2.1. Методика застосування методу заохочення.

Педагогічний процес характеризується різнобічністю змісту, винятковим багатством і мобільністю організаційних форм. З цим безпосередньо пов'язане різноманіття методів здійснення педагогічного процесу. Є методи, що відображають зміст і специфіку навчання, а так само виховання; є методи, безпосередньо орієнтовані на роботу з молодшими і старшими школярами; є методи роботи в певнихспецифічних умовах. Але є і загальні методи реалізації цілісного педагогічного процесу. Спільними вони називаються тому, що сфери їхнього застосування поширюються на весь педагогічний процес. До них належать методи стимулювання, заохочення зокрема.

Заохочення - це метод, який представляє особливі випадки складних психолого-педагогічних ситуацій, що характеризуються необхідністю регулювання відносин, внесення в них певних точно дозованих змін, іншими словами - їхньої педагогічної корекції [26,67]. Для того, щоб орієнтуватися в цьому світі, дитині потрібна оцінка її дій. Тобто без системи заохочень в будь-якому випадку не обійтися [27].

Зважаючи на те, що цей метод широко застосовується в практиці сучасної школи розглянемо принципи застосування заохочень та їх психолого-педагогічні вимоги.

Так, принцип об’єктивності вимагає від вихователя врахування конкретних зусиль вихованців у виконанні поставлених завдань. Зазначимо, що окремі вихованці в силу своїх особистих індивідуально-психологічних якостей, можуть неправильно сприймати заохочення і не адекватно реагувати на них. Так, деякі учні вважають, що вчителем їх старання певним чином занижено. Це, безперечно, зменшує виховний вплив заохочень, які використовуються вихователем.

Треба враховувати також і те, що учні дуже ревниво слідкують за ставленням до них педагогів і схильні легко приписувати їм необ'єктивність, яку вони передають словами «має улюбленців». Педагоги і справді симпатизують здібним і вихованим дітям і ставляться більш прохолодно до учнів з негативними проявами поведінки, що є абсолютно природним, але справедливість і тактовність як професійні риси не повинні дозволити педагогові демонстрацію своїх симпатій та антипатій [28,450]. Рахуючись з ревнивою спостережливістю учнів, педагогу бажано не заохочувати весь час тих самих вихованців, хоча б це здавалося йому цілком справедливим. Треба знаходити приводи для заохочення якмога більшого числа учнів.

Індивідуальний підхід в заохочувальній практиці дає можливість вихователю вибрати таку міру заохочення, яка буде найбільше відповідати тим зусиллям вихованців, які вони доклали в опануванні знаннями, у виконанні обов’язків тощо.    При цьому вихователю потрібно пам’ятати, що заохочувати учнів переважно потрібно саме за докладені зусилля, а не за здібності. Ця вимога виходить з того, що діти мають різні здібності, і те, що від одного потребує зусиль, дається іншому без особливої напруги. Безумовно, іноді треба відзначати й здібності, але стриманіше, ніж працьовитість.

Крім того, доводиться рахуватися й з таким реально існуючим почуттям, як заздрість. Якщо одного або декількох учнів заохочують за те, що неспроможні зробити інші, то це треба робити без підкресленої критики групи і без того, аби робити її негативним фоном. Так, на контрольній роботі з математики правильно розв'язав завдання тільки один учень. «Всі ви ледащо, — сказала вчителька, — і тільки Микола займається математикою»[29,80]. Таке заохочення стало для Миколи ведмежою послугою, оскільки викликало недоброзичливість однокласників.

   А ось приклад більшої помилки цього типу. В 4 клас прийшла нова учениця. Класний керівник з найкращих спонукань розхвалила дівчину, навіть перебільшуючи її достоїнства. Вона пище вірші, грає на фортепіано, розумна, добра, вихована. Дівчина дійсно була обдарованою, дисциплінованою, старанною, але їй бракувало комунікабельності й чарівності, і цю сукупність особистісних рис клас сприйняв як зарозумілість. Склалося недоброзичливе ставлення, яке зробило перебування дівчини в класі нестерпним і змусило її покинути цю школу.

Принцип своєчасності вимагає від вихователя заохочувати учнів безпосередньо у ході виконання завдань. Використання технічних засобів ефективно сприяє гласності. Оголошення подяки, вручення грамот, цінних подарунків, має виховний вплив не тільки на нагороджуваних, а й на інших учнів.

Принцип врахування громадської думки. Це, так би мовити, вимушена, але дуже важлива вимога. У групах низького рівня розвитку громадська думка часом спрямована проти деяких вимог педагога. В таких випадках заохочення учня за добре виконання цієї вимоги може викликати недоброзичливе ставлення групи до нього і посилити негативізм групи. Так, наприклад, всі учні, крім одного, прогуляли урок. Цей один, якщо він зробив це свідомо, критично ставлячись до школярської витівки, безумовно, заслуговує позитивної оцінки свого вчинку, але в даний момент вона не принесе користі, загострюючи ситуацію протистояння. Відомо, що учні оцінюють такі вчинки як зраду. Це, звісно, незріла позиція, але в цих конкретних умовах з нею доводиться рахуватися. Заохочення можна буде використати тоді, коли пройде гострота ситуації, і тільки в контексті, не образливому для групи. Звичайно, перш за все треба формувати правильну громадську думку групи, але, поки її немає, подібні заохочення потребують великої обережності.

Отож позитивна громадська думка в учнівському колективі спроможна значно підсилити виховну ефективність заохочень. Найбільший виховний вплив будуть мати ті заохочення, які знайшли схвалення та підтримку всього колективу.

Для досягнення виховного ефекту слід дотримуватися обґрунтованої методичної послідовності в оголошенні заохочень. Варто враховувати, що велике значення для поведінки вихованців має перше заохочення, яке, як правило, для кожного з них стає подією, що надовго запам’ятовується. Тому перше заохочення має великий виховний ефект. І, відповідно, вихователь має уважно підходити до оголошення вихованцю першого заохочення. Заслужене, своєчасне перше заохочення зміцнює мотивацію вихованця до позитивних дій, позитивно впливає на психіку.

Принцип послідовності  визначає також, що в застосуванні заохочень педагогічно доцільно утримуватися від повторного заохочення вихованця за попередній рівень досягнень. Дієвість заохочення збільшується, якщо вихованцю за подякою оголошується більш високі заохочення. Якщо дитину чекає одне лише заохочення, то вона не навчиться правильної поведінки. Крім того, вона буде зверхньо ставитися до однолітків.

Важливою умовою розвитку самостимуляції у використанні заохочень є дотримання міри [30]. Важко навіть сказати, що більш шкідливо у вихованні: захвалювання, зловживання заохоченням.

Отож при використанні заохочення головне - уникати крайнощів. Розсудливість і розуміння індивідуальних якостей дитини допоможуть зорієнтуватися при використанні дисциплінарних заходів.

Отже, вибір методу заохочення визначається, по-перше,  особливістю  створюваної  педагогічної ситуації, по-друге, змістом тих почуттів, що народжуються в школяра в новій педагогічній обстановці і стають основою виникнення нових мотивів поведінки і подолання власних вад, по-третє, об’єктивними фізіологічними і психологічними закономірностями, на основі яких у школяра виникають ті або інші думки і почуття і позитивні зміни в його свідомості.

 Отож у сучасній школі немає єдиних вимог до застосування методів стимулювання, але, можна сказати, що ефект застосування заохочень обернено пропорційний частоті їх використання [31]. Тільки в тих випадках, коли необхідність заохочення жорстко і недвозначно диктується конкретною ситуацією, треба до них вдаватися.

 На жаль, заохочення недостатньо розроблені в наших закладах освіти, що значно збіднює всю технологію виховання [32]. Найчастіше використовується усне схвалення. Воно є достатньо ефективним засобом, але було б краще використовувати різноманітніші прийоми та форми і головне — розширити коло приводів для заохочень. Розвиток системи заохочень — це один з істотних напрямків гуманізації сучасної практики виховання.

Отже, педагог повинен грамотно і своєчасно застосовувати методи стимулювання, з урахуванням індивідуальних особливостей кожної дитини.