3. Перший Олімпійський конгрес та його історичне значення

У січні 1894 року Кубертен розіслав запрошення та програму конгресу багатьом зарубіжним клубам та персонально деяким найбільш визначним діячам спортивного руху у світі. Незважаючи на великий авторитет Кубертена його ідеї на жаль не знайшли практичної підтримки у самій Франції. були відмови від участі у конгресі і з націоналістичних мотивів. А представники Австралії та Японії тільки письмово підтвердили своє приєднання.

16 червня 1894 року у великій залі Сорбонського університету Парижу зібралася близько 2 тисяч людей для участі у конгресі відродження Олімпійських ігор. Були присутні 79 делегатів від 49 спортивних організацій 12 країн, в тому числі США, Італії, Іспанії, Франції, Греції та Росії.

Відроджуючи Олімпійські ігри Кубертен багато чого узяв з організації та проведення Давньогрецьких Олімпіад. Він майже ідеально розробив організацію та процедуру проведення Олімпійських ігор, додавши елементи, які за його думкою були необхідні для сучасного людства. До них перш за все треба віднести інтернаціональний характер Ігор, включення у програму змагань великої кількості видів спорту, добровільну участь у Іграх спортсменів – аматорів.

Делегати конгресу працювали у двох секціях:

• у першій обговорювались питання аматорства, де після довгої дискусії перемогла точка зору Кубертена, який завжди виступав проти перетворення спортсменів високої кваліфікації у циркових виконавців;

• на засіданні другої секції обговорювались концепції олімпізму, які визначив у своїй статті Кубертен:

1 - як і давні фестивалі сучасні Олімпійські ігри слід проводити кожні 4 роки;

2 – відродженні Ігри, на відміну від давніх Олімпіад, будуть сучасними та міжнародними, до них увійдуть такі види спорту, які культивуються в XIX столітті;

3 – Ігри будуть проводитися для дорослих;

4 – будуть введені жорсткі визначення поняття «любитель», гроші будуть використовуватись тільки для організації Ігор, будівництва споруд та проведення урочистостей;

5 – сучасні Ігри повинні стати «передвижники», тобто проводитися у різних країнах.

Спочатку Кубертен збирався провести Олімпійські ігри у 1900 році в Парижі та приурочити їх до Всесвітньої виставки, котра була запланована на це час. Однак новина о відродженні Олімпійських ігор вже потрапила у пресу та широко обговорювалась у суспільстві. Тому організатори вирішили, що шестирічне очікування Ігор може суттєво зменшити до них інтерес и делегати домовились о проведенні перших Олімпійських ігор сучасності у 1896 році. Новим місцем проведення Ігор деякий час хотіли зробити Лондон. Однак друг Кубертена грецький поет, літератор та перекладач Діметріус Вікелас, який був запрошений на конгрес з доповіддю о традиціях Античних Олімпійських ігор, несподівано запропонував у якості міста проведення нових Ігор Афіни, що повинно було символізувати їх наслідування Іграм Давньої Греції. Конгрес затвердив це рішення, а самого Вікеласа обрав першим президентом Міжнародного олімпійського комітету, тому що по уставу цю посаду міг займати тільки представник країни, що приймає Ігри.

Одним з найважливіших результатів роботи конгресу було безумовно створення Міжнародного олімпійського комітету (МОК), члени якого зобов’язані були пропагувати принципи сучасного олімпізму та представляти МОК у своїх країнах.

Список членів МОК був підготований П’єром де Кубертеном. Складаючи список кандидатів у члени МОК Кубертен піклувався передусім про те, щоб ця міжнародна організація була по-справжньому інтернаціональною. І невипадково у назві стоїть спочатку слово «міжнародний» а вже потім «олімпійський». Крім того, багато хто з майбутніх членів МОК практичною діяльністю доказали свою відданість ідеям відродження Олімпійських ігор.

До першого складу МОК увійшли: Ернест Калло – Франція; генерал Олексій Бутовський – Росія; капітан Віктор Бальк – Швеція; професор Уільям Слоєн – США; юріст Іржи Гут-Ярковський - Богемія, Австро – Угорщина; Фепенс Кемень - Угорщина, Австро – Угорщина; Чарльз Герберт – Англія; лорд Артур Амптхілл – Англія; доктор Хосе Бенхамін Субіаур – Аргентина; Леонард Кафф - Нова Зеландія; граф Лукезі Палі – Італія; Д’юк Андрія Карафа – Італія; граф Максим де Бузі – Бельгія. Генеральним секретарем був обраний барон П’єр де Кубертен - Франція, першим президентом МОК – Деметріус Вікелас – Греція.

Для розширення членства в МОК була розроблена своєрідна, але доволі недемократична система само поповнення його складу, згідно якої нові кандидати не делегуються своєю країною, а обираються самим МОК. Ця система зберігається до цього часу.

У хартії МОК, основному документі, прийнятому на конгресі , було зафіксовано:

1 - в інтересах моралі міжнародний конгрес та деякі країни вважають за необхідне відродити на міжнародній базі Олімпійські ігри у сучасній формі, але з дотриманням давніх традицій;

2 - до участі в Іграх потрібно запрошувати спортивні об’єднання всіх країн. Кожна країна може бути представлена тільки своїми громадянами. Перед Іграми, що будуть проводитись кожні 4 роки, деякі країни повинні будуть проводити відбіркові змагання, з тим, щоб їх представляли виключно найкращі спортсмени.

3 - до програми Олімпійських ігор будуть введені наступні види спорту: біг, стрибки, метання диску, важка атлетика, парусний спорт, плавання, гребля, ковзанярський спорт, фехтування, боротьба, бокс, кінний спорт, спортивна стрільба, гімнастика та велоспорт;

4 - за виключенням фехтування в усіх інших видах спорту можуть брати участь тільки любителі, ті ж, для кого спорт – професія та засіб отримання грошей, не можуть брати участь у змаганнях;

5 – комітет має право не допускати до участі тих, хто будь-коли виступав проти олімпійської ідеї або проти ідеї сучасних Олімпійських ігор;

6 - для легкоатлетів слід організувати головне змагання - п’ятиборство.

Її головні задачі були наступні:

1 - забезпечити регулярне проведення Ігор;

2 - турбота про те, щоб Ігри були гідні славетної історії та високих ідеалів;

3 - заохочення зросту кількості організацій, що сприяють проведенню змагань спортсменів – аматорів;

4 – керівництво аматорським рухом та сприяння в зміцненні дружби між спортсменами.

Конгрес закінчився тріумфально. Під час його заключного засідання 23 червня 1894 року було проголошено багато речей, апофеозом яких стала промова Кубертена про відродження ідеї, котрій вже більше як дві тисячі років. Незважаючи на всі досягнення здобуті під час проведення першого конгресу за думки деяких істориків спорту, МОК у перші роки свого існування працював не дуже активно, проявляючи повну байдужість, а розвиток олімпізму у цей період часу на думку самого Кубертена, був штучним.