4. Вибір міста–організатора Олімпійських ігор

Вибір міста-організатора Олімпійських ігор є виключно прерогативою МОК. Ці вибори повинні відбуватися, за виключенням надзвичайних обставин, повинні відбуватися за сім років до початку змагань. Висувати свою кандидатуру на проведення Олімпійських ігор може лише місто, а не країна. Заявка повинна бути схвалена НОК даної країни, який несе відповідальність за усі зобов’язання, та підтримана урядом. Крім того місто-кандидат зобов’язаний надати МОК підтвердження урядом письмових гарантій, дотримання «Умов для міст-кандидатів», гарантувати проведення Ігор, згідно Олімпійської хартії та вимогам МСФ по кожному з видів спорту, включених до програми Олімпійських ігор. Необхідні також фінансові гарантії, котрі можуть бути представленими містом, регіональними або національними органами.

У випадку, якщо в одній країні є декілька міст-кандидатів на організації одних і тих же Олімпійських ігор, національний олімпійський континент повинен прийняти рішення на користь тільки одного з них.

Всі міста, що подали заявки на проведення Олімпійських ігор, повинні пройти процедуру затвердження виконкомом МОК, який встановлює дату цієї процедури, та визначає які міста будуть визнані у якості міст-кандидатів. Після чого вони отримують право представляти свої кандидатури на сесії Міжнародного олімпійського комітету.

На різних етапах розвитку Олімпійського руху намагання отримати права на проведення Олімпійських ігор різнилося. На початку ХХ століття кількість претендентів була незначною, але з поширенням популярності Ігор кількість міст-кандидатів збільшувалась. Наприклад, на проведення Ігор 1936 року претендувало аж одинадцять міст, з яких три представляли Німеччину. Ще більша активність була відмічена у 1956 та 1960 роках, коли на проведення Ігор претендувало шістнадцять міст.

Проте збільшення кількості видів та учасників Олімпійських ігор, необхідність зведення складних спортивних споруд, олімпійських селищ і рішення багатьох інших питань на більш високому матеріально-технічному рівні, призвели до суттєвого зниження активності по даному питанню. У кінці 1970-х – початку 1980-х років МОК відчував великі труднощі з обранням міст для проведення Олімпійських ігор. Так після самостійного зняття своєї кандидатури іранським Тегераном, американський Лос–Анджелес залишився єдиним кандидатом на проведення Ігор 1984 року. Більше того, і він не гарантував їх проведення.

Лише інтенсивна комерціалізація з середини 1980-х років, та пов’язані з проведенням Олімпійських ігор переваги для міст-організаторів та країн різко збільшила конкуренцію серед кандидатів. У наш час кількість міст–кандидатів на проведення Олімпійських ігор стабілізувалась, і складає приблизно шість–вісім міст.

Неможливо також не помітити, що з кожним роком все більший вплив на вибір міста має комерційна складова. Це пов’язано, як з тим, що МОК схильний мати фінансову вигоду із всіх своїх рішень, так і з тим, що проведення сучасних Олімпіад обумовлює й великі фінансові затрати, які повинні нести організатори. Тим більше, що конкуренція спонукає, з кожним роком, до асе більших вимог до господарів змагань, а тому і до все більших фінансових затрат.

Для обрання міста президент МОК призначає дві інспекційні оціночні комісії – перша з літніх Олімпіад: 3 члени від МСФ, 3 від НОК, 4 від МОК, 1 зі спортивної комісії; друга – з зимових: по 2 члени від МСФ та НОК, 3 від МОК та 1 зі спортивної комісії. Голова обирається один з членів МОК.

Комісія вивчає кандидатури, інспектує місця проведення та не пізніше, як за місяць до сесії МОК, на якій обирають переможця, надає письмовий звіт про усі міста–кандидати, на основі яких виконком остаточно затверджує кінцевий список міст-кандидатів.

Змагання з усіх видів спорту, а також процедура відкриття та закриття Ігор, повинні проводитися у місті–організаторі Олімпіади. Однак з дозволу виконкому МОК проведення окремих видів змагань можливо в інших містах цієї країни. Так наприклад, під час проведення Ігор у Москві 1980 року, регата проводилась у Талині, а деякі матчі футбольного турніру у Ленінграді, Києві та Мінську.

Місто обирається на сесії Міжнародного олімпійського комітету з декількох кандидатів таємним голосуванням членами МОК, за виключенням представників країн–кандидатів та президента МОК. Для отримання права на проведення Ігор місто-кандидат повинно зібрати більшість голосів членів МОК, половина плюс один голос. Якщо у першому турі жоден кандидат не набирає потрібної кількості голосів, то місто, за яке проголосувало найменша кількість членів виключається з числа претендентів та проводиться новий тур.

Для недопущення зловживань та порушень, що можуть підірвати авторитет олімпійського спорту, МОК розробив деякі принципи при відборі міст–кандидатів:

• авіа білети при відвідуванні кандидатів повинні бути надані МОК з наступним поверненням коштів за рахунок міст–кандидатів;

• ліміт 200 доларів США на будь-який подарунок, причому головним чином це повинен бути якийсь сувенір;

• жодних прийомів, сніданків, обідів, ланчів за виключенням традиційного харчування під час візитів та не більше як три доби;

• ніяких ресторанів та клубів для проведення засідань, котрі обмежуються однією кімнатою або номером;

• напередодні голосування жодних виставок, демонстрацій чи заходів;

• документи, на яких міститься технічні пропозиції, крім карт, повинні бути надруковані на папері форматом А 4;

• делегації міст, що приймають участь у конференціях МОК, МСФ та НОК не мають перевищувати шість чоловік.

Серйозні або повторні порушення цих інструкцій караються дискваліфікацією.

Після обрання міста-господаря, МОК укладає письмову угоду – контракт з містом-організатором Олімпійських ігор та національним олімпійським комітетом цієї країни, Останній у свою чергу створює Організаційний комітет Ігор – ОКОІ, який з часу свого скликання зв’язується безпосередньо з МОК, від якого отримує інструкції. ОКОІ повинен мати статус юридичної особи, а вся його діяльність повинна виконуватись згідно Олімпійській хартії та згодою між МОК, НОК та містом–організатором. В разі порушення цих правил МОК може позбавити місто права проведення Олімпіади.

До складу ОКОІ, крім офіційних осіб, обов’язково повинні входити член або члени МОК країни, президент та генеральний секретар НОК, та не менше як один представник від міста–організатора.

Згідно Олімпійській хартії ОКОІ зобов’язаний надати змогу проживати у олімпійському селищі не пізніше як за два тижні до церемонії відкриття Ігор, та ще у продовж трьох днів після їх закриття. Він несе всі витрати з харчування та розміщення учасників, офіційних осіб та іншого персоналу команд НОК у олімпійському селищі, а також витрати на місцевий транспорт та доставку спортсменів до місця змагань.

ОКОІ веде свою діяльність самостійно, згідно затвердженого бюджету, однак права на продаж телевізійних трансляцій Олімпійських ігор – належать МОК. Крім того всі права на рекламу, використання талісманів або емблеми, повинні відповідати Олімпійській хартії та інструкціям, що надав виконком МОК. Також виконком МОК затверджує програму церемонії відкриття та закриття Ігор, запропоновану Організаційним комітетом.

Таким чином, Оргкомітет Ігор має досить широкі повноваження, та більшість з них знаходяться під контролем МОК.

Успішне проведення Олімпійських ігор також великій мірі залежить від ефективності роботи МСФ, та її скоординованої дії з МОК та ОКОІ. Кожна МСФ відповідає за технічний контроль та керівництво своїми видами спорту. Місце змагань, тренування, обладнання, інвентар повинні відповідати її правилам. МСФ відповідає за порядок проведення всіх змагань у своєму виді спорту, призначає судів, хронометристів, інспекторів, апеляційне журі, які виконують свою роботу згідно вказівкам МСФ, та координують свою діяльність ОКОІ. Розміщуються вони за межами олімпійського селища, та є повністю незалежними від НОК.

Тільки МСФ мають право та обов’язки встановлювати технічні правила зі своїх видів спорту, фіксувати кінцеві результати та розподіл місць в олімпійських змаганнях. МСФ також направляє своїх представників для контролю за будівництвом спортивних споруд зі своїх видів спорту у цілях виконання правил федерації, а також перевірки умов розміщення, харчування та транспортування спортсменів і судів.

МСФ разом з Організаційним комітетом надає виконкому МОК на затвердження розклад по дням змагань по своїм видам спорту, траси змагань по видам спорту, що відбуваються поза олімпійських об’єктів (парусний спорт, марафон), уніформу для судів та інші технічні питання.

МСФ вносить виконкому МОК для схвалення пропозиції з програми Олімпійських ігор зі свого виду спорту, кількість учасників змагань, системі відбору, проходження допінг–контролю та іншим питанням визначаючим порядок проведення змагань в окремих видах спорту.

Крім того, МОК, НОК, МСФ та ОКОІ, вирішують велику кількість питань пов’язаних з участю та проведенням Олімпійських ігор: допуску атлетів, громадянства учасників змагань, подачі заявок, медичного контролю, освітленні Ігор засобами масової інформації та багато чого іншого. Всі ці питання вирішуються у суровому порядку, розробленому МОК, та викладеному у Олімпійській хартії.

Під програмою Олімпійських ігор розуміються комплекс видів спорту та видів змагань затверджуються МОК для кожної Олімпіади одночасно з обранням міста. Програма Олімпійських ігор - один з найбільш важливих компонентів олімпійського спорту, від якого багато в чому залежить популярність Олімпійських ігор, їх привабливість для міжнародних спортивних федерацій, національних олімпійських комітетів, представників засобів масової інформації ат структур бізнесу. Саме програма Ігор визначає стратегію розвитку олімпійського спорту в багатьох країнах.

Для участі у програмі Олімпійських ігор виду спорту його повинно бути визнано його олімпійським. А згідно Олімпійський хартії олімпійськими вважаються ті види спорту, котрими керує визнанні МОК Міжнародні спортивні федерації.

Перша спроба вирішення питань пов’язаних з олімпійською програмою в цілому, була здійснена у 1907 році на сесії МОК у Гаазі. У 1909 році вперши було рекомендовано організаторам майбутніх Ігор враховувати, що Олімпійські ігри є міжнародними змаганнями, і тому не можуть складатися тільки з тих змагань, які привабливі для країни-господаря.

Втім вже у 1912 році вперши сесія МОК приймає рішення, що вид спорту може бути включеним у програму Олімпійських ігор, при умові, що ним займаються не менше ніж у шести країнах. Такий підхід існував більш, як пів століття. Втім, через постійне збільшення учасників Олімпійських ігор, МОК все більше посилював критерії для включення видів спорту у програму Ігор.

З 1979 року вводиться новий критерій, включення видів спорту у програму Олімпіад, як географічне розповсюдження по континентам. В останні роки XX століття та перші роки XXI століття діяли наступні правила: вид спорту мав бути поширений у 75 країнах і на 4 континентах для чоловік, і в 40 країнах і на 3 континентах для жінок – на літніх Олімпіадах; у 25 країнах і на 3 континентах для чоловіків та жінок для зимових Ігор.

Втім в останні роки МОК залишив за собою виключне право на включення тих чи інших видів спорту до програми Олімпіад, а також критеріїв та умов їх визнання. Таке право є виключно прерогативою виконкому МОК. Рішення про включення виду спорту в програму наступних Ігор повинно бути прийнято не пізніше, чим під час сесій МОК про вибір міста-організатора цієї Олімпіади. А рішення дисципліни або виду змагань не пізніше ніж за три роки до відкриття цих Олімпійських ігор.

Слід відзначити, що програма Ігор весь час збільшувалась. Якщо на першій Олімпіаді 1896 року відбулися змагання з 9 видів, а на зимових Іграх 1924 року – з 7, то зараз кількість видів спорту на літніх Олімпіадах складає майже тридцять видів, а на зимових Іграх – п’ятнадцять видів. Хоча їх могло б бути і набагато більше, адже МОК останнім часом, через дуже роздуту програму, ввела багато обмежень.