
- •Розвиток вітчизняної науки про вивчення рідної мови у внз та середніх навчальних закладах.
- •Роль рідної мови в реалізації концепції національної освіти в Україні. (див. Пентилюк, ст..36)
- •Психолого-педагогічні основи процесу інтеграції у процесі навчання мови.
- •Форми навчальних занять з мови у внз.
- •5. Специфіка організації навчальних занять у формі семінару
- •6. Лекція як метод навчання мови у вузі та школі.
- •7. Професійна підготовка майбутнього учителя до роботи у школах нового типу.
- •8. Історичні умови зародження та розвитку гімназійної освіти в Україні.
- •9. Роль лінгвістики тексту у фаховій підготовці вчителя-словесника.
- •10. Проблеми професійної підготовки студенті-філологів до викладання української мови.
- •11. Технологія інтегрованого навчання. Внутрішньопредметні та міжпредметні зв’язки філологічних дисциплін та шляхи їх реалізації у вищій школі.
- •12. Технологія проблемного навчання у вищій школі.
- •13. Поняття інтерактивності в освіті. Історія інтерактивного навчання. Моделі навчання (пасивна,активна, інтерактивна). Інтерактивність як метод і технологія навчання.
- •14. Проектна технологія у мовній освіті. Історія. Сутність технологій. Типи проектів. Методика.
- •15. Інноваційні тенденції розвитку сучасної філологічної освіти. Технологічний підхід у мовній освіті.
- •16. Модульна технологія у мовній освіті. Вивчення мовного матеріалу укрупненими частинами.
- •17. Нові інформаційні технології у мовній освіті, методика їх застосування.
- •18. Лінгводидактична термінологія. Становлення, розвиток і сучасний стан української лінгводидактичної термінології. Класифікація лінгводидактичних термінів.
- •19. Завдання вищої школи в підготовці майбутнього вчителя словесника в умовах стандартизації освіти.
- •20. Теоретичні орієнтири сучасної лінгводидактики.
8. Історичні умови зародження та розвитку гімназійної освіти в Україні.
У 1991 р. Було видано "Проект статуту гімназій та ліцеїв", де визначалося їх місце та роль у системі середніх загальноосвітних шкіл. Пізніше було створено Асоціацію гімназій та ліцеїв України.
На сучасному етапі вивченням різних аспектів цієї проблеми займаються такі вчені, як В.Майборода, О.Лопухівська, В.Кравець, Б.Ступарик, Г.Васькович, Д.Герцюк, І.Курляк.
Гімна́зія (від грец. Γυμνάζω «вправляюсь у гімнастиці») — загальноосвітній навчальний заклад II-III ступенів з поглибленим вивченням окремих предметів відповідно до профілю. Первинно, у давньогрецьких містах і провінціях, , термін вживався на позначення «місця для фізичних (гімнастичних) справ».
Приблизно з кін. V ст. Гімназії стають освітніми закладами: у них вели свої бесіди філософи, ритори, вчені тощо. Кожне грецьке місто мало одну або й декілька гімназій. Найвідомішими з них були: Дромос у Спарті; з афінські гімназії (Академія, Лікейон, Кіносарг), де викладали Платон і Аристотель; Кранейон у Коринфі;
Варто відмітити, що умови розділення України між 2 імперіями — Російською та Австро-угорською зумовили окреме існування на українських землях гімназій відповідно російських і австро-угорських.
Імовірно, першою гімназією на території України, що знаходилась у складі Російської імперії, була Одеська комерційна гімназія (перша і одна з 2 у Російській імперії). Крім парафіяльного і повітового училища, вона містила у своєму складі власне комерційну гімназію, в якій викладались такі світські дисципліни, як мови новгрецька та італійська, алгебра і арифметика, а також «приспособи до комерції», право, загальна граматика, комерційна справа, освоєння фабрик і товарів, історія комерції, комерційне і морське право.
Перші гімназії в Україні (по одеській) були створені в Харкові, Чернігові, Катеринославі — у 1805 році, Новгород-Сіверську, Полтаві — у 1808 році, Херсоні — у 1812 році
Першу за часом класичну чоловічу гімназію в Києві було засновано 1809 року (вона са́ме називалась Перша чоловіча гімназія). Тут викладали відомі історики М. Ф. Берлінський та М. І. Костомаров.
В Галичині, що входила до складу Австро-Угорщини у XIX ст. Функціонували гімназії в наступних містах: Львів, Станиславів, Тернопіль, Теребовля та ін.
Гімназія складалася з семи класів, де сьомий поділявся на два річних відділення. З 1872 р. Гімназія стає восьмирічною. При кожній гімназії було відкрито підготовчі класи. Навчальний курс гімназій був багатопредметним, мав загалом гуманітарний напрямок, де головними предметами були латинь і грецька мова. Часто викладання, в гімназіях того періоду зводилося до граматичних вправ та зубріння, що дає право казати, що освіта мала рутинний і схоластичний характер. Мета освіти в гімназійних закладах була тісно пов'язана з метою виховання.
Гімназія фактично була елітарною школою і являла собою єдиний шлях до подальшого навчання в університеті. Учні, які закінчували реальні училища, не мали права вступати до вищих навчальних закладів, що фактично перекривало шлях середніх верств населення до вищої освіти.
Провідною особливістю розвитку гімназійної освіти в Україні була тенденція пошуку нової моделі школи, що знаходило своє відображення в намаганнях уряду провести гімназійні реформи . Усі внесені на розгляд проекти реформи тією чи іншою мірою стосувалися перерозподілу дисциплін у навчальних планах, які або спрощувалися (латинь, грецька мова, Закон Божий), або доповнювалися (предмети природничо-біологічного циклу).
Майже всі програми того часу були побудовані за лінійним принципом. Тільки програми з історії та іноземних мов – за концентричним. Програми були перевантажені теоретичним матеріалом, який майже не закріплювався практично.
Закон України «Про загальну середню освіту», прийнятий 13 травня 1999 року, який чітко «прописав» усі норми середньої освіти. Згідно зі згаданим законом гімназія це:загальноосвітній навчальний заклад II-III ступенів з поглибленим вивченням окремих предметів відповідно до профілю. Подальший розвиток і функціонування гімназій, як і решти закладів середьної освіти в Україні має ґрунтуватись виключно на засадах указаного Закону України. Гімназія — заклад нового типу, головною метою якого є задовольнити запити суспільства, держави у загальній середній освіті шляхом відбору і навчання обдарованих та здібних дітей, забезпечення їх науково-теоретичної, гуманітарної, загально-культурної підготовки для подальшого навчання у навчальних закладах вищого рівня.