Тема 6. Третій період Ігор Олімпіад

1. Загальна характеристика третього періоду Ігор Олімпіад

(1952-1988 р. р.)

Третій етап – XV – XXIV Олімпійські ігри – 1952 – 1988 роки, охоплює майже сорокалітній період, для якого характерним є протистояння двох політичних систем. Після виходу на олімпійську арену Радянського Союзу та інших соціалістичних країн гостро стало питання чи зможе олімпійський спорт бути ареною світової співпраці протилежних політичних систем. Чи зможуть мирно між собою існувати представники соціалістичних та капіталістичних країн а також країн, що розвиваються.

Таким чином з початку 1950-х років діяльність МОК була пов’язана з вирішенням спорів та конфліктів, в основі яких були протиріччя політичного характеру. Так розподіл після Другої світової війни деяких країн – Китаю, Кореї, Німеччини, поставило питання о легітимності їхньої участі в Олімпійських іграх.

Наступною проблемою у цей період стала політика расової дискримінації – апартеїд, що став державною політикою у Південно-Африканській Республіці. Через це МОК вимушений був прийняти у 1964 році рішення о дискваліфікації спортсменів ПАР від участі у Олімпійських іграх.

Не менш складною проблемою на цьому етапі стали бойкоти Олімпійських ігор та окремі спроби і дії використовувати Олімпіади для досягнення політичних цілей. Так в знак протесту проти вводу військ в Угорщину в 1956 році, відмовились від участі у Олімпійських іграх ряд країн Західної Європи – Нідерланди, Іспанії, Швеції. Ще більшого розмаху набули бойкоти Ігор 1980 року у Москві, через ввід радянських військ у Афганістан, США та їхніми союзниками, і відповідь СРСР та інших соціалістичних країн бойкотом Ігор 1984 року у Лос-Анджелесі.

У цей же період стався і найбільш трагічний випадок за всю сучасну історію проведення Олімпійських ігор. Під час Олімпіади у Мюнхені в 1972 році, ісламські терористи з організації «Чорний вересень», захопили у заручники групу ізраїльських спортсменів. Під час невдалої спроби їх звільнення, загинуло одинадцять чоловік.

До честі МОК, ні у одному з випадків бойкоту Олімпійських ігор, він не дозволив собі змінити своє рішення, та добивався проведення змагань у тих містах де вони були заплановані. А негативний вплив політичних конфліктів на світовий олімпійський рух змусило МОК прийняти рішення – «проти будь-якого втручання у спорт з політичних, расових та релігійних мотивів, проти втручання, що шкодить вільному обміну між спортсменами та офіційними представниками». Це рішення підтримали майже всі міжнародні федерації.

Важною тенденцією розвитку олімпійського руху у цей період стало розповсюдження олімпійського спорту у країнах Африки, Азії та Латинської Америки. Майже кожні Ігри були пов’язані зі збільшенням країн, що приймають участь у Олімпіадах з цих регіонів. Ріст популярності, залучення все більшого числа країн, безумовно позитивно вплинуло на олімпійський рух, як у політичному, так і у спортивному відношенні.

2. Хронологія Ігор XV-XXIV Олімпіад

2.1 Ігри XV Олімпіади Гельсінкі (Фінляндія) 1952 рік (19 липня – 3 серпня)

Виступало 4925 спортсмена з 69 країн,

розіграли 149 комплектів нагород у 17 видах спорту.

Вже у 1950 році Радянський союз був повноправним членом 22 міжнародних спортивних об’єднань. Того ж року організаційний комітет Гельсінської Олімпіади прислав у Москву офіційне запрошення приймати участь у Олімпійських іграх. Все це дало можливість 23 квітня 1951 року створити Національний олімпійський комітет СРСР, та відразу направити телеграму президенту МОК з проханням включити радянських спортсменів у виступ на наступній Олімпіаді. Вже сьомого травня того ж року на сесії у Відні НОК СРСР увійшов до складу МОК, а у жовтні прийнято рішення про допуск спортсменів Радянського союзу до участі в Олімпійських іграх 1952 року у Гельсінкі. Так виступ у олімпійський рух спортсменів СРСР ознаменував новий етап в історії розвитку Олімпійських ігор. Це стали перші Ігри, що пройшли під знаком протистояння двох політичних систем.

Крім Радянського Союзу ці Ігри стали першими і для цілої низки країн так званого третього світу, які саме у цей період почали масово приїздити на різноманітні спортивні змагання – Гана, Гватемала, Багамські острови, Гонконг, Індонезія, Нігерія, Таїланд, В’єтнам. Ця Олімпіада також стала першою для Ізраїлю, країни яку створили тільки у 1948, та ФРН яка вперши виступила на Іграх окремою командою. Справа в тому, що МОК вимагав, щоб спортсмени двох німецьких країн виступали єдиною збірною. НДР відмовився, і від імені Німеччини виступала тільки команда Заходу.

Фінляндія, яка майже не постраждала у Другій світовій війні, відповідально поставилася до проведення Ігор. Адже вперши у спортивних змагання мали виступати разом переможці та переможені, а також представники двох різних ідеологій, що ставали на шлях «холодної війни». Так спортсмени соціалістичних країн були поселені у селищі Отаніемі, яке назвали «Схід», а капіталістичних – у Кеппюле – «Захід». Зазнав реконструкції і олімпійський стадіон, який був готовий прийняти олімпійців ще у 1940 році. Так перед його входом гостей зустрічала бронзова скульптура, прижиттєвий пам’ятник, уславленого фінського стаєра Пааво Нурмі. Модернізовано було і інші споруди. Честь відкриття Ігор було надано президенту фінської республіки Юхо Паасіківі. А честь запалення вогню надано відомим легкоатлетам Пааво Нурмі та Ханнесу Колехмайнену.

В Радянському Союзі всіх хвилювало питання, чи витримають наші спортсмени конкуренцію з американцями та представниками інших капіталістичних країн. Керівники делегації знали, що у разі поразки їм не зносити голови. Тому до збірних дійсно відбирали найкращих, які третирувались вдень і в ночі.

Перша в історії радянського спорту золота олімпійська нагорода була вручена 20 липня метальниці молота з Москви Ніні Ромашковій. Ця чудова легкоатлетка народилася в одному з глухих поселень в уральських краях, куди було заслано її батьків. Пізніше Ромашкова, яка після одруження стала Пономарьовою, ще виступала ще на трьох Олімпіадах. І якщо її виступ у 1956 році, через травму, слід визнати не дуже вдалим – тільки трете місце, то у Римі вона виборола свою другу золоту олімпійську нагороду. І тільки 1964 року спортсменка залишилась без нагород. Ще одне золото для радянської команди виборола у штовханні ядра Галина Зибіна.

Героєм Ігор став чеський бігун Еміль Затопек, який здобув три золоті нагороди на дистанціях 5000 і 10000 метрів та марафоні, всього – 5 (4,1,0). А справді несподіваною стала його перемога в марафоні, дистанцію якого на цій Олімпіаді Затопек подолав вперши в житті. Стала чемпіонкою і його дружина Дана Затопкова, яка виграла змагання у метанні спису. У десятиборстві повторив свій успіх лондонської Олімпіади американець Роберт Матіас. Здобув свою першу перемогу у потрійному стрибку, встановивши світовий рекорд, бразилець Адемір Феррейра да Сільва. Через чотири роки він знову був першим з олімпійським рекордом.

За іншими джерелами першим радянським олімпійським чемпіоном став важко атлет Іван Удодов. У сімнадцять років він потрапив у концтабір Бухенвальд. На час свого визволення він не міг навіть самостійно пересуватися. І тільки у 1947 році за порадою медиків, з метою укріплення здоров’я Удодов почав займатися важкою атлетикою.

По дві золоті нагороди виграли: у стрибках у воду з трампліну та вишки американка Патріція Мак Кормік, у плаванні американець Форд Конно – на дистанції 1500 метрів вільним стилем та естафеті 4х200 метрів, та у фехтуванні в індивідуальному та командному виді з шаблі угорець Пал Ковач. У рапіристів в індивідуальній та командній першості тріумфував француз Крістіан д’Оріоль. У змаганнях боксерів другу свою золоту нагороду здобув угорець Ласло Папп. Запам’ятався його фінальний двобій зі спортсменом з ПАР, під час якого він п’ять разів посилав свого суперника у нокдаун.

Чудово виступила радянські гімнасти. Дві золоті, в тому числі командну першість, та п’ять срібних медалей отримала абсолютна чемпіонка Ігор харків’янка Марія Горохівська, а ще одна українка Надія Бочарова завоювала два золота у складі команди та на колоді, а також два срібла. У чоловіків героєм олімпіади став львів’янин Віктор Чукарін, що виграв чотири золоті - абсолютну першість, командні змагання, вправи на коні та опорний стрибок, та дві срібні нагороди. По два золота – у складі команди та на кільцях, і два срібла повіз додому і Грант Шигинян.

Вперши футбольний турнір виграв представник соціалістичної країни – збірна Угорщини, яка через рік розгромила збірну Англії, а у 1954 році стала другою на чемпіонаті світу. А запам’ятався футбольний турнір тим, що за його лаштунками, ніби то за незадовільні результати – програш у одній восьмій принциповим суперникам збірній Югославії, був розформований кращий клуб Радянського Союзу – «ЦДКА» Москва. А деяких гравців та тренера позбавили звання заслужених майстрів спорту. І тільки згодом справедливість була відновлена.

У баскетбольному турнірі, як і на попередніх змаганнях перемогли американці. На цих Іграх вперши в історії зустрілися радянські та американські баскетболісти. І хоч перевага останніх ще була суттєвою, відчувалося що у лиці наших гравців вони скоро отримають гідного суперника. Змагання з хокею на траві вкотре виграла збірна Індії.

В цілому виступ Радянської команди на цих Іграх можна вважати вдалим. Адже незважаючи на відсутність досвіду та рани які ще не загоїлись після війни, збірна зайняла почесне друге місце у командному заліку. Ігри у Гельсінкі увійшли в історію такими, що не були закриті. Справа в тому, що тодішній президент МОК швед Зігфрид Едстрем на церемонії закриття після промови забув закінчити її словами, що записані у Хартії: «Оголошую Ігри XV Олімпіади закритими».

У командному заліку першою фінішувала збірна США – 76 (40,19,17) нагород, другими були олімпійці СРСР – 71 (22,30,19), третіми Угорщини – 42 (16,10,16) нагороди.