4. Засоби та методи переконання читача в журналістських матеріалах

Журналіст, впливаючи на читача, формує в нього переконання. Це відбувається за допомогою засобів і методів переконання читача.

Засоби переконання читача, які використовують в журналістському тво­рі, – це втілення фактів у аргументи, судження та твердження. Факт – це дійсна, невигадана подія, явище; це те, що відбулося.

Представниця донецької вищої школи журналістики, старший викладач ка­федри журналістики Донецького національного університету Олена Самойленко говорить, що факт – це, безумовно, основа основ журналістської творчості. Про­те відсутність у журналістів і редакторів навичок оцінювання значущості, важли­вості факту нерідко призводить до того, що видання або телеканал заповнює без­системна інформація.

«Спеціалізовані, а особливо вузькоспеціалізовані видання здебільшого не мають такої проблеми, проте на сторінках суспільно-політичний видань, зокрема у регіонах, такий «вінегрет» – не рідкість. У результаті фактів – забагато, а сен­су – замало.

Під «сенсом» я маю на увазі практичне значення факту. На мій погляд, ідеа­льно кожний з опублікованих фактичних матеріалів (окрім тих, наслідки яких зрозумілі читачеві з будь-яким рівнем інтелекту та найзагальнішими знаннями) має подаватися під «соусом» практичного вживання. Такий підхід викличе під­вищений інтерес читацької аудиторії, вдячність читача, якому не лише повідомили фактаж, а й продемонстрували варіанти використання отриманої ін­формації собі на благо.

Наприклад, газета повідомляє про зміни в банківській сфері, спровоковані новою кредитною політикою держави. Якщо не забезпечити подібний фактаж прак­тичним коментарем, більшість читачів не зверне уваги на таку замітку, не надавши їй значення (взаємозв’язок окремо взятої людини або сім’ї з фінансовою політикою держави не очевидний). А якщо акцентувати увагу читача (причому бажано – в заголовковому комплексі) на тому, що зміни будуть стосуватися, наприклад, спожив­чого кредитування, і що фізичній особі тепер важче буде оформити позику – така інформація зацікавить більшість. Отже, практичне значення факту – на мій погляд, обов’язкова умова його публікації в сучасному виданні, а прикладна складова жур­налістського матеріалу – саме той критерій, завдяки якому треба відбирати тексти при формуванні редакційного портфеля», – зазначає Олена Самойленко.

Факт є основою аргументу, судження, твердження.

Аргумент – доказ для обґрунтування, підтвердження чогось. Наприклад, «він хороша людина, тому що...», «не робіть цього, тому що...», «це дуже добре, то­му що...». Те, що журналіст напише замість трьох крапок – його аргумент.

Судження – думки у творі, які тлумачать факти. Німецький філософ Емануїл Кант писав, що судження – це встановлення зв’язку та відношен між уявленнями і поняттями. Судження виявляється в тому, що журналіст намагається пов’язати одне з іншим, устано­вити, який між ними може існувати зв’язок.

У судженні журналіст може стверджувати чи заперечувати:

– властивість чогось або характеристики когось. Наприклад: «сонячна пого­да», «чесна людина», «комфортний стілець» тощо;

– зв’язки між чимось або кимось. Наприклад, «бізнесмен дав хабара чиновнику», «він приїхав електричкою», «усі вони хочуть змін»;

– існування чогось або когось. Наприклад, «у нього є ресурси – земля, капітал, наймані працівники», «в Україні багато досвідчених фахівців з цієї галузі», «у журналістів є влада над людьми» і т. ін.

Твердження – думка у вигляді тези в творі, вислів у творі (коротка теза). До речі, ідея журналістського твору – це узагальнення всіх тверджень з тексту. Відмінність між твердженням і судженням – у рівні впевненості журналіста у своїй думці. Наприклад, перед президентськими виборами Блок Юлії Тимошенко за­мовив банери з написами: «Вона – працює!» (це і є твердження), маючи намір переконати виборців, що прем’єр-міністр якісно виконує свою роботу. Перед простим реченням «Вона – працює!» містилися ще різні фрази: «Утілена антикризова стратегія для шахтарів», «Створено стратегічні запаси газу, Україна буде з теплом», «Зібрано рекордний урожай зерна» і т. п. Це – аргументи, які мали до­вести електорату (виборцям) твердження, що «Вона – працює!».

Методи переконання читача, які використовуються в журналістському тво­рі – це способи, за якими журналіст формулює та доносить свої думки до аудиторії. Виділяють такі методи переконання.

Індуктивний метод. Журналіст спочатку повідомляє факт, а потім – одразу ж робить з нього висновок.

Дедуктивний метод. Є загальна велика ідея, з якою журналіст має ознайомити читача. До неї він добирає факти, що її підтверджують.

За аналогією. Основою цього методу є порівняння. Журналіст спочатку дуже детально описує предмет чи явище № 1, і характеризує його так, як він його бачить. Потім – за будь-якими характеристиками він робить порівняння з предметом чи явищем № 2, кажучи, що обидва явища подібні. І робить висновок.

«Зло та його подолання». Журналіст описує проблему. Потім – описує шляхи її вирішення, тобто те, що, на його думку, негайно треба зробити. У висновках він змальовує те, що буде, якщо ми цього не зробимо. Це класичний метод написання рекламних текстів.

«Теорія та практика». Журналіст спочатку висловлює якісь тези, якусь ідею. Потім детально розповідає, як, з якою метою, навіщо і коли їх застосувати.

Старший викладач кафедри журналістики Інституту філології та журналістики Херсонського державного університету (херсонська вища школа журналістики) Наталя Орлова схвалює такий метод викладення матеріалу: «Прекрасний метод! Бо немає нічого нуднішого, аніж викладення тез, положень, поглядів без прив’язування їх до реального життя. Такий текст кидаєш читати на третьому реченні, а про вплив на читача тут і не йдеться. Тільки підкріплені практичними порадами теоретичні положення матимуть вплив на читача, глядача, слухача. Такі тексти цікаво та корисно читати і слухати».

«Обов’язок і вигода». Журналіст наголошує, що читач щось мусить зробити, тому що це – його обов’язок. Потім детально пояснює, чому це обов’язок. Відтак він повідомляє факти, які підтверджують, що виконання цього обов’язку принесе читачеві якусь вигоду.

«Факт та його практичне значення». Журналіст розповідає про те, що стало­ся, і каже, як це може вплинути на читача та його інтереси.

Американський видавець, Джозеф Пулітцер, радив: «Ніколи не друкуй в газеті того, чого не може зрозуміти твоя служниця». Бо якщо людина чогось не зрозуміла, то її важко буде переконати. Отже, журналіст має писати доступно та аргументовано.