2.5 Ігри XI Олімпіади Берлін (Німеччина) 1936 рік (1 серпня – 16 серпня)

Виступало 4066 спортсмена з 49 країн,

розіграли 130 комплектів нагород у 19 видах спорту.

У конкурсі одинадцяти міст, переміг Берлін. Це рішення було прийнято ще у 1932 році, за рік до приходу до влади нацистів, які відразу на ділі вирішили доказати всьому світу правильність своєї расової теорії. Тому у всіх засобах інформації та підручниках історії ця Олімпіада подається як така, що пройшла під знаком фашистської свастики.

Перший скандал виник через тиждень після їх приходу до влади. Гітлер своїм указом відсунув голову оргкомітету Ігор Теодора Левальда, адже він був євреєм. І хоч у подальшому МОК неодноразово офіційно звертався до керівництва Німеччини з вимогою виконувати принципи Олімпійської Хартії, та неодноразово отримував запевнення, які потім не виконувались, про їх дотримання, перенести Олімпіаду у іншу країну керівники олімпійського руху так і не наважились.

Навіть спроба окремих країн Західної Європи та США провести альтернативні Ігри у каталонській Барселоні, через фашистський заколот, не увінчалась успіхом.

Проте зі спортивної точки зору Ігри пройшли на високому рівні. Було показано цілу низьку досить високих результатів. Відкриття Олімпіади, де особисто приймав участь канцлер Німеччини Адольф Гітлер, вперше транслювалось по телебаченню у прямому ефірі. На той час Німеччина одна з перших країн у Європі яка мала вже власне телебачення. На олімпійському стадіоні працювали три камери позастудійної дії, а телевізійний сигнал приймали у спеціально обладнаних телевізійних залах та на великих екранах по всій території Німеччини. Трансляцію забезпечували 140 телевізійних, та радіокоментаторів. Це були перші Ігри показані за допомогою телебачення.

Ще однією новинкою цих Ігор стала естафета олімпійського вогню, який був доставлений з Олімпії бігунами, що передавали його як естафетну палку. Автором та засновником традиції естафети, а також ідеї запалення факелу в Греції вважається Карл Діем, спортивний чиновник з Німеччини, та генеральний секретар оргкомітету Ігор. Весь час над стадіоном кружляв аеростат «Гінденбург» з білим олімпійським прапором. На бортах повітряної кулі чітко була видно свастику.

Чи не найбільш яскраво була висвітлена ця Олімпіада і у кіно. Заслуга у цьому належить виданому німецькому кінорежисеру Лені Ріфеншталь, для якої змагання стали матеріалом для створення шедевру з пропаганди – фільму «Олімпія».

Вперши на Ігри прибули спортсмени Афганістану, Перу, Болівії, Коста-Ріки, Ліхтенштейну, Бермудських островів.

Найбільш багато чисельну команду виставили представники господарів – 406 чоловік. Вони приймали участь у всіх видах програми та вирішили за будь-яку ціну зайняти перше місце у командному заліку. Через це у програму Ігор були включені види спорту, які мали широке розповсюдження у Німеччині – гандбол, гребля на байдарках і каное, відновлені змагання з жіночої гімнастики. Був організований конкурс мистецтв, на якому більшість нагород, п’ять з дев’яти, були присуджені спортсменам з Німеччини. Також вперше був проведений і офіційний баскетбольний турнір.

Незважаючи на расову теорію у команді США з легкої атлетики десять негрів зайняли шість перших, три других та два третіх місця. А кращим спортсменом Ігор визнано чорношкірого американського спринтера Джессі Оуенса, який переміг на дистанціях 100 та 200 метрів, у естафеті 4х100 метрів та у стрибках у довжину, де він переграв німецьку надію Луца Лонга, всього – 4 (4,0,0). Існує міф, що після перемог Оуенса, Гітлер відмовився потискати руку американцю. Проте офіційний протокол того часу не мав на увазі представлення атлетів канцлеру, та і сам Оуенс у подальшому заперечував своє знаходження у присутності фюрера.

Феноменального на той час результату досяг у стрибках у висоту інший чорношкірий американець Корнеліус Джонсон – 2,03 метри. А рекорд японського марафонця Кітен Сона, не могли подолати майже тридцять років.

У змаганнях борців на цій Олімпіаді трапився випадок, який дуже рідко зустрічається. Естонський важковаговик Крістян Палаусалу переміг у змаганнях з двох видів боротьби – вільної та класичної. Дворазовий чемпіон Лос-Анджелеса швед Івар Юханссон, який тоді також переміг у цих двох видах боротьби, тільки у більш легких вагових категоріях, виграв своє трете золото у Берліні в класичному стилі. Цікаво, що чотири роки тому для того щоб вибороти друге золото, на цей раз у класичному стилі, йому прийшлося схуднути відразу на п’ять кілограмів, що швед успішно і зробив, просидівши декілька годин у бані.

За збірну Німеччини у змаганнях з вільної боротьби виступав Вернер Зеєлебіндер, переможець ще робітничої олімпіади у Москві. Всі чекали його перемоги і на Олімпіаді, проте він посів тільки четверте місце. А після змагань зізнався, що не хотів вигравати медаль для Гітлера та нациської Німеччини. Пізніше він приймав участь в опорі диктатурі, та загинув в одному з концтаборів.

Стрибки з трампліна у воду виграла тринадцятилітня американка Маджорі Гестрінг, яка стала самою молодою олімпійською чемпіонкою. У змаганнях з греблі встановив рекорд англієць Джек Бересфорд. Це була його п’ята Олімпіада, і на всіх він вигравав хоча б одну нагороду – золото у 1924 році в одиночці, і у 1932 році на четвірці; срібло у1920 році в одиночці, та 1928 році у вісімці. Додав він золото і на цих Іграх у двійці. Угорський ватерполіст Олівер Хєлєссі виграв свою третю медаль, незважаючи на те, що у нього не було однієї ноги, яку він втратив під час автомобільної катастрофи.

Все золото у кінному спорті виграли представники Німеччини. А по дві золоті нагороди вибороли – Хайнц Поллай, Людвіг Стаббендорф та Курт Хассе. Цікава подія відбулася у кінному триборстві. Від одного зі спортсменів втік кінь, і він три години бігав за нею, намагаючись її спіймати. Врешті за свій подвиг атлет отримав штраф у 18000 очок, що є олімпійським рекордом.

Три золоті нагороди дістав французький велосипедист Робер Шарпантье – шосейна гонка у командній та індивідуальній першості, та гонка переслідування на 4000 метрів. Два золота виборов австрійський байдарочник Грегор Храдецькі – байдарка одиночка на дистанції 1000 та 10000 метрів. Три нагороди виграв італійський фехтувальник Джорджіо Гаудіні, дві з яких золоті - у командній та індивідуальній першості рапіристів, та одна срібна – у команді заблистів, всього – 9 (3,4,2).

Футбольний турнір, який повернувся на Олімпійські ігри, та став перевіркою найближчого резерву, під керівництвом дворазового чемпіона світу 1934 та 1938 років – Віторіо Поццо, виграла збірна Італії. Та перемога збірної Італії й досі деякими фахівцями ставиться під сумніви. Адже на їх думку італійці під виглядом студентів, випускали гравців провідних професійних клубів.

У першому баскетбольному турнірі перемогла команда США, де був присутнім та отримав золоту нагороду як винахідник цього виду спорту – Джеймс Нейсміт. У гандбольному турнірі першою стала команда господарів – Німеччина. Збірна Індії втрете поспіль здобула перемогу з змаганнях з хокею на траві.

Незважаючи на високі спортивні результати та широке представництво спортсменів, Олімпійські ігри проходили у гнітючій атмосфері мілітаризму. Цей факт визнав і МОК. Через три роки почалася Друга світова війна, яка винищила цвіт молоді різних країн.

У командному заліку першою фінішувала збірна Німеччини – 89 (33,26,30) нагород, другими були олімпійці США – 56 (24,20,12), третіми Угорщини – 16 (10,1,5) нагороди.

Ігри XII Олімпіади Токіо (Японія) 1940 рік (не відбулися). Спочатку Ігри було доручено провести Токіо. Та після нападу в 1937 році Японії на Китай, МОК переніс Олімпіаду у Гельсінкі. Проте і там Ігри не відбулися. Першого вересня 1939 року розпочалася Друга світова війна, яка винищила цвіт молоді різних країн. Тоді здавалося відродження олімпійського руху майже неможливе.

Ігри XIII Олімпіади Лондон (Велика Британія) 1944 рік (не відбулися). Після того, як стало зрозуміло що Друга світова війна наближається до завершення, МОК мав надію провести Олімпійські ігри у Лондоні в 1944 році. Проте місто через постійні бомбардування було дуже зруйновано, та жило в умовах жорсткої економії. Тому провести Ігри виявилося неможливо. І тільки через три роки, після завершення бойових дій, у столиці Великої Британії зібралися кращі атлети з тих, що залишились у живих.