Тема 9. Портфельне інвестування

1. Сутність та класифікація інвестиційних портфелів. Політика інвестора щодо портфельного інвестування.

2. Основи портфельної теорії.

3. Методи аналізу цінних паперів.

4. Управління портфельними інвестиціями.

5. Оцінка ефективності вкладень в інвестиційні фінансові активи.

§1. Сутність та класифікація інвестиційного портфеля. Політика інвестора щодо портфельного інвестування

У процесі інвестиційної діяльності інвестиційні активи групуються в сукупність (портфель) з метою використання управлінських процедур, які є більш ефективними, ніж їх використання щодо окремих інвестиційних активів.

Інвестиційний портфель – це сукупність інвестиційних активів, згрупованих за певним критерієм з метою досягнення цільових значень певних параметрів (дохідності, ризику, ліквідності та ін.).

Інвестиційний портфель в залежності від об`єктів інвестицій поділяється портфель фінансових інвестицій та портфель реальних інвестицій.

У сфері реальних інвестицій, згідно PMBOK, портфель – це набір проектів та інших робіт, об`єднаних з ціллю ефективного управління цими роботами для досягнення стратегічних цілей. Проекти і програми портфеля не обов`язково є взаємозалежними або напряму пов`язаними між собою.

На практиці портфельний підхід в більшості застосовується щодо фінансових інвестицій (перш за все цінних паперів).

Залежно від виду доходу, який планує отримати інвестор, портфель цінних паперів поділяється на:

1) портфель зростання – включає інвестиційні активи, які придбані з метою отримання прибутку від приросту їх вартості при подальшому продажу;

2) портфель доходу – включає інструменти, які забезпечують інвестору отримання поточних доходів від володіння інвестиційними активами (дивіденди за акціями, проценти за облігаціями);

3) збалансований портфель – включає як активи, які утримуються з ціллю отримання поточних доходів, так і активи, призначені для перепродажу за вищою ціною.

Крім того, портфельний менеджер може формувати портфелі цінних паперів на основі орієнтації щодо:

- ризику (низькоризиковані з державних цінних паперів або високоризиковані з акцйї «молодих» компаній);

- ліквідності (високоліквідні портфелі з державних облігацій, акцій-«блакитних фішок»);

- галузевої орієнтації (формування портфеля цінних паперів, емітентами яких підприємства певної галузі);

- регіональної орієнтації (портфелі цінних паперів фондового ринку певної країни, глобальні портфелі тощо).

Портфельне інвестування повинно базуватися на розробленій інвестиційній політиці, яка оформляється у вигляді документа (меморандуму, декларації тощо).

Основна ціль портфельного інвестування – забезпечити дохідність, яка буде вища, а ніж витрати, пов’язані з обслуговуванням залучених коштів. На її основі менеджмент розробляє конкретні завдання, серед яких: збереження коштів (забезпечення захисту від інфляційних змін); зростання капіталу (орієнтація на ті цінні папери, які мають потенціал зростання курсової вартості); дохідність (придбання цінних паперів з метою отримання дивідендів за акціями та відсотків за борговими цінними паперами); ліквідність (інвестиції у фінансові інструменти, які можна продати в будь-який момент за сприятливими цінами); мінімізація ризику (купівля цінних паперів з низькою волатильністю з метою зменшення загального розміру ризику для банку). Одночасно всі ці завдання вирішити неможливо, оскільки не існує “ідеальної” інвестиції, а тому акцентується увага на пріоритетному.