3. Дієва аргументація в пресових матеріалах

Те, що перевірене практикою, називають аргументами. Як зазначає професор київської вищої школи журналістики Володимир Шкляр, аргумент – це докази, істинність яких уже встановлена (доведена), а система аргументів позначають терміном «аргументація». Науковець виокремлює такі типи публіцистичних аргументів:

1) фактично-документальні. Це такі аргументи, в основу яких покладено об’єктивні факти, якими є події, реальні прояви тих чи тих тенденцій об’єктивної дійсності. Цей тип представлений кількома групами:

– аргументи у вигляді фактів науки (це факти, добуті наукою, емпіричні дані, теоретичні факти, наукові принципи, закони тощо);

– аргументи у вигляді фактів життя, тобто таких, що взяті журналістом із навколишньої дійсності. Вони постають як результат його безпосереднього спостереження за реаліями буття. Іноді для показовості йому достатньо одиничного факту, в іншому випадку потрібна система фактів. Тобто на озброєння береться або одиничний факт, або факт статистичний, узагальнений;

– аргументи у вигляді так званих юридичних доказів, До них належать: свідчення очевидців, висновки експертів, пояснення сторін, речові і письмові докази. До таких аргументів найчастіше вдаються публіцисти, що розробляють правову, моральну проблематику;

– аргументи у вигляді документальних даних. Під документальними даними розуміють зафіксовані письмово чи за допомогою інших знаків (звукових, зорових) певні факти, події, епізоди реального життя. За формою це можуть бути цитати з першоджерел, посилання на законодавчі акти, урядові документи, стенограми і протоколи різних зібрань, архівні матеріали, офіційну статистику, виступи у засобах масової інформації, спеціальну літературу, мемуаристику тощо. Широко залучаються такі аргументи – посилання на праці етнографів, істориків, археології, мистецтвознавців, статистиків, соціологів.

2.  психологічні. Це такі аргументи, що становлять опис почуттів, переживань і настроїв людей. Журналістика як галузь людинознавства в основному розповідає про людей, їхні вчинки та думки. Вона зобов’язана «про­никати в глибину, розкривати психологічну вмотивованість тих чи тих думок і вчинків, правильно відтворювати їх.

3.  образні, емоційні. Це образи художньої літератури та фольклору; публіцис­тичні образи; безпосередні емоційні оцінки.

Аргументація в журналістському творі вважається неповноцінною, якщо не завершується конкретними діловими пропозиціями, вагомими висновками.

За визначенням представника київської вищої школи журналістики профе­сора, завідувача кафедри журналістики Інституту міжнародних відносин НАУ Григорія Кривошеї, «аргументація – це доказ, переконання, це спосіб судження, у процесі якого висувається певна тема, право на яку необхідно довести». Аргументація – це також спосіб судження. Аргументація журналіста націлена на читача, бо читач – це його опонент. Журналіст доводить йому, що знайшов правильний спосіб вирішення проблеми.

Доцент кафедри журналістики Донецького національного університету Оле­на Тараненко (донецька вища школа журналістики) зазначає, що аргументація – це найважливіша і найскладніша частина журналістського твору: «Водночас аргументація – це своєрідна «страховка» читача, який має право бути доказово, аргументовано переконаним, а не маніпулятивно використаним журналістами. Один із базових професійних стандартів журналістики, який є водночас і етичним нормативом, вимагає від журналіста чітко відокремлювати факти від коментарів. Це не означає, що журналіст-аналітик, а тим більше, публіцист, не може вислови­ти власну позицію, дати власний коментар, визначити власне ставлення. Адже читач має право дізнатися власне факт, отримати доказові й ґрунтовні аргументи, сформувати на їх основі свою позицію, а потім уже порівняти її з позицією жур­наліста».

Професор Григорій Кривошея визначає кілька способів аргументації в жур­налістиці:

– фактологічна – коли найпоказовішим у творі є факт, який навіть не потре­бує від журналіста висловлення власних думок, висновків і тверджень;

– логічна – поєднання фактів з авторським наміром, глибоким міркуванням. Кожний такий факт має бути довершенням факту попереднього і започаткуванням наступного;

– інтонаційна – базується на тому, що кожний журналістський твір має власну тональність, ритм. Автор може аргументувати свою думку розсудливо, по-партнерськи, по-товариськи. Спілкування з читачем у такий спосіб приводить до того, що він з опонента перетворюється на однодумця.