3. Актуальні проблеми системи та функцій конституційного права.

Первинним зрізом системи конституційного права України є його поділ на публічне і приватне право. Оскільки система суб’єктів конституційного права представлена як суб’єктами публічної влади (український народ, держава, територіальні громади України тощо), так і суб’єктами, що реалізують у конституційно-правових відносинах переважно приватні інтереси (людина і громадянин, підприємства, організації та установи тощо), то публічне і приватне право існують як складові системи конституційного права України у вигляді відповідних інститутів і норм, які визначають конституційно-правовий статус вищезазначених груп суб’єктів конституційного права України. Ще одним історично сформованим зрізом системи конституційного права є її поділ на природне і позитивне право. Хоча, застосовуючи поняття «природне право» в контексті становлення системи конституційного права, не слід забувати про влучне зауваження О. Лукашевої, яка пише, що «природність» права в реальних умовах завжди розуміється в певному «цивілізаційному контексті», який впливає на розвиток права в тій чи іншій культурно-правовій традиції.

Прийнято вважати, що основними системоутворюючими елементами системи конституційного права України є його загальна та особлива частини, які об’єднують у своєму складі інші підсистеми – національне і міжнародне, матеріальне і процесуальне, природне і позитивне конституційне право, які, в свою чергу, репрезентовані інститутами і нормами конституційного права. При цьому інститути загальної частини конституційного права України знаходять своє остаточне вираження в самому дусі конституційного права як галузі національного законодавства, юридичній науці та юридичній навчальній дисципліні. Особлива частина як структурний елемент системи конституційного права об’єднує насамперед конституційно-правові норми, що регулюють конкретні суспільні відносини в межах предмета конституційного права.

Це – інститут основ конституційного ладу України, інститут прав і свобод людини та громадянина, інститут форм безпосередньої демократії, інститут органів державної влади, інститут конституційної юстиції, інститут місцевого самоврядування тощо. Значно менш дослідженим елементом особливої частини конституційного права України до недавнього часу залишалися процесуальні предметні інститути відповідної галузі права. Процесуальна частина системи конституційного права України представлена інститутами, що передбачають обов’язкове використання конституційного й адміністративного судочинства (новий Кодекс України про адміністративне судочинство визначає самостійні склади окремих конституційних деліктів) при вирішенні конституційних конфліктів. Такими інститутами на сьогодні є виборчий процес, законодавчий процес і процес конституційної юстиції в Україні.

Наразі можна виділити такі види інститутів конституційного права України: а) за предметом правового регулювання: інститут загальних засад конституційного ладу України; інститут основ конституційного статусу особи і громадянина в Україні; інститут конституційних основ безпосередньої демократії; інститут законодавчої влади; інститут конституційно-правового статусу глави держави; інститут конституційних засад організації та діяльності органів виконавчої влади; інститут загальних засад судоустрою та судочинства; інститут загальних засад організації та діяльності прокуратури; інститут місцевого самоврядування, інститут основ адміністративнотериторіального устрою України; інститут правового захисту Конституції України та інститут конституційного процесу; б) за функціями: установчі, регулятивні та охоронні інститути конституційного права України; в) за структурою: генеральні інститути (підгалузі), основні інститути та субінститути конституційного права; г) за галузевою приналежністю: галузеві та комплексні інститути конституційного права України; ґ) за призначенням у системі конституційного права України: функціональні інститути загальної частини конституційного права України та предметні інститути особливої частини конституційного права України; д) за формами та видами об’єктивізації в чинному законодавстві: конституційні та законодавчі інститути конституційного права України.функція конституційного права — це напрям або вид впливу конституційного права на суспільні відносини.

На думку Н. Н. Вопленко, функції права випливають із його сутності й визначаються його соціальним призначенням. Вони виражають об'єктивну необхідність існування права у суспільстві, є фор­мою та засобом виявлення цієї соціальної необхідності права. Ці функції характеризують право в дії, є вираженням його динамічної природи М. I. Байтін зазначає, що функції права є найсуттєвішими напрямами і сторонами його впливу на суспільні відносини, в яких розкривається загальнолюдська і класова природа, а також соціальне призначення права. Д. А. Липинський стверджує, що функції пра­ва — це такі основні призначення і напрями його впливу на суспільні відносини, потреба у здійсненні яких породжує необхідність дії права як соціального явища. Майже всі наведені точки зору російських I правознавців щодо функцій права інтерпретують положення радянської юридичної науки про функції права.

Для функцій конституційного права властиві юридичні ознаки (кваліфікації), що розкривають сутність і зміст цієї категорії, дають можливість розмежовувати ії з іншими конституційно-правовими явищами.

Система функцій Конституційного права як галузі: 1) регулятивна; 2) охоронна; 3) захисна; 4) превентивна; 5) інформаційна.

По-перше, функції конституційного права найбільш рельефно виражають сутність і зміст цієї галузі, її призначення у суспільстві та державі, а також роль та місце у національній системі права.

По-друге, функції конституційного права є активним способом діяльності права, що виражається в утворенні, зміні та припиненні правовідносин, що є предметом конституційного права.

По-третє, об'єктами функцій конституційного права виступають як цілеспрямована вольова поведінка або діяльність суб'єктів консти­туційного права, так і певні стани, що породжують конституційні права і обов'язки учасників цих відносин.

По-четверте, функції права є цілеспрямованими напрямами реалізації способів діяльності права. Оскільки ці напрями мають множинний характер і підлягають класифікації, то функції конституцій­ного права слід розуміти як напрями та види діяльності конституцій­ного права щодо цілеспрямованого впливу на суспільні відносини.

По-п'яте, функції конституційного права безпосередньо пов'язані із системою конституційного права, утворюючи стійкі системно-функціональні зв'язки, що характеризують статичні й динамічні властивості конституційного права. Система конституційного права по­за виміром його функцій залишається абстрактною конструкцією елементів права. Водночас функціонування конституційного права позначається системними властивостями його структури.

По-шосте, функції конституційного права перебувають у стійких взаємних зв'язках із джерелами конституційного права, які є зовнішньою формою об'єктивізації стратегічних магістральних напрямів і видів впливу конституційного права на суспільні відносини.

По-сьоме, функції конституційного права безпосередньо впливають на конституційно-правові відносини та їх властивості. Вони по­роджують, змінюють і припиняють конституційно-правові відноси­ни, а також визначають їх змістовне наповнення.

По-восьме, функції конституційного права є множинними і неоднорідними. Водночас вони представлені не лінійною номенклатурою різнопорядкових функцій, а групами, що можна виділйти відповідно' до виділених критеріїв класифікації.

По-дев'яте, групи однорідних функцій конституційного права утворюють систему функцій конституційного права, яка представлена сукупністю упорядкованих напрямів і видів впливу конституційного права на суспільні відносини.

По-десяте, функції конституційного права мають вагомий вплив на функції конституційного права як юридичної науки та навчальної дисципліни, але ці юридичні категорії не можна ототожнювати. Якщо функції конституційного права впливають на відповідні суспільні відносини, то функції конституційного права як юридичної науки та навчальної дисципліни є напрямами і видами здійснення наукових досліджень і навчання, що спрямовані на вирішення поставлених пе­ред наукою та освітою конституційного права завдань.