Розділ 1

План «Барбаросса»

1.1 Розробка плану «Барбаросса»

Як показав начальник штабу опеpативного pуководства Веpховного головнокомандування Німеччини генеpал-лейтенант   А.Іодль   на Нюрнберзькому процесі, Гітлер «вирішив вжити заходи проти Радянського Союзу, як тільки наше військове становище зробить це можливим». Вже 30 червня Гальдеp записав у службовому щоденнику: «Основна увага - на Схід».

22 липня 1940р.   головнокомандувач сухопутними військами генеpал фельдмаpшал   В.Бpаухіч   отримав відповідний наказ, що до розробки   детального   плану війни на сході. Після цього Ф.Гальдер отримав завдання від командувача сухопутними силами подумати про різні варіанти операції. Спочатку план розробляв генерал Е.Маркс, який користувався особливою довірою фюрера, виходив він із загальних ввідних, отриманих від Гальдера.  5 серпня 1940 генерал Е.Маркс підготував початковий план, «План Фріц».

Головна ідея була у «блискавичної війни», СРСР планували розгромити за 9 тижнів при сприятливому сценарії і у випадку самого несприятливого за 17 тижнів.

Подальше опрацювання плану доручили генералу Ф.Паулюсу.   5 грудня 1940 план був представлений А.Гітлеру. Гітлер його схвалив. З 29 листопада по 7 грудня 1940 року за планом була проведена військова гра.  18 грудня 1940 Гітлер підписав   Директиву № 21, план отримав символічну назву «Барбаросса», на честь Імператор Фрідріха рудобородого Барбаросса, який був засновником серії походів на Схід.

1.2 Зміст плану «Барбаросса»  

- Ідея «блискавичної війни» і раптового удару.  Кінцевою метою для вермахту було завдання: вийти на лінію Архангельск-Астрахань.  - Максимальна концентрація сил сухопутних військ і ВПС. Знищення військ РСЧА в результаті сміливих, глибоких і швидких дій танкових «клинів».  

Люфтваффе повинні були ліквідувати можливість ефективних дій радянських ВПС на самому початку операції.  - ВМС виконували допоміжні завдання: підтримка вермахту з моря; припинення прориву радянських ВМС з Балтійського моря; охорона свого узбережжя; скувування своїми діями радянські морські сили, постачання північного флангу вермахту морем.  - Удар в трьох стратегічних напрямках:   північний - Прибалтика-Ленінград,   центральний - Мінськ-Смоленськ-Москва,   південнеий - Київ-Волга, головний удар планувався у центральному напрямі. 

Крім Директиви № 21 від 18 грудня 1940 року, були і інші документи:   директиви і розпорядження по стратегічному зосередженню і розгортанню, матеріально-технічному забезпеченню, маскуванню, дезінформації, підготовці театру військових дій і т.д.  Великий вплив на план надав особисто А.Гітлер, саме він затвердив наступ 3-ма групами армій, з метою захопити економічно важливі регіони СРСР, наполіг на особливої ​​уваги - на зону Балтійського та Чорного морів, включення в оперативне планування Уралу і Кавказу.   Велику увагу він приділяв південному стратегічному напряму - зерно України, Донбас, найважливіше стратегічне значення Волги, нафта Кавказу. 

1.3 Сили удару, групи армій, інші угрупування

Для удару були виділені величезні сили: 190 дивізій, з них 153 німецьких (включаючи 33 танкові і моторизовані), 37 піхотних дивізій Фінляндії, Румунії, Угорщини, дві третини ВВС Рейху, сили ВМС, ВПС та морські сили союзників Німеччини. У резерві головнокомандування Берлін залишив лише 24 дивізії. Та й то на заході і південному сході залишилися дивізії з обмеженими ударними можливостями, призначені для охорони та забезпечення безпеки.

Групою армій «Центр» - командував Ф. Бок, вона наносила головний удар, до неї входили дві польові армії - 9-я і 4-я, дві танкові групи - 3-я і 2-я, всього 50 дивізій і 2 бригади, підтримувані 2-м повітряним флотом.   Вона була повинна фланговими ударами здійснити глибокий прорив південніше і північніше Мінська, оточити велике угруповання радянських сил, між Белостоком і Мінськом.  Після знищення оточених радянських сил і виходу на рубіж Рославль, Смоленськ, Вітебськ розглядали два сценарії: перший, якщо група армій «Північ» не зможе розгромити протилежні їй сили, направити проти них танкові групи, а польові армії повинні продовжити рух на Москву; другий, якщо у групи «Північ» все йде нормально, усіма силами наступати на Москву.

Групою армій «Північ» командував генерал-фельдмаршал Леєб, до неї входили 16-я і 18-я польові армії, 4 танкова група, всього 29 дивізій, за підтримки 1-го повітряного флоту. Вона була повинна розгромити ворожі їй сили, захопити балтійські порти, Ленінград, бази Балтійського флоту.   Потім спільно із фінською армією і перекинутими з Норвегії німецькими частинами зломити опір радянських сил на півночі європейської Росії.

Групою армій «Південь», яка наступала південніше Пріпятьскіх боліт, командував генерал-фельдмаршал Г.Рундштедт.  До неї входили: 6-я, 17-я, 11-я польові армії, 1-а танкова група, 3-я і 4-та румунські армії, угорський рухливий корпус, за підтримки 4-го повітряного флоту Рейху і ВПС Румунії та Угорщині.

Всього - 57 дивізій і 13 бригад, з них 13 румунських дивізій, 9 румунських і 4 угорські бригади.  Рундштедт повинен був вести наступ на Київ, розбити РККА в Галичині, на заході України, захопити переправи через Дніпро, створити передумови для подальших наступальних дій.   У цей час 11-а армія була повинна створити у радянського керівництва баченність головного удару з території Румунії. Румунські армії (план «Мюнхен») повинні були сковувати радянські війська, проривати оборону на ділянці Цуцора, Новий Бедраж. Фінські частини повинні були скувати Червону Армію на карельському і петрозаводському напрямах. Німецька армія «Норвегія» силами двох посилених корпусів повинна була розгорнути наступ на Мурманськ і Кандалакшу.

З усього цього можна зробити наступні висновки:               

У Берліні в грудні 1940 року був затверджений відомий план «Барбаросса», де викладався загальний задум ведення війни проти Радянського Союзу. Його основна ідея - це «блискавична війна», вермахт був повинен не більше ніж за 5 місяців вирішити «проблему» СРСР і перейти до вирішення завдання щодо Великобританії.  

Війська були повинні вийти на лінію Архангельськ-Волга, захопивши Прибалтику, Ленінград, Білорусію, Україну, Центральний район з Москвою, Північний Кавказ. Уральський промисловий район повинен був стати досяжний для дій авіації, саме таким чином планувалося контролювати його і решту території СРСР, на цьому основна кампанія повинна була завершитися.

  Загальний план «Барбаросса», також як і ранні розробки, був авантюрістічен і будувався на кількох «якщо». Якщо СРСР - це «колос на глиняних ногах», якщо вермахт зможе виконати все правильно і точно в строк, якщо вдасться знищити основні сили Червоної армії в прикордонних «котлах», якщо промисловість, економіка СРСР не зможе нормально функціонувати після втрати західних регіонів, особливо України.   Економіка, армія, союзники не були підготовлені до можливої ​​затяжної війни. Не було стратегічного плану на випадок провалу бліцкригу. У підсумку, коли бліцкриг провалився, командуванню Вермахта довелося імпровізувати. Підготовку до війни планували завершити до середини травня 1941 року, до цього часу вермахт повинен був мати достатньо сил для ведення «блискавичної війни».  Було проведено роботу з підготовки інфраструктури, але тут теж були допущено значних помилок: так, 7 травня 1941 начальник генштабу сухопутних військ Рейху генерал-полковник Ф. Гальдер робить у своєму «Військовому щоденнику» наступного цікавого запису:   «Положення з залізними і шосейними дорогами для операції «Барбаросса» задовільний. Зосередження за планом «Барбаросса»: 17 тис. Потягів».