2.7 Ігри XXI Олімпіади Монреаль (Канада) 1976 рік (17 липня – 1 серпня)

Виступало 6028 спортсмена з 92 країн,

розіграли 198 комплектів нагород у 21 видах спорту.

На право проведення Олімпіади 1976 року претендували Лос-Анджелес, Монреаль та Москва, причому остання вважалася явним фаворитом. Радянські керівники були так впевнені у перемозі, що навіть випустили заяву ТАСС, яка пізніше була відкликана, за дві години до офіційного оголошення результатів голосування. Та у другому раунді всі представники які голосували за американське місто, що вже не приймало участі у змаганнях, віддали свої голоси канадцям. Так через небезпеку розв’язування холодної війни та політичних потрясінь, вибір був зроблений на користь третьої сторони. Невдовзі ці побоювання підтвердилися.

Тим не менш саме на цих Іграх була започаткована хибна традиція бойкотів Олімпіад, які припинилися тільки у 1992 році, через політичні мотиви. Так ще перед змаганнями Олімпійський комітет Нігерії неодноразово подавав протест проти участі у Олімпіаді спортсменів Нової Зеландії. Справа в тому, що незважаючи на існуючий бойкот расистів, команда новозеландських регбістів – «усі чорне», поїхала в ПАР і провела ряд зустрічей з білою командою цієї країни. Та Оргкомітет за підтримки МОК не позбавив Нову Зеландію олімпійського мандата, аргументуючи це тим, що регбі не є олімпійським видом спорту. Тоді на підтримку протесту ряд африканських та азійських збірних – Алжиру, Гани, Єгипту, Ірану, Марокко, Нігеру, Камеруну та інші, залишили олімпійське селище.

Також Канада стала першою країною, яка не допустила до участі у змаганнях члена МОК. Під тиском Китаю, що вважав Тайвань неіснуючою державою, спортсмени цього острову були позбавлені права приймати участь у змаганнях. А пам’ятаючи про сумні події Мюнхену, організатори цього разу приділили підвищену увагу розробці системи безпеки.

Та незважаючи на всі проблеми, точно в призначений час, королева Великої Британії Єлизавета II, яка формально є головою країни, оголосила про відкриття Ігор. Цікаво, що її донька, принцеса Ганна, приймала участь у змаганнях з кінного спорту. Вперше при передачі олімпійського вогню була застосована новинка. Він був доставлений з Греції за допомогою супутника.

Справжнім тріумфом радянських важкоатлетів завершились змагання штангістів, які з восьми вагових категорій, де були заявлені радянські атлети вибороли сім золотих та одну срібну медаль. Та напевне результат не був би настільки гарним, якби не вживання допінгу рядом атлетів з Польщі та Болгарії, у яких були відібрані їхні золоті медалі.

Наш важковаговик Василь Алексєєв вдруге поспіль відзначився золотою нагородою. Цікаво, що цей спортсмен, на відміну від багатьох інших, готувався до змагань не використовуючи допомогу тренера. Застосовував він і нові методи тренувань. Так, наприклад він трохи не першим з важкоатлетів займався у воді, піднімаючи штангу зі дна річки. А також Алексеев під час тренувань суттєво зменшив вагу штанги, збільшивши кількість підходів. Все це дозволило йому покращувати рекорд світу вісімдесят разів. Виступив Алексеев і на Олімпіаді у Москві, де щоправда не зміг підняти і початкову вагу.

Змагання боксерів завершились перевагою кубинських майстрів шкіряної рукавички. А їх лідер Теофіло Стівенсон, став вдруге чемпіоном Ігор у найбільш важкій ваговій категорії. Героями у змаганнях борців стали Іван Яригін, що став вдруге олімпійським чемпіоном – у вільній боротьбі, та здобув право нести прапор країни на церемонії закриття. Міг Яригін виступити і на своїй третій Олімпіаді, адже він пройшов кваліфікацію і мав право виступити на Іграх у Москві, де цілком можливо став би триразовим олімпійським чемпіоном. Та в останню мить Іван добровільно поступився місцем в збірній українцю Іллі Мате, якому програв рік тому на Спартакіаді народів СРСР. Зрештою такий хід повністю себе виправдав, адже саме Мате став олімпійським чемпіоном Москви. А Іван Яригін, ще довго працював на користь вітчизняної боротьби, спочатку головним тренером збірної Союзу, а з 1993 року – президентом Федерації спортивної боротьби Росії. На жаль в 1997 році видатний борець загинув у автомобільній катастрофі. Саме таку смерть нагадала йому в юнацькі роки одна гадалка, через що Яригін все своє життя не любив їздити машинами. Та, як кажуть, від долі не втічеш. А також важковаговики Олександр Колчинський – у класичному стилі та Сергій Новиков – у змаганнях дзюдоїстів.

У змаганнях легкоатлетів всі три ступені п’єдесталу пошани у метанні молота вибороли радянські атлети, а чемпіоном став киянин Юрій Сєдих. На третій Олімпіаді поспіль золото у потрійному стрибку здобув представник Тбілісі Віктор Санєєв, ставши таким чином єдиним спортсменом в історії Олімпіад, хто зміг виграти цю дисципліну тричі. Справжнім тріумфом для франкомовної Канади завершились змагання з бігу на 110 метрів з бар’єрами, де вперш в історії переміг француз Гі Дрю. На жаль, незважаючи на досить пристойну підготовку, не зовсім вдало виступив герой попередніх Ігор Валерій Борзов. Справа в тому, що до нього було вже надто багато прикуто уваги як зі сторони діаспори, так і зі сторони радянських спецслужб. Все це виводило його з рівноваги, що дозволило йому вибороти тільки дві бронзові нагороди у бігу на 100 метрів та у естафеті, всього – 5 (2,1,2). Вперше в історії Олімпіад дві перемоги на дистанціях 800 та 1500 метрів здобула ленінградка Тетяна Казанкіна, яка свої перемоги вигравала фірмовим фінішним спуртом. Два золота виборов і кубинець Альберто Хуанторена, що тріумфував з бігу на 400 та 800 метрів. Відзначився і герой попередніх Ігор фін Лассе Вірен, який як і у Мюнхені переміг на дистанціях 5000 та 10000 метрів, причому і цього разу на другій дистанції сталася невелика пригода, коли після фінішу до нього прорвалися два співвітчизника і на руках пронесли його майже 300 метрів. Та це було не все, адже Віранен вирішив ще й виграти марафон. Але на цій дистанції він зайняв тільки шосте місце, всього – 4 (4,0,0). На своїх п’ятих Іграх виступав відомий скороход Володимир Голубничий. На жаль після чотирьох нагород, цього разу він посів лише сьоме місце, всього – 4 (2,1,1).

У змаганнях зі стрибків у вводу відзначився італієць Клаус Дібіасі, котрий після срібла 1964 року, на трьох поспіль Олімпіадах, в тому числі і у Монреалі, виборював золото. Слід відзначити і москвичку Олену Вайцеховську, що виграла змагання з десятиметрової вишки. Пізніше вона стала одним з провідних спортивних журналістів на просторах СРСР. У плавців основна суперечка за нагороди розгорнулася між представниками США та НДР. А вдача прийшла до американця Джона Нейбера, 100 та 200 метрів на спині, та дві естафети 4х200 вільним стилем і4х100 метрів комбінованим плаванням та срібло, всього – 5 (4,1,0), та німкені Корнелії Єндер, яка після трьох срібних нагород 1972 року виграла - 100 та 200 метрів вільним стилем, 100 метрів батерфляєм та комбінованій естафеті 4х100 метрів, а також одне срібло, всього – 8 (4,4,0). Два золота на довгих дистанціях 400 та 1500 метрів вільним стилем виграв ще один американець Брайян Гуделл. У змаганнях веслувальників дві золоті медалі виграли у каное-двійках Сергій Петренко та Олександр Виноградов на дистанціях 500 та 1000 метрів. Завершив свої виступи з 1956 року німецький кінник Ханс-Гюнтер Вінклер, який здебільшого перемагав у командних змаганнях, всього – 7 (5,1,1).

Героєм гімнастичного помосту стала п’ятнадцятирічна румунка Надя Команечі, яка першою в історії отримала за гімнастичну вправу на брусах найвищий бал – 10,0. А один з виконаних нею елементів тепер носить її ім’я. Це дозволило їй стати абсолютною чемпіонкою Ігор. Крім того вона виграла ще два золота – у вправах на брусах та колоді, срібло і бронзу у індивідуальних видах. Три золота, у командному виді, опорному стрибку та у вільних вправах, а також срібло у абсолютній першості здобула її головна суперниця радянська гімнастка Неллі Кім. Чемпіонкою у команді стала переможниця попередніх Ігор Людмила Турищева. Отримавши також два срібла у індивідуальних видах, та бронзу у абсолютній першості, вона завершила свої виступи на третій Олімпіаді, всього – 9 (4,3,2). А невдовзі після Олімпіади, у 1977 році, Турищева стала мешканцем Києва, куди вона переїхала одружившись з іншим героєм попередніх Ігор Валерієм Борзовим, з яким вона познайомилась саме у Монреалі. У чоловіків абсолютну першість виграв студент з Владимира Микола Андріанов. Завоювавши також ще три золота – вільні вправи, кільця та опорний стрибок, два срібла та бронзу на окремих снарядах він став найбільш титулованим спортсменом Олімпіади. Двома золотими, одна з котрих за перемогу у командній першості, а друга за перемогу на брусах, а також сріблом у абсолютній першості завершив свої виступи видатний японець Савао Като, всього – 12 (8,3,1). Втрете чемпіоном у команді став ще один японець Міцуо Цукахара, всього – 9 (5,1,3).

Незважаючи на успіхи на європейській арені футболістів київського «Динамо», які склали кістяк збірної, радянські футболісти знову не змогли потрапити навіть до фіналу футбольного турніру, зайнявши як і чотири роки тому трете місце. А перемогу святкувала збірна НДР. Подвійний успіх святкували наші гандболісти. До перемоги жінок, які вперши прийняли участь у олімпійських змаганнях, додався і успіх наших чоловіків. До речі склад жіночої збірної більш як на половину був з гравців київського «Спартака», однієї з кращих команд світу того часу. На жаль не змогли відстояти своє чемпіонське звання наші баскетболісти, які програли у матчі за вихід у фінал команді Югославії, та зайняли тільки трете місце. А чемпіонами знову стали американці. Зате відзначилися наші баскетболістки, які на відміну від чоловіків стали чемпіонами достроково. Вони виграли перший олімпійський турнір в історії. Невдало виступили і радянські волейболісти, які стали тільки срібними призерами, а перемогу святкували збірна Польщі у чоловіків, та збірна Японії у жінок. Змагання з водного поло вкотре виграла збірна Угорщини. А у змаганнях з хокею на траві збірна Нової Зеландії переграла у фіналі команду Австралії.

Ця Олімпіада була однієї з найбільш дорогих в історії. Вона коштувала організаторам п’ять мільярдів доларів (по теперішнім цінам близько двадцяти мільярдів), і місто розраховувалось за неї аж до 2006 року. До речі Канада на цих Іграх не виборола жодної золотої нагороди, що також є своєрідним рекордом. Не дуже великі доходи від Ігор та велика перевага спортсменів соціалістичних країн, друге місце атлетів НДР, знову спровокували пресу підняти питання «аматорства», яке ще на початку століття Кубертен назвав «мумією, що постійно відроджується».

У командному заліку першою фінішувала збірна СРСР – 125 (49,41,35) нагород, другими були олімпійці НДР – 90 (40,25,25), третіми США – 94 (34,35,25) нагороди.