2.6 Ігри XIV Олімпіади Лондон (Велика Британія) 1948 рік (29 липня – 14 серпня)

Виступало 4099 спортсмена з 59 країн,

розіграли 136 комплектів нагород у 17 видах спорту.

Дванадцять років не запалювався олімпійський вогонь. І як тільки був здобути мир, Міжнародний олімпійський комітет прийняв рішення провести чергову Олімпіаду. Вибір пав на столицю Великої Британії – Лондон, який з великих столиць найменше постраждав під час бойових дій, а також признаючи заслуги Великої Британії в перемозі у війні.

Після Другої світової війни та перерозподілу кордонів на карті з’явилося чимало нових незалежних держав. Так незважаючи на післявоєнні складності Ігри зібрали багато країн, які вперши приймали участь в Олімпіаді – Бірма, Венесуела, Гвіана, Іран, Ірак, Ліван, Пакистан, Пуерто-Ріко, Сінгапур, Сирія, Тринідад, Цейлон, Південна Корея, Ямайка. Проте Німеччина та Японія, які на думку багатьох розв’язали війну, не отримали запрошення для участі у змаганнях.

Враховуючи величезні заслуги Радянського Союзу в перемозі, надалі ігнорувати цю країну було вже неможливо. У свою чергу й в СРСР усвідомили роль і значення міжнародних спортивних змагань та міжнародних спортивних організацій. Все більше радянських спортсменів виїжджає на змагання за кордон. І це вже були не зустрічі робітничих колективів, а змагання на рівні чемпіонатів та кубків світу та Європи.

Проте на Олімпійські ігри у Лондон представники СРСР ще не поїхали. Адже занадто мало часу пройшло після закінчення найбільш кровавої війни у історії людства. І хоч радянські атлети вже тоді показували досить пристойні результати, і мали всі шанси успішно виступити на Іграх, мова про залікування ран та ліквідацію руїн ще не були зайвими.

Програма Олімпіади майже не відрізнялася від програми Ігор 1936 року. Не проводились лише змагання з гандболу, зате вперше у змаганнях з греблі на байдарках приймали участь жінки. Рівень спортивних результатів не був високий. У більшості видів програми вони були приблизно на довоєнному рівні. Адже багато країн не змогли послати добре підготовлені команди, так як на війні загинуло багато молодих талановитих людей. А найсильнішими на цій Олімпіаді були ті, хто найменше постраждав під час війни – американці та нейтральні шведи.

Столиця Олімпійських Ігор була не у найкращому стані. Зруйнований німецькою авіацією Лондон ще не позбувся згарищ. Не вистачало палива, продовольства. Англійці економили на всьому, навіть на Олімпіаді. Щоправда, спортивні об’єкти вдалося своєчасно привести у готовність, а олімпійське селище влаштувати у колишніх армійських казармах. Так на славнозвісному стадіоні «Уемблі» за присутності короля Георга VI пройшла церемонія відкриття перших післявоєнних Ігор.

Найбільшу увагу, як завжди привернули до себе змагання легкоатлетів. Одним з героїв Ігор став вісімнадцятилітній американець Роберт Матіас, який виграв змагання у десятиборстві та став самим молодим чемпіоном Олімпіади у цій дисципліні.

Відзначився і талановитий чех Еміль Затопек ставши першим на дистанції 10000 метрів та другим на 5000 метрів. Цей талановитий спортсмен був ще й людиною з великим серцем. Коли у 1968 році, для припинення супротиву чеського народу у Прагу були введені радянські війська, Затопек, тоді вже полковник чехословацької армії, разом з іншими знаменитостями підписав лист протесту, який було адресовано світовій громадськості. Через це він був позбавлений всіх звань та пільг, а його ім’я зникло зі сторінок спортивної преси. І тільки з падінням комуністичного устрою, у 1991 році, Затопек був реабілітований.

Кращою спортсменкою Ігор була визнана представниці Нідерландів Франсіна Бланкерс-Кун, яка завоювала чотири золоті нагороди – 100 та 2000 метрів, 80 метрів з бар’єрами та естафету 4х100 метрів, всього – 4 (4.0,0). Її досягнення справді унікальне, адже незадовго перед Олімпіадою вона народила другу дитину.

Та на цьому сенсації не закінчились. Три медалі, дві з яких були золотими – у метанні диску та штовханні ядра та бронзу у стрибках у висоту, виграла француженка Мішлін Остермайер, яка була справжньою піаністкою та лауреатом міжнародних конкурсів. А займатися спортом вона почала тільки декілька місяців тому. Слід відзначити і її чудовий гумор, коли після однієї з перемоги вона заявила, що багаточасові вправи на фортепіано можуть замінити довгі тренування з метання диску, оскільки чудово розминають пальці, що дозволяє впевнено та точніше тримати спортивний снаряд.

Непогано на цих Іграх виступили і угорські атлети. Особливо у їх складі слід відзначити боксера Ласло Паппа, який до цього лише три роки займався професійним боксом, а прийшов в секцію боксу, для того, щоб зуміти захистити себе у постійних вуличних сутичках. Тим не менш він на довгі роки став королем у середній ваговій категорії. В фіналі він по очках переграв англійського моряка Джорджа Райта, який був майже на голову вище угорця.

Не меншою славою укрив себе стрілець Карой Такач. Відомий вболівальникам ще з довоєнної пори, він з’явився на Олімпіаді маючи замість правої руки, яку втратив під час війни, порожній рукав. Та стріляючи лівою рукою і перейшовши на більш легкий вид зброї, він стає чемпіоном з новим олімпійським рекордом. Через чотири роки Такач успішно захистив своє чемпіонське звання, ставши першим дворазовим олімпійським чемпіоном у стрільбі зі швидкострільного пістолету.

Два золота у змаганнях з шаблі, в індивідуальному та командному виді, здобув ще один видатний угорець Аладар Геревич. На час лондонської Олімпіаді йому було вже 38 років, а олімпійським чемпіоном він ставав ще у 1932 та 1936 роках. І нарешті відзначилась на Іграх і угорка Ілона Елек, яка була першою ще на Олімпіаді у Берліні. У Лондоні вона підтвердила, що залишається кращою рапіристкою у світі, став єдиною жінкою яка перемогла на олімпійських іграх через дванадцять років.

Поклали початок своїй великій колекції олімпійських на цих Олімпійських іграх шведський байдарочник Герт Фредрікссон, який переміг на байдарці одиночці на дистанціях 1000 та 10000 метрів фінішним спуртом, та данський яхтсмен Пауль Єлвстрьом, який став переможцем у класі швертботів одиночок.

У турнірі футболістів перемогу здобули представники збірної Швеції, яка напевно мала тоді кращу збірну у своїй історії. Баскетбольний турнір, не маючи гідних конкурентів, впевнено виграла команда США. Залишився старий чемпіон і у змаганнях з хокею на траві, де війна не завадила вкотре виграти збірній Індії.

У командному заліку першою фінішувала збірна США – 84 (38,27,19) нагород, другими були олімпійці Швеції – 44 (16,11,17), третіми Франції – 29 (10,6,13) нагороди.