Тема 10. Інвестиційні ресурси
1. Види інвестиційних ресурсів та методи їх залучення.
2. Оцінка вартості акумульованих інвестиційних ресурсів.
§1. Види інвестиційних ресурсів та методи їх залучення
Згідно Закону України «Про інвестиційну діяльність» інвестиції можу здійснюватись за рахунок:
- власних фінансових ресурсів інвестора (прибуток, амортизаційні відрахування, відшкодування збитків від аварій, стихійного лиха, грошові нагромадження і заощадження громадян, юридичних осіб тощо);
- позичкових фінансових коштів інвестора (облігаційні позики, банківські та бюджетні кредити);
- залучених фінансових коштів інвестора (кошти, одержані від продажу акцій, пайові та інші внески громадян і юридичних осіб);
- бюджетних інвестиційних асигнувань;
- безоплатних та благодійних внесків, пожертвувань організацій, підприємств і громадян
Основними методами фінансування інвестицій є:
самофінансування;
акціонування;
боргове фінансування;
лізинг;
допомога.
1. Самофінансування – здійснюється виключно за рахунок власних коштів (прибутку та амортизаційних відрахувань). Цей метод є основним для реалізації невеликих інвестиційних проектів.
2. Акціонування є найбільш розповсюдженим способом залучення капіталу на початковій стадії діяльності компанії. Випуск акцій може здійснюватися при створенні акціонерного товариства, додатковому випуску акцій в процесі діяльності та реорганізації компанії.
Емітент може здійснювати розміщення акцій двома способами (рис. 10.1):
1) публічне розміщення цінних паперів, яке передбачає їх відчуження на підставі опублікування в засобах масової інформації або оприлюднення в будь-який інший спосіб повідомлення про продаж цінних паперів, зверненого до заздалегідь не визначеної кількості осіб. Розкриттю підлягає інформація, що міститься у проспекті емісії цінних паперів (інформація про емітента, його фінансово-господарський стан, цінні папери, щодо яких прийнято рішення про розміщення).
2) приватне розміщення цінних паперів – спосіб емісії цінних паперів, що передбачає їх відчуження шляхом безпосередньої письмової пропозиції цінних паперів заздалегідь визначеному колу осіб, кількість яких не перевищує 100.
Перевагами випуску акцій з метою залучення фінансових ресурсів є: 1) ринковий механізм оцінки вартості власних цінних паперів; 2) відсутність постійних фіксованих витрат (виплати відсотків); 3) розширення кількості акціонерів; 4) стимулювання персоналу за рахунок продажу їм акцій за пільговими цінами.
Проте у цього способу залучення капіталу є один суттєвий недолік – можливість втрати контролю над компанією для основних (мажоритарних) акціонерів.
3. Боргове фінансування (рис. 10.1) використовується для реалізації інвестиційних проектів із високою нормою прибутковості та незначними строками окупності витрат; передбачає залучення коштів шляхом отримання кредитів (банківських, міжнародних, державних, товарних) або випуску боргових цінних паперів (перш за все, облігацій). Воно має такі переваги у порівнянні з акціонуванням:
кредитор не претендує на майбутні прибутки підприємства, а має право тільки на обумовлену суму боргу і відсотків за ним;
кредитор не претендує на участь у капіталі компанії.
Недоліками боргового фінансування є:
використання позичкового капіталу призводить до виникнення ризику зниження фінансової стійкості і втрати платоспроможності;
розмір боргу, який може взяти на себе компанія є обмеженим;
вартість позичкового капіталу залежить від кон’юнктури фінансового ринку.
Обслуговування боргового фінансування здійснюється шляхом періодичних сплат відсоткових платежів та основної суми боргу.
При випуску облігацій вітчизняні емітенти повинні дотримуватись таких нормативно-правових норм:
1) облігації підприємств розміщуються юридичними особами тільки після повної сплати свого статутного капіталу;
2) не допускається розміщення облігацій підприємств для формування і поповнення статутного капіталу емітента, а також покриття збитків від господарської діяльності шляхом зарахування доходу від продажу облігацій як результату поточної господарської діяльності;
3) юридична особа має право розміщувати відсоткові та/або дисконтні облігації на суму, яка не перевищує трикратного розміру власного капіталу або розміру забезпечення, що надається їй з цією метою третіми особами.
Для фінансування будівництва можуть залучатися кошти від фізичних та юридичних осіб через розміщення іменних забезпечених цільових облігацій. Виконання зобов'язань за цими облігаціями передбачається об'єктами житлового будівництва.
Емісію цільових облігацій може здійснювати юридична особа, яка має право на виконання функцій замовника будівництва такого об'єкта, або юридична особа, що уклала договір участі у будівництві житла з органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, що мають право власності, оренди чи постійного користування земельною ділянкою, на якій буде розташовано об'єкт житлового будівництва, яким забезпечуватиметься виконання зобов'язань за цільовими облігаціями.
Боргове фінансування
Емісія боргових цінних паперів
інвестиційні кредити
лізинг
банківський інвестиційний кредит
державний (бюджетний) інвестиційний
кредит (в т.ч. податковий інвестиційний
кредит)
кредити міжнародних фінансових
організацій
Рис. 10.1. Види боргового фінансування інвестицій
Специфічними ознаками банківського інвестиційного кредитування є:
1) при кредитуванні об’єктом оцінки є не позичальник, а його інвестиційні наміри (інвестиційний проект) і у кредитора виникає необхідність детального аналізу техніко-економічного обґрунтування інвестиційних заходів, що кредитуються;
2) відсотки за інвестиційний кредит не повинні перевищувати рівень дохідності за інвестиціями;
3) строк інвестиційного кредиту залежить від строку окупності інвестицій;
4) інвестиційна позика може бути видана з пільговим терміном відшкодування (на строк реалізації інвестицій) впродовж якого сплачуються лише відсотки за кредит, а основна сума відшкодовується у наступні періоди часу.
Основними видами банківських інвестиційних кредитів є:
1) строкові кредити підприємцям – призначені для фінансування довго- та середньострокових інвестиційних проектів (купівля обладнання, будівництво споруд) строком більше 1-го року. Потенційний боржник звертається за кредитом, виходячи з кошторису на проект, а надалі зобов’язується його погасити серіями платежів. Ці кредити базуються на потоці майбутніх платежів підприємців, за допомогою яких здійснюватиметься поступове погашення кредиту;
2) револьверне кредитування (револьверна кредитна лінія) – дозволяє фірмі-боржнику запозичити кошти в межах визначеного ліміту, погашати всю суму запозичень або її частину та проводити у разі необхідності повторне запозичення в межах строку дії кредитної лінії Найбільш часто цей тип кредитування використовується, коли клієнт не може досить точно визначити майбутні надходження грошових коштів або розмір майбутніх потреб у кредитуванні.
3) довгострокові проектні кредити – використовуються для фінансування поповнення основного капіталу, яке в майбутньому забезпечить надходження готівки. Ці кредити можуть надаватися:
а) без права регресу на позичальника – кредитор бере на себе комерційний та політичний ризик, пов’язані з реалізацією проекту, оцінюючи лише потоки готівки, які генеруються проектом і спрямовуються на погашення кредитів;
б) без регресу на позичальника в період, який є наступним за введенням проекту в експлуатацію – спонсори проекту або його підрядчики гарантують завершення освоєння капіталовкладень, введення об’єкта кредитування в експлуатацію, дотримання кошторисної вартості і, при певних умовах, беруть на себе відшкодування збитків, пов’язаних із затримкою введення об’єкта в експлуатацію і перевищенням розрахункової собівартості. Гарантійне зобов’язання видається кредиторові на забезпечення своєчасної сплати належної від позичальника суми основного боргу і нарахованих відсотків;
в) з повним регресом на позичальника – кредитор у цьому випадку не бере на себе ніякого ризику, пов’язаного з проектом, обмежує свою участь наданням коштів проти гарантій спонсорів проекту або третіх осіб, не аналізуючи або аналізуючи генеровані проектом потоки готівки. Надані кредиторові гарантії можуть мати „незбалансований” характер і виступати у формі договорів про управління, безумовних договорів постачання та ін., кожний з яких може об’єднуватися з певними обмеженнями в кредитній угоді, а саме: обмеженнями у виплаті дивідендів, створенні резервних та інших фондів;
г) на консорціумних засадах – ризики, що виникають у кредитора розподіляються між декількома банками, які у певних частках надають кредити позичальнику для фінансування інвестиційних проектів.
У межах державних інвестиційних кредитів можна виділити інвестиційний податковий кредит – це відстрочка плати податку на прибуток, що надається суб'єкту підприємницької діяльності на визначений строк з метою збільшення його фінансових ресурсів для здійснення інноваційних програм, з наступною компенсацією відстрочених сум у вигляді додаткових надходжень податку через загальне зростання прибутку, що буде отримано внаслідок реалізації інноваційних програм. Цей тип кредиту був передбачений ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.105.1997 р. № 283/97-ВР. Однак в Податковому кодексі України такого поняття як «податковий інвестиційний кредит» не має.
4. Лізинг – це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів (згідно Господарського кодексу України).
Види лізингових операцій визначено у Податковому кодексі (рис. 10.3) і їх прирівняно до орендних операцій.
Рис. 10.3. Види лізингових (орендних) операцій
Орендатором державного майна в Україні є ФДМУ.
Фінансовий лізинг – господарська операція фізичної або юридичної особи і передбачає передачу орендарю майна, яке є основним засобом, і придбане або виготовлене орендодавцем, а також усіх ризиків та винагород, пов'язаних з правом користування та володіння об'єктом лізингу.
Лізинг вважається фінансовим, якщо лізинговий договір містить одну з таких умов:
- об'єкт лізингу передається на строк, протягом якого амортизується не менше 75% його первісної вартості, а орендар зобов'язаний придбати об'єкт лізингу у власність протягом строку дії лізингового договору або в момент його закінчення за ціною, визначеною у такому лізинговому договорі;
- сума лізингових платежів з початку строку оренди дорівнює або перевищує первісну вартість об'єкта лізингу;
- балансова (залишкова) вартість об'єкта лізингу на момент закінчення дії лізингового договору, становить не більш як 25% первісної вартості ціни такого об'єкта лізингу, що діє на початок строку дії лізингового договору;
- майно, яке передається у фінансовий лізинг, виготовлене за замовленням лізингоотримувача та після закінчення дії лізингового договору не може бути використаним іншими особами, крім лізингоотримувача, виходячи з його технологічних та якісних характеристик.
Здійснення даного типу лізингу регулюється ЗУ «Про фінансовий лізинг» від 11.12.2003 р. № 1381-IV.
Оперативний лізинг – господарська операція фізичної або юридичної особи, що передбачає передачу орендарю основного засобу, придбаного або виготовленого орендодавцем на мовах інших, ніж передбачаються фінансовим лізингом.
Зворотний лізинг – господарська операція фізичної чи юридичної особи, що передбачає продаж основних засобів фінансовій організації з одночасним зворотним отриманням таких основних засобів такою фізичною чи юридичною особою в оперативний або фінансовий лізинг.
Оренда землі – засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності (ЗУ «Про оренду землі» від 06.10.1998 р. № 161-XIV). Орендар має переважне право на придбання земельної ділянки у власність у разі продажу її, за умови, що він сплачує ціну, за якою вона продається, а в разі продажу на аукціоні – якщо його пропозиція є рівною з пропозицією, яка є найбільшою із запропонованих учасниками аукціону. Не допускається продаж орендованих земельних ділянок державної або комунальної власності без згоди на це орендаря. Строк дії договору оренди землі не може перевищувати 50 років.
Оренда житлових приміщень – операція, яка передбачає надання жилого будинку, квартири або їх частини її власником у користування орендарю на визначений строк, для цільового використання та за орендну плату. Договір оренди (найму) житла укладається на строк, встановлений договором. Якщо у договорі строк не встановлений, договір вважається укладеним на 5 років.
Оренда житла з викупом – операція юридичної особи, що передбачає передання другій стороні - фізичній особі (особі-орендарю) майнових прав на нерухомість, будівництво якої не завершено та/або житло за плату на довготривалий (до 30 років) строк, після закінчення якого або достроково, за умови повної сплати орендних платежів та відсутності інших обтяжень та обмежень на таке житло, житло переходить у власність орендаря. Оренда житла з викупом може передбачати відступлення права вимоги на платежі за договором оренди житла з викупом.
У міжнародній практиці залежно від терміну дії розрізняють оренду довгострокову (лізинг), середньострокову від 1-го до 3-х років без викупу майна (хайринг) та короткострокову до 1-го року без викупу майна (рентинг).