3. «Втрачене десятиріччя», економічні проблеми

Ті, що прийшли до влади на хвилі ліквідації диктатур конституційні уряду приступили 80-х і до ліквідації негативних наслідків диктаторських режимів і корекції курсу модернізації. Останнє ставало особливо актуальним через те, що перша хвиля неоліберальних реформ виявила їх суттєві промахи і викликала потік критики. 80-і рр.. стали називати «втраченим» («борговими», «інфляційним») десятиріччям. «Втрачене 10-річчя» обернулося посиленням економічної та науково-технологічної залежності регіону, загостренням міждержавних протиріч і стагнацією інтеграційних процесів, скороченням зростання подушного доходу (в 80-і рр.. Щорічно в середньому на 0,2 і навіть на 1,7%) .

Інвестиційний бум 80-х рр.. стимулював економічне зростання Латинської Америки на початку 90-х рр.. У 1994 р. середньорічний темп зростання по континенту в цілому досяг найвищої позначки за всі попередні пореформені роки - 5,3%. Проте вже після мексиканського фінансової кризи 1994-1995 рр.. неоліберальна модель стала давати збої, а через потрясіння азіатського валютно-фінансової кризи 1997-1998 рр.. та другої хвилі світової фінансової кризи, викликаної російським дефолтом в серпні 1998 р., темпи зростання Латинської Америки впали до 0,0%.

Суть сучасної моделі розвитку латиноамериканських країн - це пріоритетна орієнтація на зовнішні чинники - експортну виручку і закордонні інвестиції. Латиноамериканська економіка не може існувати без регулярної фінансово-інвестиційної підживлення ззовні. Життя і благополуччя «в кредит» характерні для більшості країн регіону, причому як для малих, так і для великих. Величезна зовнішня заборгованість країн Латинської Америки постійно зростає - на початку 90-х рр.. вона становила приблизно 400 млрд дол, а до середині 2000 р. збільшилася до рекордної суми в 770 млрд дол Співвідношення зовнішнього боргу до ВВП становило в Мексиці 35%, Аргентині, Бразилії, Чилі 45%, Еквадорі близько 100%. Значний регулярний відтік коштів в рахунок обслуговування зовнішнього боргу є головною причиною дефіцитів держбюджетів і платіжних балансів, розвитку інфляції, брак коштів для технологічної модернізації. Відтік коштів робить Латинську Америку своєрідним фінансовим донором, парадоксальним експортером капіталу. У особливо важкому становищі перебувають країни Центральної Америки і Андские країни, які вважають що зовнішній борг - це «нова витончена форма геноциду». Ці країни виступають за списання, хоча б частини заборгованості.

Необхідність виробляти систематичні погашення заборгованості змусила багато країн здійснювати масову приватизацію. Виручка від продажу держвласності ставала додатковим джерелом реальних валютних доходів. Однак * і цього явно недостатньо. Однією з ключових проблем, що стримують виплату зовнішньої заборгованості, залишається інфляція. Нею охоплені як малі країни, так і найбільші: у Болівії, чиї гроші друкувалися в Німеччині, знецінення відбувалося вже під час авіаперельоту; в Аргентині і Бразилії, у кінці 80-х рр.. інфляція виражалася чотиризначними цифрами.

Підсумки фінансово-економічних реформ «втраченого десятиліття» особливо помітні в найбільш чутливої ​​для населення соціальній сфері. Один з аспектів розчарування в ринкових перетвореннях - скорочення витрат на соціальні потреби, зниження номінальної і реальної зарплати, скорочення соціальних послуг, збільшення шару малозабезпечених знедолених людей, загальнонаціональне погіршення якості життя.Другая болевая точка современной Латинской Америки, главный источник нищеты — это безработица, принявшая беспрецедентные масштабы (свыше 10 % в Аргентине, Венесуэле, Уругвае, Колумбии, Эквадоре).Невозможность трудиться для огромной армии «лишних» людей, их неуверенность в завтрашнем дне, углубляющееся имущественное расслоение породили невиданный взлет преступности.К этому стоит добавить кризис семейных ценностей, рост числа разводов, психических травм.Католическая церковь, обеспокоенная этой ситуацией, призывает власти гуманизировать реформы, сделать их более справедливыми.

Моральной издержкой реформ, в частности приватизации, стал небывалый всплеск коррупции. И хотя процесс приватизации был ограничен некоторыми правовыми рамками (режим торгов, объявления в прессе), он тем не менее вызвал волну спекулятивного ажиотажа, усиление подкупов и махинаций, как со стороны местных, так и зарубежных бизнесменов. Не случайно во время президентских кампаний 1998—2000 гг. практически во всех программных документах содержались положения о необходимости борьбы с коррупцией, о соблюдении морально-правовых норм на всех уровнях.

«Потерянное 10-летие» 80-х гг. показало, что финансы могут стать главным тормозом на пути экономического роста и модернизации в глобализованном мире. Поэтому именно финансовые проблемы оказались в центре реформирования большинства стран региона в 90-е гг. Финансово-экономическая стратегия Латинской Америки на 90-е гг. базировалась на «Вашингтонском консенсусе» — согласительном документе, подготовленном Институтом международной экономики в США. В задачи консенсуса входило преодоление инфляции, сокращение бюджетного дефицита, укрепление национальных валют Латинской Америки. Этот документ одобрили МВФ, МБРР, Межамериканский банк развития (МАБР). Главное заключалось в том, что «Вашингтонский консенсус», как и другие стабилизационные программы, ориентировали Латинскую Америку на регулярные выплаты внешнего долга. Управление долгами превратилось в основную функцию МВФ в Латинской Америке в 90-е гг.

Поиски альтернативы — вот основное направление нынешних политических и экономических усилий латиноамериканских правительств, трезво оценивающих сложившуюся в мире ситуацию и понимающих, что в одиночку они обречены на полное бесправие, особенно в отношениях с США. Сама жизнь заставляет их совершенствовать пути региональной интеграции. Лидер этого процесса — Бразилия, «страна-континент». Роль Бразилии как геополитического противовеса США будет возрастать и в будущем, учитывая ее значение в деятельности МЕРКОСУР, который при благоприятных обстоятельствах может стать своеобразным ответом на присутствие НАФТА в Западном полушарии. МЕРКОСУР за минувшие 10 лет увеличил свой товарооборот почти в пять раз, установлены многообещающие связи с ЕЭС.

В конце 90-х гг. в Латинской Америке активно обсуждается вопрос о возможной «долларизации» — введении доллара в качестве единственного платежного средства в той или иной стране. Одни страны (Аргентина) благожелательно исследуют этот вопрос. Другие (Мексика и Бразилия) выступают против. Попытка ввести долларизацию в Эквадоре стала одной из причин свержения в начале 2000 г. президента Эквадора Д. Мауада Витта. А вот Панама, использующая доллар в качестве законной валюты, не стала ни богатой, ни процветающей, ни стабильной. Проблема долларизации продолжает обсуждаться на различных уровнях.

В настоящее время в Латинской Америке осознается пагубность пассивной роли в мировом финансово-экономическом процессе, ведутся поиски оптимальной стратегии развития в новом тысячелетии. В сентябре 1999 г. в Сантьяго (Чили) был созван форум представителей гражданских обществ латиноамериканских стран. На нем прозвучал призыв сделать грядущий XXI в. «веком социально-ориентированного развития в мире». На это нацелены реформы второго поколения, призванные укрепить государственное регулирование, сделать больший упор на социальные проблемы, повысить внимание к морально-этическим нормам бизнеса. Возможно, синтез этатизма и неолиберализма в пропорциях, отвечающих национально-историческим особенностям каждой страны, будет наиболее перспективным.

латинская америка диктатура экономический