Державне право зарубіжних країн

ОСНОВНІ ТЕРМІНИ НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ:

Адміністративно-територіальна одиниця – елементи системи

адміністративно-територіального устрою держави, що не мають політичної

самостійності.

Адміністративно-територіальна організація держави –

затверджена законом система територіальної організації держави, на основі

якої утворюються і функціонують органи державної влади й управління;

передбачає поділ державної території на мережу областей, районів,

провінцій та ін.

Безпосередня демократія – форма прямого народовладдя,

здійснення влади народом безпосередньо, без створення постійних або

інших інститутів, у формах, передбачених Конституцією, іншими законами.

Виборча система – порядок організації і проведення виборів до

представницьких органів державної влади, місцевого самоврядування і

здійснення громадянами своїх виборчих прав.

Виконавча влада – це одна з трьох гілок державної влади, яка

відповідно до конституційного принципу поділу державної влади покликана

розробляти і втілювати державну політику щодо забезпечення виконання

законів, управління сферами суспільного життя.

Громадянство – особливий правовий зв‘язок особи і держи, що

знаходить свій вияв у їх взаємних правах і обов‘язках.

Делікт Конституційний – суспільно-небезпечне, протиправне,

винне діяння (дія або бездіяльність), яке посягає на основи конституційного

ладу, організацію публічної влади, права і свободи людини та громадянина,

за вчинення якого передбачено заходи конституційно-правової

відповідальності.

Демократія – форма організації суспільства, його державно-

політичного устрою, що ґрунтується на визнанні народу джерелом влади,

послідовному здійсненні принципу рівності і свободи людей, їх реальної

участі в управлінні справами держави й суспільства.

Державний контроль – діяльність державних органів щодо

запобігання, виявлення та припинення дій, що суперечать встановленим

державою нормам і правилам.

99

Державний устрій – політико-територіальна організація держави,

яка характеризується статусом її територіальних одиниць, формою їх

правових відносин між собою та з державою в цілому.

Законодавчий процес – юридично регламентована сукупність

послідовно здійснюваних дій щодо розробки, прийняття (зміни) законів та

інших законодавчих актів і їх оприлюднення.

Конституційне право зарубіжних країн – це система правових

норм певної країни, що закріплює статус людини у суспільстві та державі,

основи суспільного та державного ладу, порядок формування та організації

діяльності органів публічної влади у зарубіжних країнах.

Конституція – у більшості держав Основний закон держави, акт

вищої юридичної сили, що регулює найбільш важливіші суспільні відносини

в державі.

Місцева влада – вид публічної влади, яка реалізується від імені

суб‘єктів, що функціонують у межах певних адміністративно-

територіальних одиниць.

Монархія – форма державного правління, при якій верховна влада

зосереджена (повністю або частково) в руках одноособового глави держави,

і, як правило, передається у спадок.

Омбудсман – спеціально обрана (призначувана) посадова особа

для контролю за дотриманням прав людини різними адміністративними

органами, а в деяких країнах – також приватними особами й об'єднаннями.

Органи судової влади – органи, на які покладено здійснення

функцій правосуддя.

Парламент – родова назва вищого колегіального

загальнонаціонального представницького законодавчого органу в

демократичних державах, який відображає суверенну волю народу і працює

на постійній основі.

Парламентарій – узагальнена назва члена парламенту, тобто особи,

яка обрана до парламенту або за посадою шляхом автоматичного

представництва входить до нього (його палати).

Партійна система – політичний інститут, що характеризує

політичну організацію суспільства і сам характеризується, з одного боку,

відносинами між політичними партіями і державою, а з іншого –

взаєминами партій з іншими суспільними елементами політичної системи і

громадянами.

Політична партія – добровільне об‘єднання громадян, які є

прихильниками певної загальнонаціональної програми суспільного

розвитку.

Правосуддя – діяльність судів, яка полягає у встановленні

фактичних обставин конкретної справи шляхом дослідження доказів і в

застосуванні відповідного матеріального закону щодо цивільних,

100

господарських, кримінальних та ін. справ, що здійснюється у

процесуальній формі в судових засіданнях.

Президент – обраний народом, парламентом або представницькою

колегією глава держави, глава держави, який отримує владу на визначений

термін у порядку делегації.

Республіка – форма правління держави, при якій усі вищі органи

державної влади або обираються, або створюються загальнонаціональними

представницькими установами.

Референдум – одна з форм безпосередньої демократії, що

застосовується для прийняття або затвердження шляхом голосування

конституційних актів, законів та інших найважливіших рішень

загальнодержавного чи місцевого значення.

Територіальний устрій держави – передбачена законами

територіальна організація держави з метою забезпечення найбільш

оптимального вирішення завдань та здійснення функцій суспільства і

держави.

Уряд – один з найважливіших державних органів, що очолює

виконавчу гілку влади і всю систему її органів.

Форма держави – характеристика держави, яка відображає певні

особливості організації механізму здійснення державної влади і взаємодії

держави із суспільством.

Форма державного правління – певний спосіб організації верховної

влади в державі, який характеризується структурою, порядком формування,

компетенцією вищих органів державної влади, встановленим порядком

взаємовідносин між ними, ступенем участі населення в їх формуванні.

Юстиція – система судів, які покликані здійснювати юрисдикційну

діяльність (правосуддя), тобто ухвалювати правові рішення щодо спірних та

конфліктних питань у різноманітних сферах суспільного життя.

Тема 1. Державне (конституційне) право зарубіжних країн та його

правова основа

Семінар – 2 години

1. Поняття, предмет та метод державного права зарубіжних країн.

Предмет, метод і система державного права зарубіжних країн

Конституційне (державне) право можна визначити як систему правових норм, що регулюють відносини, які складаються в процесі взаємодії індивіда, суспільства і держави, пов'язані зі здійсненням публічної влади і покликані забезпечити легітимність цієї влади, якщо вона існує і діє в інтересах людини, у рамках і на основі права.

У певних країнах, особливо з авторитарними політичними режимами, предмет регулювання може бути вужчим, не включати основ суспільного ладу і політики.

Норми державного права найчастіше є абстрактними і, щоб бути реалізованими, потребують конкретизації поточним законодавством, актами виконавчої влади. Серед норм цієї галузі права поширені норми-принципи та норми-цілі.

У кожній країні діє власне конституційне або державне право, з певними особливостями, притаманними кожній окремо взятій державі.

Вивчаючи першу тему, студенти повинні усвідомити:

– поняття конституційного (державного) права зарубіжних країн;

– що таке державне право як галузь права, наука і навчальна дисципліна;

– предмет науки та метод конституційного (державного) права зарубіжних країн.

Ретельно має вивчатись система державного права зарубіжних країн, а саме ті елементи, з яких вона складається. Необхідно також усвідомити об'єкти і суб'єкти конституційно- (державно-) правових відносин.

У вивченні джерел конституційного (державного) права необхідно на досвіді певних країн усвідомити розбіжності між конституційними, органічними і звичайними законами, а також відмінність законів, прийнятих парламентом, від схвалених народом на референдумі. Потрібно зрозуміти специфіку джерел у країнах із частково писаними або "змішаними" конституціями, наприклад, як у Великобританії, Новій Зеландії.

Велику роль у регулюванні суспільних відносин відіграє державно-правовий звичай, що або забезпечує конкретний спосіб реалізації державно-правових норм, або заповнює прогалини в правовому регулюванні, або конкретизує і розвиває його, а часом суперечить йому. Вивчаючи джерела цієї галузі права, варто також звернути увагу на їх специфічні види – судові прецеденти.

Слід докладно вивчити питання про місце та роль конституційного (державного) права. Необхідно усвідомити, чому конституційне (державне) право є провідною галуззю права будь-якої держави.

Наука державного права має як юридичний, так і значною мірою політичний характер, тому що має справу з організацією і функціонуванням влади. Вона поряд із типовими методами юридичної науки (формально-логічного аналізу) широко використовує загальнонаукові методи (системного аналізу, порівняльний).

Нарешті, навчальна дисципліна державного права зарубіжних країн покликана ознайомити студентів зі світовим досвідом демократичного устрою політичної влади, конституційного регулювання суспільних відносин, забезпечення прав людини. Це необхідний елемент юридичної культури, без якої немає сучасного фахівця-правознавця вищої кваліфікації.