21. Світові цивілізації в глобальному вимірі

Терміни «цивілізація» і «культура» стали використовуватися в соціально-політичних дослідженнях порівняно недавно. Прийнято вважати, що їх ввели в обіг французькі та англійські просвітителі. Французький історик Л.Февром стверджує, що слово «цивілізація» було вперше вжито у французькому тексті в 1766 р., в англійському - в 1773 р., слово «культура» з'явилося в німецькому тексті між 1774 і 1793 гг.1

Цивілізація - це «тріумф і поширення розуму не тільки в політичній, а й моральної та релігійної областях»; освічене суспільство на противагу дикості і варварству; прогрес науки, мистецтва, свободи і справедливості; усунення війни, рабства та злиднів. «Цивілізація означала насамперед ідеал і в значній мірі ідеал моральний» 2.

Близьким за змістом до терміну «цивілізація» було поняття «культура», під яким розуміли просвітництво, духовне вдосконалення, звільнення людського духу, прогрес науки і іскусства3. Тобто спочатку культура інтерпретувалася як компонент цивілізації.

Дещо пізніше обидва поняття стали використовуватися в більш прозовому сенсі - вони стали означати сукупність придбаних індивідом або групою характерних рис або ж руйнівну силу, фазу виродження й занепаду суспільства і культури (Ж.Руссо, Ж.Фурье) 4.

З плином часу між двома поняттями намічаються відмінності. До цивілізаціям починають відносити цілі країни і народи в їх розвиненому стані. У 1819р. слово «цивілізація» вперше вживається у множині, що говорить про визнання різноманіття в цивілізаційному розвитку народів. Ф. Гізо пише «Історію цивілізації в Європі» (1828), потім - «Історію цивілізації у Франції» (1830); Р.Бокль публікує «Історію цивілізації в Англії» (1857-1861).

Термін «культура» виявляє тенденцію до деякого відокремлення від «цивілізації». Як зазначає Р.Будагов, під культурою стали розуміти насамперед форму і ступінь духовності, в якій виражаються вищі досягнення цівілізаціі5. Нагадаємо, що І. Кант пов'язував з культурою всю повноту творчих потенцій людини, а з цивілізацією-насамперед прикладні навички і знання, реалізовані в практичних досягненнях.

Разом з тим, коли в 1952 р. американські культурологи А. Кребер і К.Клакхон опублікували список з 164 визначень слова «культура», з'ясувалося, що в більшості випадків воно вживається поряд з терміном «цивілізація» 6.

У XX столітті поступово формується теорія цивілізацій, два основних напрями якої - матеріалістичне і культурно-історичне - отримують широке визнання в суспільних науках.

При матеріалістичному підході до вивчення цивілізацій робився акцент на вивченні економіки, матеріального виробництва, способу господарювання і породжених ними відносин. Це не означає, що ігнорується роль духовних чинників, але вони підкреслено зв'язуються з типом технології або соціальності. Найбільш відомими представниками культурно-матеріалістичного напрямку є М.Вебер, К.Маркс, французька школа Анналів (М. Блок. Л.Февром, Ф.Бродель та ін.)

У рамках даного підходу цивілізація розглядається як певна ступінь в розвитку суспільства і культури і тим самим протиставляється дикості і варварству. Приватна власність і гроші, розвиток землеробства, торгівлі, міст, класового суспільства, держави, релігії, пісьменності7 - ось основні ознаки цивілізації. Таким чином, цивілізація стає однією з характеристик класового суспільства.

Для Броделя цивилизация — это целостная историческая система, образующаяся из совокупного взаимодействия социальной, экономической, политической и культурно-психологической подсистем.

Социальная (или биосоциальная) подсистема объединяет все, что относится к существованию людей, образу жизни, воспроизводству населения (жилье, питание, здоровье, гигиена, одежда, труд, досуг, защита от опасностей, семья, родство). Экономическая подсистема включает производство, потребление, обмен, регулирование экономики, технику, систему коммуникаций. Политическая подсистема охватывает институциональные отношения между людьми: совокупность норм, обычаев, прав, партий, общественных движений, других политических организаций. И, наконец, культурно-психологическая подсистема включает все проявления духовной жизни — ценности, нормы, знаково-коммуникационные системы, обеспечивающие взаимодействие людей.

Цивилизация предстает у Броделя как «культурно-историческая зона», связанная прежде всего с географией и демографией. Основное внимание он уделяет материальной деятельности людей, анализируя ее через технологическую и вещную стороны. Подход Броделя экономико-центричен. Поэтому культурная социальная дифференциация общества, основные принципы его регуляции, сущностные связи и иерархия—все это во многом остается за рамками его анализа.

Разом з тим недоліки культурно-матеріалістичної методології сприяли розвитку іншої школи в цивілізаційній теорії, що отримала назву культурно-історичною. Цей напрямок відводить визначальне значення при вивченні цивілізацій духовним факторам. У рамках культурно-історичної школи працювало чимало видатних учених сучасності-А.Тойнбі, О.Шпенглер, П.Сорокин, А. Кребер, Н.Еліас, Ф.Нортроп. Одним з основоположників цього напрямку по праву вважають М. Данилевського (1822-1885), робота якого «Росія і Європа» вийшла у світ ще в 1869 р.

Більшість теоретиків історичної школи вважають, що кожна цивілізація заснована на якийсь вихідної духовної передумові, великий ідеї, сакральної цінності або первинному символі, навколо яких в ході розвитку формуються складні духовні системи. Вони характеризують сучасний період у розвитку цивілізацій як кризовий, кінець епохи науково-технологічної культури і перехід до виникає «месіанського-інтегральному-естетичному» прототипу цівілізаціі10. Всі теоретики цієї школи відкидають лінійну концепцію життєвого циклу цивілізацій та історичного процесу в цілому і обгрунтовують циклічні або ритмічні теорії.

М.Данилевський, А.Тойнбі, О.Шпенглер, С.Хантингтон підкреслюють особливу роль релігії у формуванні цивілізаційної ідентичності. Вони стверджують, що цивілізації являють собою типи людських спільнот, що викликають певні асоціації в галузі релігії, архітектури, живопису, моралі, звичаїв - словом, в галузі культури. Але якщо у Хантінгтона цивілізація - це культура, що дійшла до природних кордонів свого поширення («культурна спільність найвищого рангу», «самий широкий рівень культурної ідентичності людей»), то у Тойнбі під цивілізацією розуміється блок історичного матеріалу, до якого звертається той, хто намагається вивчити історію власної країни.

Культурно-історична школа дала нові імпульси розвитку політичних наук. Вона стимулювала еволюцію політичної компаративістики під знаком самоцінності різнорідного культурного досвіду. Якщо матеріалістичний підхід орієнтував компаративистов на пошуки слідів подібності або подоби, прогресу чи регресу, а також єдиної історичної долі різних цивілізацій, то культурологічний напрям, навпаки, особливу цінність надавало виявленню самобутності шляхів розвитку кожної цивілізації.