводить до уповільнення руху дебіторської заборгованості і збільшення потреби у власних фінансових ресурсах.

Як показує зарубіжний та вітчизняний досвід, деякі малі підприємства, що в основному займаються операціями купівлі-продажу і мають невисоку частку доданої вартості у загальній ціні реалізованої продукції, за рахунок вдалого маневрування відстрочками пла­тежів не лише покривають потреби у фінансуванні запасів і дебіторської заборгованості, але й мають додаткове джерело фінансування за рахунок комерційних кредитів постачальників.

2. Прискорення обертання загальної суми оборотних активів.

Ця задача управління оборотними активами досягається шляхом збільшення частки активів з високою оборотністю і зменшення частки активів, що обертаються повільно.

До активів з високою оборотністю можна віднести:

• запаси сировини і матеріалів, по яких не створюються стра­хові резерви;

• запаси готової продукції, що користується високим попи­том;

• грошові кошти, які постійно знаходяться в платіжному обо­роті.

Активи з низькою оборотністю відповідно включають:

• сезонні запаси сировини і матеріалів;

• запаси готової продукції із зниженим попитом;

• довгострокову та короткострокову дебіторську заборгова­ність;

• всі форми поточних фінансових інвестицій строком більше шести місяців;

• неліквідні фінансові інструменти.

3. Забезпечення ліквідності оборотних активів, достатньої для підтримки платоспроможності підприємства по поточних фінансо­вих зобов'язаннях.

Ця управлінська задача досягається за допомогою постійного контролю за розміром оборотних активів у грошовій, тобто абсолютно ліквідній формі, а також шляхом забезпечення відповідної частини високоліквідних активів у вигляді поточних фі­нансових інвестицій та інших активів, які при необхідності можуть швидко трансформуватися у грошові кошти.

4. Забезпечення підвищення рентабельності оборотних активів.

Досягти цієї управлінської задачі можна шляхом своєчасного вико­ристання тимчасово вільних залишків грошових активів для фор­мування ефективного портфелю поточних фінансових інвестицій, що можуть принести прямий дохід у формі процентів або дивідендів, розміщення коштів на депозит, відкриття контоко­рентних рахунків в банку. З метою максимізації прибутковості обо­ротних активів необхідно оптимально поєднувати активи, що да­ють прямий дохід, і ті активи, які такого доходу не приносять.

5. Мінімізація ризиків і втрат, пов'язаних з формуванням і вико­ристанням оборотних активів.

Всі види оборотних активів в тій чи іншій мірі пов'язані з ризиком втрати.

Так, грошовим активам в основному властивий ризик інфляційних втрат; поточним фінансо­вим інвестиціям - ризик втрати частини доходу у зв'язку з неспри­ятливою кон'юнктурою фінансового ринку, а також ризик інфля­ційних втрат; дебіторській заборгованості - ризик неповернення або несвоєчасного повернення, а також ризик інфляційних втрат; запасам товарно-матеріальних цінностей - ризик втрати від форс-мажорних умов і природного убутку та інші.

Тому політика управ­ління оборотними активами повинна бути направлена на мініміза­цію ризику їх втрат, особливо в умовах дії інфля­ційних факторів.

Крім того, необхідно враховувати ризики формування оборот­них активів та їх можливі негативні наслідки:

• недостатність грошових коштів може призвести до пере­боїв у виробничому процесі, невиконання зобов'язань, втрат можливого прибутку;

• недостатність виробничих запасів веде до перебоїв у виробництві, зайвих витрат, недоотримання реалізаційного доходу;

• наявність зайвих оборотних активів спричиняє зайві витра­ти по фінансуванню, іммобілізацію фінансових ресурсів, не­доотримання частини доходу і прибутку.