9.Політологічні погляди доби Відродження.

В епоху Відродження в Західній Єв­ропі значну роль в розвитку політичної думки відіграв італієць Ніколо Макіавеллі (1469-1527). Він вважав, що у основі політичної поведінки лежить користь і сила, у політиці належить покластись на силу, а не на мораль, якою, відповідно, можна знехтувати для досягнення благої мети.

Макіавеллі звільняє політику від принципів моралі. Іменем Макіавеллі називається політика «макіавеллізму», заснована на приматі брутальної сили та зневажанні норм моралі. На думку Макіавеллі, самовпевненість, сміли­вість, гнучкість - це те, від чого залежить успіх політики. Він дає перевагу поміркованій державі або «змішаній формі держави», в якій поєднується де­мократичний, аристократичний і монархічний елементи влади.

В цей період виникли перші соціалістичні утопії як своєрідна реакція на процес становлення капіталістичного суспільства. Картину справедливого суспільства створив Томас Мор (1478-1535) у книзі «Утопія».

Утопія—це республіка, в якій немає ні багатих, ані бідних, і всі мешканці в однаковій мірі забезпечені життєвими благами. Все працездатне населення зайнято корисною працею. Утопічний комунізм Мора носить аскетичний ха- рактер. Томас Мор протестує проти жорстокості і сваволі поміщиків, проти­ставляючи сучасній йому соціальній практиці ідеальний устрій суспільства справедливості, рівності, гуманізму.

Томмазо Кампанелла (1568-1639) - пропагандист гуманності і соціаль­ної справедливості. Він написав книгу «Місто Сонця» про ідеальне суспільс­тво, в якому відсутня приватна власність, загальна праця гарантує достаток, але існує строга регламентація побуту.

Особливу увагу Кампанелла приділяє організації праці, розподілу проду­ктів і управлінню суспільством. Кампанелла на, відміну від Мора, припускає, що потреби певних людей, можуть виявлятись надмірними. Тому влада слід­кує за тим, щоб ніхто не одержав більше, ніж йому необхідно.

Вчення утопістів епохи Відродження виражали інтереси пригнічених народних мас, вбачаючи політичний ідеал у суспільстві, що мусило бу­дуватися на основі демократизму, із широкою участю людей праці в управлінні державою.

7. Політологічні теорії стародавнього світу.

У Китаї найбільш впливовою доктриною в історії політичної думки було конфуціанство. Родоначальником цього напрямку став Конфуцій (551-479 рр. до н. е.). Основним поняттям конфуціанства є поняття шляхетного мужа, лю­бові до людини і правил ритуалу. Управителем державою згідно з Конфуцієм мають бути шляхетні мужі на чолі з правителем - «сином неба». Поділ людей на «нижчих» і «вищих» не може бути усунений. Конфуцій виділяв шляхетних не за ознаками походження, а за моральними якостями і знанням людей. Шля­хетність - це зразок моральної досконалості, який затверджує норми моралі.

У Стародавній Греції йшла конкуренція різних поглядів на політику. Проблеми державності займали значне місце у вченні Геракліта (544-470 рр. до н. е.). Геракліт вважав, що демократія - це правління «нерозумних» і по­ганих. Відкидаючи демократію, він вважав розумним, прогресивним прав­ління аристократів. Але під аристократією розумів не родову знать, а аристо­кратію духа.

Демокрит (460-370 рр. до н. е.) стверджував, що розвиток суспільства йде по висхідній, а джерело соціальних суперечностей бачив в недосконало­му характері людей. Протиставляючи демократію деспотії, він підкреслював, що бідність демократії настільки переважає достаток громадян при царях, настільки свобода краще рабства.

Платон (427-347 рр. до н. е.) запропонував модель ідеальної держави, що передбачала кастову структуру суспільства і державний абсолютизм.

Ідеальна держава має, на думку Платона, чотири головні доблесті: муд­рість, мужність, стримуючу міру і справедливість. В ідеальній державі царі філософствують, філософи керують, воїни охороняють, а робітники забезпе­чують матеріальні блага.

«Ідеальна держава» Платона може реалізувати головний принцип життя - справедливість і благо.

Аристотель (384-322 рр. до н.е.). У вченні про суспільство доводив, що нібито відношення рабовласництва закладені в природі суспільства. Він ана­лізує виникнення функції держави і відзначає, що функції держави зароджу­ються в ранніх суспільних зв'язках між господарем і рабом. На їх основі і ба­зується дім, або сім'я. Над сім'єю піднімається громада, а над нею вже стоїть держава - третя, вища форма суспільства. Інструментом політики є держава, а державним благом - справедливість, як те, що служить суспільній користі.

Аристотель відокремив шість основних форм правління. «Прави­льними» формами правління Аристотель вважав монархію, аристократію і політію, а «неправильними» - тиранію, олігархію, демократію. Він зводив всю різноманітність державних форм до двох основних - олігархії і демокра­тії. При олігархії влада належить багатим, при демократії - бідним.

У Стародавньому Римі видатним ідеологом римської аристократії, став Цицерон (106-43 до н.е). Метою держави, на його думку, є охорона майна та інтересів громадян. Права громадян, включаючи права особистості, випли­вають із звичайних законів природи. Вважав, що державність визначається не тільки природними чинниками, але й штучною освітою.

Мислителі стародавнього світу в пошуках відповідей на запитання соціально-політичного життя висловили чимало ідей, актуальних і в наші дні.