Журналістський фах 1 курс, ІІ семестр

Тема 10. Образність і аргументація в публікаціях

Теоретичні питання

1. Поєднання емоційного та раціонального в журналістському творі, використання в них образів.

2. Журналістські прийоми вибору образів.

3. Дієва аргументація в пресових матеріалах.

4. Засоби та методи переконання читача в журналістських матеріалах.

5. Формування переконань аудиторії засобами PR-технологій.

1. Поєднання емоційного та раціонального в журналістському творі, використання в них образів

«Унція емоцій дорожча за тонну фактів», – говорив Джон Джунор, британський журналіст XX ст.

Раціональний аспект журналістського матеріалу – це звернення до логіки та знань реципієнта. Раціональне в публікації має розумну підставу; має обґрунтування, яке складається з аргументів, суджень, тверджень.

Емоційний аспект журналістського твору – це використання засобів, сприймання яких викликає певну емоційну реакцію реципієнта. Емоційне частина твору виражає емоції, насичена ними; викликає емоції.

Психологи вважають, що емоційний аспект найкраще сприймається та запам’ятовується, а до позитивних емоцій хочеться постійно повертатися. Поєднання емоційного та раціонального в журналістиці виявляється в тому, що факт викладено такою лексикою та втілено в такі образи, що викликають емоції. При цьому варто пам’ятати такі правила:

1) Кожне слово має своє емоційне забарвлення. Як зазначає на семінарах у Інституті журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка (київська вища школа журналістики) старший викладач кафедри мови та стилістики Олександр Григор’єв, саме завдяки використанню стилістичних синонімів, які різняться елементами значень, можна надавати різного емоційно-експресивного забарвлення одним і тим же подіям і явищам. Наприклад, «їсти – уминати, трощити, глитати...». Українській мові притаманне широке розмаїття синонімічних засобів.

Пригадаймо, як герой комедії Миколи Куліша «Мина Мазайло» Мокій Мазайло, переконуючи в багатстві української мови, наводить синоніми до дієслова «говорити»: «...Та ось вам на одне слово «говорити» аж цілих тридцять нюансових: говорити, казати, мовити, балакати, гомоніти, гуторити. повідати, торочити, точити, базікати, цвенькати, бубоніти, лепетати, жебоніти, верзти, плес­ти, ґерґотати, бурмотати, патякати, варнякати, хамаркати, мимрити, цокотіти...» Дядько Тарас, інший герой цієї ж комедії, бурхливо висловлює свої емоції за допомогою такого синонімічного ряду: «Ні, таки ти дурень, Тарасе! Бельбас! Бевзь! Недотепа! Кеп! Полон! Глупак! Телепень! Дурко! Дуропляс! Дурноверх і Дурепенко! Дурба! Дурило! Дурбас! Дурундас!».

2) Змальовані журналістом образи справляють безпосередній емоційний вплив. Адже людина, яка уважно щось читає, уявляє себе на місці автора – ніби це вона сама все спостерігає, там перебуває тощо. Тому вважають, що чим більше людина читає – тим розумнішою вона стає (більше уявляє, сприймає, пізнає й переживає різні почуття).

Декан гуманітарного факультету Таврійського гуманітарно-екологічного інституту (кримська вища школа журналістики) Наталя Яблоновська радить журналістам пам’ятати, що «журналіст, створюючи ті або ті художні образи, прагне не до простого їхнього співвіднесення з реальними об’єктами, а насамперед намагається виразити в образі своє суб’єктивне ставлення. Емоційно забарвлені враження здатні стимулювати роботу уяви, викликати необхідні асоціації або реакції на предмет відображення. Отже, емоційно забарвлений підхід до явищ дійсності дає можливість журналістам виразити своє співпричетне й особистісне ставлення до відображених фактів і тим самим наділити образи всією гамою людських почуттів».

Використання образів у журналістських публікаціях

Визначення образів у журналістиці дуже подібне до трактування їх у літературі. Загальноприйнятим у сучасному літературознавстві є визначення художнього образу Л. Тимофєєва: «Образ – це конкретна і водночас узагальнена картина людського життя, яка створена за допомогою вимислу й має естетичне значення».

Однак між журналістськими та літературними образами існує суттєва різниця. Вона полягає в тому, що літературні образи часто є вигаданими, уявними, неіснуючими, а журналіст розповідає про конкретні події та реальних людей. Навіть художньо-публіцистичні жанри містять 80 % реальних фактів, 20 % – домислу. Як зазначив професор Володимир Шкляр під час читання своїх лекцій в Інституті журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка, «вимисел – це суто літературне, і йому мало місця в журналістських творах. Бо журналістський текст має бути об’єктивним, правдивим. Журналісти можуть користуватися лише домислом».

Вимисел – це розповідь про неіснуючі факти, про те, чого не було насправді. Домисел – результат серйозного аналізу реальних подій, коли журналіст зазначає: «Я не впевнений у такому-то факті, однак, проаналізувавши події, мені здається, що могло статися так:…». Справжні професіонали в журналістиці, намагаються всіма можливими методами перевірити правильність своїх домислів.

Чи існують образи в науці? Якщо так, то які саме? Цікаве запитання, особливо для науковців. Упорядники посібника пропонують свою відповідь: образи в науковому творі – це словесні описи, якими науковець намагається викликати в аудиторії уявлення про актуальність свого дослідження, його наукову новизну. Аби переконатися в цьому, радимо вам ознайомитися з кількома науковими працями.

Образи різняться залежно від сфери їх створення. Так, образи митця – це форми, в яких він відтворив факти та події. Наприклад, якщо художник пише портрет герцогині, він створює образ шановної пані, якій може додати на картині сум в очах чи, навпаки, веселість та безпосередність тощо. Інший приклад. Скульптури чудовиськ на будівлі собору Паризької Богоматері – передають образ жахіття. Серед культурологів існує гіпотеза, що чудовиськ зображали на середньовічних соборах для того, аби відтворити образи смертних гріхів і пекла, до якого потраплять грішні люди після смерті (безпосереднє уособлення цього образу – чудовиська на соборі, які будуть переслідувати грішників у пеклі). А коли побожні заходили всередину храму, то мали можливість споглядати розписані золотом картини про життя святих. Це уособлювало (й нині уособлює) образи раю, прощення, миру.

Образи в ораторському мистецтві – це цілеспрямоване словесне відтворення думок таким чином, щоб перед слухачем постала картина дійсності, яка існує в уяві автора. Майстерний оратор намагається створювати такі образи, щоб викликати в аудиторії відповідні емоції та сформувати в неї відповідне ставлення до тих чи тих фактів, людей.

Завідувач кафедри теорії та історії журналістики Інституту журналістики Київського міжнародного університету (київська вища школа журналістики) доцент Юлія Шмига погоджується з думкою представника львівської вищої школи журналістики професором Володимиром Здоровегою в тому, що «образ, образність не є обов’язковим для журналістського, публіцистичного твору, оскільки в публіцистичному творі, на відміну від літературного, головною є думка, а не образ». Однак Юлія Шмига зазначає, що вдало підібрані образи в журналістському творі є дуже важливими: «Образи, як свідчить літературознавство, можуть використовуватися на різних рівнях твору. У цьому зв’язку в літературознавстві виокремлюють словесні образи, образи-персонажі, образи-пейзажі, образи-антуражі, образи-ідеї тощо. Усі ці образи широко використовуються в художньо-публіцистичних творах.

Щодо творів інформаційних та аналітичних, то в них найчастіше використовують словесні образи, різноманітні образи-тропи: епітети, порівняння, метафори, метонімії тощо.

Образність у журналістському творі не залишається непомітною. Образи привертають увагу, завдяки їх залученню краще запам’ятовуються логічні міркування, оскільки вони набувають емоційного забарвлення. Вони підсилюють оцінне ставлення до зображуваного, полегшують сприйняття. За допомогою образів думка, ло­гічне міркування стає рельєфнішим. Вони надають зображенню багатоплановості.

Основу багатьох журналістських публікацій становить метафора, тобто розкриття суті об’єкта через асоціативний зв’язок з іншим об’єктом і перенесенням його ознак на аналізований предмет, явище чи особу. Наприклад у метафорі політична шахівниця відбулося асоціативне перенесення ознак гри в шахи на поняття політика. Львівський дослідник журналістики Тарас Лильо виокремив 16 різновидів метафори в системі журналістських образів:

1. Антропоморфна: П’ятирічна дитина нині не доглянута. Конституція має захи­ща­ти нас. Але і вона потребує нашого захисту.

2. Побутова: Політичні кулінари радять варити круту коаліційну кашу з трьох-чотирьох найбільш помітних політиків на повільному вогні, безперервно помішуючи, щоб політики, бува, не прийшли до згоди.

3. Метафора війни: Ця подія – виведення головних політичних сил на бойові позиції.

4. Спортивна: Марафон „Крісло Президента” набирає темп.

5. Мистецька: Мороз – лише запрограмована дійова особа у заготовленому сценарії.

6. Метафора будови: Минуло 6 років (з часу прийняття Конституції – Х. Д.), а ми… має­мо тільки фун­дамент, над яким ще немає даху, тобто багатьох го­лов­них, осново­положних законів.

7. Транспортна: Чи стане новообрана Вер­ховна Рада шлагбаумом на шляху до зміцнення президентської дик­та­ту­ри.

8. Метафора гри: Спікер прозоро натякнув Президентові, що гра­ти­ме на його боці у формуванні парламентської більшості.

9. Метео­ро­ло­гіч­на: Претендентів прорвало. Незабаром проростуть кандидати.

10. Бо­танічна і землеробська: Силові структури поділили сфери впли­ву і тепер збирають рясні фінансові врожаї.

11. Метафора механізму: Інститут розвитку міста пообіцяв увімкнути інші механізми лобіювання цього питання.

12. Зооморфна: 15 кандидатів соловейком облетіли країну, співаючи собі осанни та кусаючи конкурентів.

13. Метафора освіти і нау­ки: В умовах атомізованого… парламенту Президент має мо­но­полію.

14. Кримінальна: Депутати з’ясовували стосунки, причому конкретно і „по понятіям”.

15. Географічна: Відомі в Україні партії… у ціло­му належать до болота.

16. Релігійна: У 1996 році він (Б. Бой­ко. – Х. Д.) „ощасливив” область своїм другим пришестям у ранзі голови обласної державної адміністрації.

Щоб зацікавити аудиторію, налаштувати її емоційно, журналісти часто вико­ристовують (особливо в заголовках) образи-алюзії, які інколи водночас викону­ють роль образу-ідеї: «Друзі, небезпечний ваш союз…» («Дзеркало тижня», 1 квітня 2006 р.); «Усе перемішалось у домі українському» («Дзеркало тижня», 1 листопада 2006 р.)».

Журналістським методом створення образів визначають візуалізацію. Для друкованого журналістського твору візуалізація є словесною, на телебаченні відбувається поєднання словесної візуалізації з відеорядом. Журналіст створює в уяві читача картину відображення дійсності саме завдяки образам, які він візуалізує. А стимулом для цього є майстерне втілення образу в слові. Журналістський критерій визначення вдалості/ефективності образу полягає в тому, чи викликав образ саме ті емоції, які потрібно створити в аудиторії щодо обраної теми; чи стимулює уяву словесне втілення образу, чи під час читання тексту «бачить» людина те, що описане.